Чи можна в Україні відкликати народного депутата?

В контексті народної депутатки Мар’яни Безуглої, яка уславилася цілим рядом скандальних заяв та нападами на головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, варто згадати про одну можливість народовладдя, яка поки що недоступна українцям. Мова про відкликання парламентаря, який не догодив виборцям. Обговорюючи Безуглу, український сегмент Фейсбуку пофантазував на тему, як добре було, якби народному обранцю можна було висловити недовіру із наступним позбавленням його мандату.

До речі, у 2021 році Руслан Стефанчук, котрий тоді ще перебував на посаді заступника голови Верховної Ради, заанонсував відповідні зміни до правил гри. «Ми зараз напрацьовуємо законодавство, яке стосується того, що в усьому світі називається recalls – можливість відкликання того чи іншого посадовця, який призначений народом», – сказав він. Щоправда, тоді, у 2021-му, йшлося передусім не про народних депутатів – актуальними були інші скандали, на які натякав Стефанчук.

«Ми передбачили можливість оголошувати недовіру і звільняти мера, розпускати місцеву раду. Не тільки вирішення господарських питань, а й реальний вплив на те чи інше рішення політичне, кадрове місцевого рівня», – сказав він. Але зрештою – як це часто буває в Україні – не був ухвалений закон ані про недовіру мерам, ані про недовіру депутатам будь-якого рівня. Чому це так – розповідаємо у нашій статті.

З історії питання

Відкликати парламентаря волею народу – звучить й справді заманливо. І раз-у-раз до подібних прожектів у Раді повертаються, але безуспішно. Цікаво, що така норма була і в Конституції УРСР 1978 року, і в українському законі, ухваленому у 1995-му. В першій же його статті йшлося про таке:

«1. Народний депутат України, який не виправдав довір'я виборців, може бути в будь-який час відкликаний ними у порядку, встановленому цим Законом.

2. Підставами для відкликання виборцями обраного ними народного депутата України можуть бути:

порушення ним положень Конституції і законів України;

систематичне невиконання депутатських обов'язків, визначених Законом України «Про статус народного депутата України» і Регламентом Верховної Ради України;

використання своїх повноважень в особистих корисливих цілях;

систематичне порушення норм депутатської етики і моралі;

невідповідність практичної діяльності депутата основним принципам і положенням його передвиборної програми;

відмова від переходу на постійну роботу до Верховної Ради України;

приховування доходів, занесення неточних даних у декларацію про доходи».

Закон, про який йдеться, було скасовано у 2001. Втім, він діяв в умовах стовідсотково мажоритарної виборчої системи (бо дозволяв відкликати депутатів виборцям одномандатних округів), а вибори до Верховної Ради-2002 проходили вже за змішаною системою. Після цього, тобто вже понад двадцять років поспіль, мрія про механізм відкликання депутата так і залишається мрією. Чому?

Де знайти 300 голосів

Все просто: для подібних новацій парламенту потрібні 300 голосів. Конституція України для відкликання парламентаря не передбачає таких підстав, як порушення законів, невиконання депутатських обов’язків, зловживання своїм становищем чи злочини проти моралі. Стаття 81 Основного закону містить чітко визначений перелік для дострокового припинення повноважень народного обранця:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції;

7) його смерті.

Було б дуже прогресивно та навіть зухвало (в хорошому розумінні слова), якби парламент зініціював зміни до 81-ої та 111-ої статей Конституції. Проте під час війни таке питання, вочевидь, «не на часі». Та є й вагоміша причина того, чому це неможливо: стаття 158-ма Основного закону України забороняє вносити зміни до Конституції, доки діє воєнний стан. Добре, скаже наш читач, але як щодо мерів?

Мери захищені також. Принаймні, поки що

Що ж стосується відкликання мерів, то існує доповідь Венеціанської комісії №910/2017, де говориться про те, що впроваджувати подібні прецеденти не зовсім безпечно. Бо між мером та центральною владою цілком можливе тертя, і це тертя остання може використати як привід для атаки на градоначальника. Власне, свого часу таких прикладів було в Україні чимало.

«Залежно від різних чинників (таких, як рівень політичної культури) і від впливу влади, а в окремих випадках – від маніпулювання з її боку, відкликання мерів може бути використане у різних інтересах», – говориться у висновках «Венеціанки». А оскільки в Україні люблять дослуховуватися до думки цієї інституції, то висновки ВК звучать майже як табу щодо недовіри міському голові.

Та й підрізати крила місцевим радам, підвішуючи на гачку їхніх депутатів – також небезпечно. Бо якщо президенту (будь-якому, незалежно від прізвища) знадобиться адмінресурс, він знатиме, де його шукати. А саме – у контрольованих ним же та його політсилою органах місцевого самоуправління.

Отож, на сьогодні в Україні відсутній механізм відкликання виборної особи. Окрім президента, адже закон про імпічмент у нас прийнятий. Хоча щодо президента, це радше теорія, аніж те, що може бути застосовано на практиці, надто вже непростою є уся процедура. Але щодо тих, хто стоїть рангом нижче, все ще сумніше. І депутатів, і мерів доведеться терпіти до кінця каденції, якщо вони, звісно, не скоять якийсь суттєвий злочин.

Висновок з цієї історії один: щоб потім не думати, як усунути особу від влади, не варто цю владу їй надавати. Якщо, звісно, особа викликає сумніви. Бо обрати – легко, а от прокрутити всю історію назад – складно, ба навіть неможливо зовсім. Принаймні, в Україні під час війни.