Ігор Магрілов: «Немає більше того розслабленого та безпечного Берліна, який ми пам'ятаємо…»

Наталія Лебідь

У Берліні зараз зовсім не та «берлінська атмосфера», до якої міг звикнути і мешканець, і гість німецької столиці, каже Центру політичного консалтингу незалежний журналіст та блогер Ігор Магрілов. Ігор живе у Берліні та веде там проукраїнський сайт BERLIN-VISUAL.com та Ютюб-канал @Berlin-visual. Його репліка відноситься до сплеску антисемітських настроїв, які мають місце у місті. Ми також розмовляємо і про український аспект життя в Берліні – з цього й починаємо розмову.

Ігоре, яка зараз ситуація в Берліні? Маю на увазі – ставлення до війни, України…

Якщо говорити про ставлення німців до війни в Україні, то, хочеться сподіватися, переважна більшість чудово розуміє, що відбувається, і що Україна зі зброєю в руках обстоює свою незалежність та територіальну цілісність. Але, звичайно ж, є і любителі путіна, і прихильники дружби з росією через енергоносії, і ті, кому байдуже, хто втомився від цих новин.

Якщо говорити про українське життя в Берліні, то завдяки тому, що сюди вимушено приїхало дуже багато творчих та діяльних людей, воно дуже активне та насичене. Можу сказати, що українських громадських організацій з'явилося багато, постійно проводяться демонстрації, різноманітні акції та безліч тематичних та мистецьких виставок.

Наприклад, 27 жовтня у берлінському Музеї Стіни на Чекпойнт Чарлі відбулося відкриття виставки «Крим – це Україна. Україна – це Європа». Під виставку відвели одразу кілька залів музею. Там були унікальні експонати з Майдану та лінії фронту, свідчення злочинів російських окупантів та навіть розстріляний путінськими військовими злочинцями український цивільний автомобіль.

На відкритті виставки був присутній колишній міністр внутрішніх справ України та колишній генеральний прокурор Юрій Луценко, який донедавна служив у ЗСУ. А ще – подруга родини Умерових Крістіна Книгінітська (нагадаю, що Лєнія Умерова – кримська татарка, ув’язнена кремлівським режимом). Була і представниця Федерального міністерства закордонних справ Німеччини Наталі Трьолер та директор музею Александра Хільдебранд.

Юрій Луценко на берлінській виставці з експонатами з Майдану та фронту

І цими днями все ще продовжує роботу художня виставка «Дивися, що я тобі покажу!». На ній представлені дитячі роботи з деокупованих міст України – Ірпеня, Бучі, Херсона, а також намальовані роботи, починаючи з 2014 року, ще до повномасштабного нападу Росії на Україну, але вже під час трагічних подій на Сході країни. Унікальність проекту полягає в тому, що всі ці картини зібрані вперше в одному місці.

У вас ще була акція, присвячена дню українських дітей…

Так, 1 листопада перед російським посольством у Берліні громадська організація Ukraine-Mahnwache Berlin за підтримки Ukraine-Saarland-Berlin провела акцію у рамках Першого всесвітнього дня пам'яті українських дітей, які загинули внаслідок російської агресії. Були й депутати Бундестагу. Було зачитано деякі імена та вік загиблих від рук російських окупантів українських дітей, а також оголошено хвилину мовчання. Це був такий емоційний момент, що деякі з присутніх не могли стримати сліз.

А пізно увечері запалили свічки. Німецькі та українські активісти Ukraine-Mahnwache Berlin практично з самого початку повномасштабного нападу Росії на Україну створили перед вікнами путінських дипломатів меморіал на згадку про жертви цієї війни, який постійно оновлюється. Ця вахта дуже важлива, оскільки тут завжди буває багато туристів, які отримують інформацію про військові злочини кремля.

Акція, присвячена українським дітям, постраждалим від російської агресії

Якраз про російське посольство хочу спитати. Ви постраждали біля посольства під час однієї із акцій за свою проукраїнську позицію. Розкажіть, що сталося.

Поліція твердить, що це не я постраждав, а проросійський активіст від мене. Навіть Deutsche Welle повідомило, що біля танка були сутички, і на журналіста було складено протокол. Двічі моє прізвище у зв'язку з цим у ЗМІ прозвучало.

Це сталося 26 лютого цього року. У центрі Берліна, на бульварі Унтер-ден-Лінден, прямо навпроти російського посольства в Німеччині, дулом у його фасад стояв підбитий у битві під Києвом 31 березня минулого року російський танк Т-72. Авторами інсталяції були берлінський філантроп Ено Ленце та історик Віланд Гібель. Підбитий російський танк мав символізувати поразку російської армії. Але місцеві прихильники так званої «спеціальної військової операції» використовували танк на свій лад. Вони організували акцію з покладання квітів та проросійської символіки на поламану бронетехніку.

Напередодні говорили про те, що, ймовірно, російське посольство закупило дві тисячі троянд і роздавало їх людям, які спеціально прийшли, і ті покладали квіти до танка. А тим часом російські ЗМІ писали, що акція з танком провалилася, жителі несуть до нього квіти на знак солідарності з росією. Ось наприклад, що писало роспосольство: «Організатори провокації явно не розраховували на таку реакцію місцевої громадськості. Розгублено тупцюють навколо танка, обгородженого загороджувальними бар'єрами від нових квітів. Повний провал».

А квіти покладали німці?

Німці там теж напевне були. Але більшість – російські шанувальники «руского міра», це точно. Люди, які люблять путіна, ненавидять Захід, але із задоволенням тут живуть і їхати до улюбленої Росії не хочуть. Ось тому «постраждалий» від мене і лазив танком з квітами. Провокація та пропаганда.

Як можна покладати квіти до «машини вбивства»? Не має значення, загинули в ньому танкісти-буряти чи ні. Це як нести квіти до машини терориста, котрий збив купу людей. Квіти мають бути на місці теракту, на знак скорботи за жертвами, а не вихваляння вбивць. Зрозуміло, навіщо це робиться. Потрібно показати підтримку німцями дій російської армії. Краще б поїхали до Бучі та інших українських міст і там квіти поклали. Не поїдуть...

Важко стриматись, бачачи все це і розуміючи, що відбувається. Та народ і не стримувався, там багато хто один з одним лаявся.

Ви тоді втрутилися?

Я прийшов до танка знімати репортаж для сайту, а не брати участь у суперечках. І скажу, що не дарма, бо лише одне моє відео звідти на Ютюбі набрало понад 200 тисяч переглядів. А їх було кілька, і у різних соціальних мережах. Судячи з коментарів, нервів аматорам «руского міра» тоді зіпсував чимало. Хоча я проросійські коментарі принципово не активую, допомагати у російській пропаганді на своїх майданчиках я не маю наміру.

Так ось, я знімаю, як цей аматор розкладає квіточки путінським вбивцям і з кимось лається, починає зав'язуватися бійка, поліція, нарешті, неспішно його веде, і тут він опиняється прямо біля мене, починає на когось плювати, махати руками, виявляти агресію. А ззаду мене штовхають охочі до нього дотягнуться і популярно пояснити, що він не правий.

Той самий танк. Адресу російського посольства в Берліні тимчасово перейменували на вигадану «площу Зеленського»

А що ви зробите, якщо вас штовхають ззаду на стіну, а у вас руки зайняті – тримають камеру? Не влипати ж туди обличчям, навіть якщо попереду не стіна, а величезний агресивний бугай. І суто інстинктивно я витягнув перед собою ногу. Як захисний блок. Там ніколи було думати, це просто реакція організму, рефлекс на небезпеку, підстрахування. Тим більше, що маю хронічні проблеми з хребтом, і будь-який незручний рух відправляє мене на лікарняний.

У результаті поліцейський розцінив мій рух ногою як напад і мене затримали. Тоді затримали ще одну жінку, яка була за Україну.

Значить, у вас є претензії до роботи поліції?

М'яко сказати, робота поліції здивувала. Один поліцейський сказав нам з Ніною (це та жінка), що чергує тут другий день, і навіть спочатку не зрозумів, що це справжній танк, думав, що інсталяція. Ось цікаво, чи він взагалі розуміє, що в Україні відбувається? Як можна поставити поліцейських у таке конфліктне місце і навіть не пояснити, що до чого?

Чому танк одразу не обгородили бар'єрами, щоб ним не лазили і не розкладали квіточки? Я взагалі вважаю, що поліція винна у тому, що сталося. Лише після того, як затримали проросійських та проукраїнських активістів, здогадалися встановити огорожі. В останній день. Ну, молодці, що сказати, вчасно! Чому взагалі поліція допустила, щоб проросійські активісти лізли туди з квітами? Чому звідти скидали український прапор?

Що вам тепер загрожує?

Я вже одержав із суду досудове рішення. Прокуратура мені навіть не написала, щоб дізнатися мій погляд на те, що сталося, і одразу пішла домовлятися із судом. Порахувала, що раз у свідках два поліцейські і сам «постраждалий», то цього цілком достатньо. І викотили мені 30 днів (тут покарання рахують днями), 900 євро плюс судові витрати, а якщо я не хочу платити, то можу 30 днів посидіти.

Найцікавіше, що там в одному короткому абзаці одразу кілька некоректних формулювань, які змінюють сенс того, що сталося. Написано, що я збирався біля танка з третіми особами, а я там ні з ким не збирався, прийшов один, прийшов працювати. Те, що я виконував свої журналістські обов'язки, не написано. Потім сказано, що я несподівано штовхнув його у стегно, коли його виводили з юрби. Звучить так, ніби його виводили, він смиренно йшов, а тут я напав. Хоча він сам виявився біля мене, я з місця не зрушувався, а він почав плюватися і махати руками. Погодьтеся, це трохи інше.

І вишенька на торті. Ось дослівне формулювання: «… ви несподівано штовхнули свідка у стегно, що, проте, всупереч вашому наміру, не завдало йому болю». Розумієте, люди влізли в мою голову та прочитали мої наміри. Там вся ситуація біля мене – 3 секунди. Мій епізод – секунда. І я встиг продумати все.

Повторюю, я стояв на місці та знімав. Дивився у видошукач, а не виглядав чиєсь стегно. Я не мчав на нього, розмахуючи руками та ногами. Про які мої наміри можна говорити? Він стояв від мене на відстані менше метра. Мені ніхто не заважав його вдарити так, як я хотів би, він не ухилявся від удару. Я міг би підійти ще ближче, міг його вдарити кілька разів, міг би опустити камеру і штовхнути, якби хотів заподіяти біль. Мені навіть не потрібно було на такій близькій відстані тягнути ногу до його стегна – при болях у хребті можна було б ударити по кістці гомілки і це було б боляче. То чому я не вдарив боляче? Мабуть, тому, що я не збирався ні на кого нападати, та ще й на очах у поліції. Якийсь абсурд – ударив, але не боляче, але хотів боляче. Отже, це замах, і за цією статтею він також карається. Бо якби я вдарив випадково і боляче, на це теж є стаття. Але боляче не було. Тому треба таке придумати. А може, я хотів його погладити? Так не боляче, ніжно. Як взагалі можна довести намір людини, яка стоїть на місці і працює?

Підбитий рашистський танк «дивиться» дулом вбік російського посольства

І ще. У мене є відео і того, як він лазить на танку, і лається з людьми, і цей фрагмент, коли мене затримують. І ще мені надіслали відео, де я знято ззаду. Я зробив покадрові снепшоти. Там видно, як я стою, і як він плюється або імітує плювок і махає руками, і як мене ззаду штовхають, і куди дивляться поліцейські, і відстань між нами. Мені цікаво подивитися в очі другому поліцейському-свідку, що він міг бачити, якщо три поліцейські з чотирьох дивилися в інший бік. Та й той поліцейський, як і «свідок», не дивилися вниз і щось могли бачити тільки краєм ока. Про які мої наміри вони можуть твердити?

Більш того. Якщо на танку висіла табличка, що на нього залазити не можна, а на нього хтось заліз і там більше хвилини перебував, а поліція з'явилася тільки тоді, коли його вже зібралися звідти спустити силою, то чи можу припустити, що поліцейські мали намір сприяти порушенню правопорядку та розжарити атмосферу? Ну, за їхньою ж логікою.

Чи можу я припустити, що коли поліцейський рукою тягнувся до моєї камери, щоб закрити об'єктив, він не тільки заважав виконанню моїх журналістських обов'язків, але й мав намір в'їхати мені рукою та камерою в обличчя і завдати травми? Та сама логіка.

І ще із цієї ж опери. Мені із суду надіслали «Наказ про покарання» німецькою мовою, ще й із російським перекладом. Хоча написано, що маю українське громадянство. З одного боку, молодці – бо подбали про те, щоб я все зрозумів. З іншого боку, Україна з 2014 року доводить усім, що Україна – не Росія, і в країні єдина державна мова – українська. І тут мені надсилають переклад російською, знаючи, що проросійський активіст мене звинувачує. Хоча в Берліні зараз понад 100 000 українців та перекладачі точно є. Якби я виходив з їхньої логіки, то міг заявити, що канцелярія суду мала намір таким чином мене образити, написавши мені листа мовою країни-агресора, незалежно від того, що я, вочевидь, знаю російську. Я впевнений, що це не так, вони реально хотіли допомогти, просто трохи не подумали. Я не збираюся влазити ні в чию голову і вигадувати наміри. Але я не хочу, щоб і за мене нічого не вигадували.

Звичайно, я не погодився з цим рішенням, і сьогодні у належний термін відправив заперечення. Попросив показати, що в них на мене є, бо гадаю, що слідство було формальне. Та й свідків я маю. Тепер буде суд. Ситуація така, що брати адвоката, без жодної гарантії перемоги, це втратити ще більше грошей. Тому я маю добрий шанс перевірити німецьку Феміду на чесність. Це вже справа принципу. А там як пощастить.

Трапиться чесний суддя, тоді все буде ясно. Виявиться з проросійськими настроями – доводитиме, що я «потерпілого» хотів боляче вдарити, і лише втручання інопланетян цьому завадило. У будь-якому випадку, за німецькими законами, покарання до 90 днів навіть за кримінальною статтею судимістю не вважається і до бази не вноситься. Просто в мене і так є, куди можна вкладати гроші, кому допомагати.

Як це вплинуло на роботу вашого сайту?

Ну, тут вони точно ніяк не можуть на мене вплинути. Я журналіст незалежний ні від кого. Після початку повномасштабної війни на сайті з'явилося багато публікацій українською мовою, хоча моя основна мета – це донесення потрібної інформації саме до представників «руского міра». Вже давно опис під відео в Ютюбі йде двома мовами – українською та російською. І це часто досить об'ємний текст.

Зараз, напевно, це єдиний сайт, де з часу появи фрази про російський корабель, вона стоїть цілком, без цензури, в стрічці, що біжить вгорі сайту, і до кінця війни я її не прибирати не збираюся.

Допомоги та підтримки, як не було, так і немає, хоча сайт працює ось уже 11,5 років, і мій Ютюб-канал перевалив за 35 000 передплатників, що для суто інформаційного каналу невеликого регіонального сайту дуже багато. У мене навіть є відео з 13,5 млн. переглядів, і воно ще багато набере. Цим точно мало хто може похвалитися.

Сайт та Ютюб Магрілова публікує багато українського контенту

На сайті та на Ютюбі зовсім різна аудиторія. Саме тому я намагаюся, щоб інформація була і там, і там. І на ТікТок часто дуже добре відео заходять.

Здебільшого я працюю у стилі «повільних новин». Можу випустити репортаж трохи пізніше за інших, але я точно знаю, що у мене найбільше та повне відео, дуже багато фотографій та текст без неточностей, які притаманні ЗМІ, що передають все «з коліс».

Це дуже велика робота і дуже потрібна в наш час інформаційних воєн. Тому я не розумів і не розумію, чому жодна українська державна структура за весь час існування сайту так і не спитала, чим мені потрібно допомогти, щоб робота була ще більш ефективною. У нас взагалі так і не зрозуміли, що потрібно займатися не лише журналістами та ЗМІ всередині країни, а й українськими журналістами та ЗМІ за її межами. Працювати із ними. Допомагати. Знати, що вони є, зрештою.

Але моє завдання, попри все, незмінне – підтримка України.

Скажіть, якщо говорити про Україну, після початку війни ХАМАС та Ізраїлю, фокус уваги змістився?

Так, змістився. У німецьких ЗМІ більше говорять про цю війну, аніж про війну в Україні. Хоча її не забувають. Це зрозуміло, так працює преса.

Німецький уряд підтримує Ізраїль, але в Німеччині сильні пропалестинські настрої і продовжується зростання антисемітизму.

Коли терористи ХАМАС тільки напали на Ізраїль, у Берліні того ж вечора на Зонненале в районі Нойкельн, де проживає багато вихідців з мусульманських країн, пропалестинськи налаштовані активісти роздавали солодощі, радіючи кривавій бійні. Тоді ж відбулася і демонстрація, на якій лунали антиізраїльські та антисемітські гасла, було зафіксовано напади на журналістів.

Поліція втрутилася не відразу, але в результаті все ж таки демонстрацію розігнала. Після цього в поліцейську машину з пішохідного мосту хтось скинув бруківку, один із поліцейських отримав легке поранення уламками скла. На Херманплац пам'ятник був розфарбований палестинським прапором, а на багатьох будинках з'явилися і ці ж намальовані прапори, і арабські написи, що славлять Палестину. Екстрені служби все це швидко зафарбовували.

А потім розпочалася маса пропалестинських акцій. Якісь забороняли, якісь ні. Деякі були дуже масовими, і там звучали антиізраїльські та антисемітські гасла.

За даними поліції, за минулий місяць зареєстровано 1200 злочинів, пов'язаних із конфліктом між Ізраїлем та ХАМАС. Це і завдання шкоди майну, і опір поліції, і недозволені гасла. Нараховано 386 випадків лише матеріальних збитків, коли були забруднені фасади будинків, навіть дитячих майданчиків.

Було зафіксовано і напад на синагогу, і атаки на людей. Буквально вчора в одному з берлінських ресторанів напали на ізраїльського журналіста із ножем для шашлику, вдарили його по обличчю. На одній із пропалестинських демонстрацій поліція змусила людину прибрати із балкона ізраїльський прапор, оскільки демонстранти рвалися до квартири. Вважали, що краще не провокувати. Натомість палестинські прапори у деяких місцях висять спокійно. Та й у школах теж є багато проблем, я місцевим вчителям зараз не позаздрю – тут і підтримка Палестини, і неонацистські настрої, через які теж були гучні конфлікти.

Ось найсвіжіші дані Управління внутрішніх справ Сенату Берліна. З 7 жовтня у місті відбулося 116 демонстрацій, 22 з яких було заборонено. Цього тижня зареєстровано ще 18 акцій. Лише у Берліні під час демонстрацій постраждали 119 поліцейських. Стверджується, що правоохоронні органи вживають послідовних заходів проти антисемітизму, цілодобово охороняється 159 об'єктів, де працює 650 співробітників поліції, а ситуація з абстрактними погрозами залишається напруженою.

Акції на підтримку Ізраїлю у місті проходять, проте вони не такі масові, як можна було б очкувати

Поліція державної безпеки після початку війни Ізраїлю з ХАМАС підготувала оцінку загроз на 19 сторінках з грифом «тільки для службового використання». Там йдеться про те, де в Берліні євреям та прихильникам Ізраїлю може загрожувати небезпека.

Але ж були й акції на підтримку Ізраїлю?

Звісно, вони також є. Так, 22 жовтня біля Бранденбурзьких воріт пройшла масштабна акція солідарності з Ізраїлем. Був президент країни, провідні німецькі політики, представники єврейських організацій, громадськість, родичі заручників, посол Ізраїлю, релігійні діячі. Є великий репортаж на моєму сайті. Основний посил був такий: беззастережна підтримка Ізраїлю та його права на самооборону, засудження кривавого терору, влаштованого ХАМАС, на вулицях Берліна та Німеччини не повинно бути місця для ненависті та антисемітизму, єврейські жителі країни не повинні відчувати страху, трагедія Шоа більше ніколи не повинна повторитися.

Організатори оголосили, що демонстрація зібрала 25 000 учасників, тому це найбільша проізраїльська акція в історії сучасної Німеччини. Поліція, щоправда, нарахувала 10 тисяч осіб. Але в будь-якому випадку це зовсім невелика кількість для такого величезного мегаполісу, де проживає майже 3,8 млн осіб, і якісь рейв-паради збирають значно більше людей… Чому берлінці масово не виходять на боротьбу з антисемітизмом, питання відкрите. Он у Парижі 12 жовтня відбувся громадянський марш проти антисемітизму, і там за найскромнішими оцінками було 102 тисячі осіб. Є різниця?

Зараз Берлін – це вже не те місто, яким було колись. Як у відомому фільмі – місто контрастів. В одних районах спокійно, і начебто нічого не відбувається. А потрапляєш до Нойкельна чи Кройцберга, і там панує зовсім інша атмосфера. Це вже не те розслаблене та безпечне місто, яким його ще пам'ятають. І тому є багато причин. Навіть на моїй колись тихій вуличці тепер постійно на всіх кутках лежать якісь безпритульні, звучить переважно не німецька мова, розкидані сміття та шприци. Я не можу стверджувати, хто ці люди – біженці, мігранти з ЄС чи німецькі громадяни, я говорю, що раніше їх не було, а зараз є.

Ну, і не секрет, що коли Німеччина почала масово приймати біженців із Близького Сходу, тут виявилася величезна кількість людей зі своєю ідеологією та вродженим антисемітизмом. Звичайно, не всі такі, але багато хто. Про це часто пише преса, а провал політики мультикультуралізму вже навіть і не піддається сумніву. Молодіжні демонстрації зараз очолюють не антифа, а «мігрантифа». Плюс місцеві радикальні ісламісти, лівацькі настрої молоді, ультраправі та всякі любителі теорій змов, де євреї – головні винуватці у всьому. Тому не варто дивуватися тому, що вже давно євреям у Німеччині радять не носити на вулицях кіпу і зірки Давида, що кидають «коктейлі Молотова» в синагогу, що на демонстраціях звучать антисемітські погрози.

Я, до речі, знімав для сайту акції, коли людям розповідали про кіпи, і навіть демонстративно ходили у кіпах тією самою Зонненале. Зараз це просто неможливо, навіть поліція таку акцію навряд чи дозволить, щоби не провокувати ситуацію.

Приклад із життя. Нещодавно я знімався у черговому фільмі. У Берліні це така народна забава – зніматись у кіно. Тут проходить дуже багато зйомок, і багато людей не проти підробити в масовці, а заразом різних зірок подивитися. Я теж уже відпрацював у більш ніж 30 фільмах та серіалах, причому досить відомих, голлівудських. І цього разу знімався в якомусь кримі з єврейського життя. Нам видали кіпи, якісь національні покривала. І коли одній людині потрібно було вийти на вулицю, то дівчина зі знімальної групи порадила йому зняти кіпу. А зйомки проходили неподалік Єврейського музею. Ось так всі розуміють, що зараз демонструвати своє єврейське походження в Берліні небезпечно.

Влада Німеччини засуджує антисемітизм, проте євреям носити кіпу на вулиці небезпечно

Які категорії берлінців насамперед озвучують антисемітські погрози?

Знаєте, все одно, звідки походить виправдання терору та антисемітизму – від приїжджих чи тих ісламських радикалів, які тут виросли, від одурманених революційними ідеями лівих активістів чи отруєних неонацистськими ідеями ультраправих організацій. Вони всі сходяться в одній точці.

Не треба думати, що це явище сьогодення. І в минулі роки були антисемітські атаки, згадаємо хоча б теракт у синагозі у Галлі у 2019 році. Можна згадати, як у 2021 році в Мангеймі демонстранти спалили ізраїльський прапор, а Центральна рада євреїв у Німеччині закликала правоохоронні органи та мусульманські організації вжити заходів щодо учасників пропалестинських демонстрацій. Нічого нового. Якщо з цим рішуче не боротися – у сім'ях, у школах, у вищих навчальних закладах, у суспільстві, то Берлін буде таким, яким ми бачимо його у ці дні – єврейські об'єкти перебувають за поліцейськими огорожами, а правоохоронці зафарбовують на стінах будинків антиізраїльські гасла.

Така картинка сьогодення. Нині слово не лише за керівниками країни, нині слово за всім суспільством. Це час, коли потрібно вибирати, з ким ти, перечекати осторонь не вийде.

Можна подивитися одне зі свіжих відео на моєму Ютюб-каналі. У зв'язку з політичною ситуацією багато берлінських об'єктів посилено охороняються і перебувають за поліцейськими огорожами. Спочатку так було через війну в Україні, а тепер через війну між Ізраїлем та ХАМАС. Меморіал жертвам Голокосту по периметру також прикрасив поліцейський кордон. Символічно виглядають квіти та свічки на камінні, що залишилося тут після того, як країна та Європа 9 листопада відзначили 85-річчя Кришталевої ночі. Тепер вони теж за огорожею, ніби під охороною. Знову настає час, коли євреї Німеччини не можуть почуватися в повній безпеці.

Саме тому єврейські лідери Німеччини заявляють, що не має бути психологічного терору проти єврейської громади, закликають до посилення законів, щоб повноцінно боротися з ненавистю до євреїв, вони впевнені, що захист євреїв – це обов'язок не лише поліції, а й усього суспільства. І всі сходяться в тому, що хоч єврейське життя в Німеччині і захищене, але всі хочуть жити вільно, а не ховатися за щитом.