Заснули в одній, а прокинулися в іншій державі: як Львів у ніч на 1 листопада став українським

Уляна Стельмашова

"Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки!". Такі слова прозвучали у Львові 31 жовтня 1918 року. Місто, яке вночі засинало у складі монархії Габсбруґів, вранці 1 листопада прокинулося в Українській державі. Українці за одну ніч вирвали Львів із рук Австро-Угорщини та Польщі. Сталося це упродовж двох годин без жодної краплі крові та майже без жодного пострілу. Львів вперше з 1349 року перебував в українських руках. З того історичного дня значна частина України зробила крок в бік унітарної держави.

Події, які трапилися у ніч з 31 жовтня на 1 листопада, отримали назву «Листопадовий чин». Операція стала зразком конспірації та зорганізованості українських військових. Чому ця дата така важлива і чому українцям важливо знати про неї?

Випередили поляків на один день

Перша Світова війна наближалась до свого завершення, а Австро-Угорська імперія – до свого краху. Було зрозуміло, що імперія доживає останні дні, тож на її уламках почали виникати національні держави: незалежність одні за другими почали проголошувати поляки, чехи, балканські країни. На нинішню західну частину України претендували одночасно українці та поляки. 

Влада новопроголошеної Польщі заявила про включення Галичини до складу своєї держави. Зі згоди Антанти 28 жовтня у Кракові була створена польська Ліквідаційна комісія, яка мала б шляхом збройного виступу захопити владу у краї. Поляки вважали Галичину невід’ємною складовою майбутньої Польської держави. Тим паче, що адміністративні посади у Східній Галичині займали саме поляки. У польських руках зосереджувалася більшість цивільних та військових посад, усі механізми управління територіями, виробничі потужності, наприклад, великі фабрики та заводи.

Навіть на низовому рівні спостерігався очевидний дисбаланс – серед поляків було значно більше представників технічних і робітничих професій, необхідних для повноцінного функціонування в індустріальному суспільстві. Ця обставина зіграла фатальну роль уже під час боїв за Львів у листопаді 1918 року – критично важливою була вчасна доставка резервів залізницею. А машиністами переважно були поляки, пише науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Олеся Ісаюк.

Українські воїни біля входу у Ратушу, Львів, листопад 1918 року

Українці випередила поляків на один єдиний день. А точніше ніч.

31 жовтня представники Української національної ради та Центрального військового комітету на чолі із сотником Українських січових стрільців Дмитром Вітовським зібралися у львівському Народному домі для прийняття рішення. Вітовський переконав зібрання негайно, не чекаючи приїзду польської Ліквідаційної комісії, перебрати владу в місті на себе.

«Панове! Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, то завтра візьмуть його поляки!», - ці історичні слова належали саме Вітовському.

О 4-й годині ранку 1 листопада почалося повстання, відоме в українській історії як «Листопадовий чин». Українські частини нараховували 60 старшин і 1400 вояків. Військові захопили Ратушу, оволоділи намісництвом і роззброїли міську поліцію.

О 5-й ранку було відключено міський телефон і міжнародну телеграфну лінію, захоплено радіо, захоплено всі вокзали. На Ратуші група вояків підняла синьо-жовтий прапор. З прапором виник курйоз. Де у місті, яке з 1349 року не було українським, взяти синьо-жовтий стяг? Синє полотно знайшли, а жовтого відшукати було годі. Знайшлася тканина білого кольору. Дружина одного з місцевих підприємців зафарбувала її приправою шафран, яка дає жовтий відтінок. Нашвидкуруч зшила синє та жовте полотна – це і був перший український прапор над львівською Ратушею.

О 7-й ранку Дмитро Вітовський рапортував про зайняття Львова без жодних людських втрат. І до сьогодні у місті жартують про те, що 1 листопада мешканці Львова проспали українське відродження. 

Дмитро Вітовський

Це був класичний «чин» – одностайний і рішучий виступ. Він отримав назву листопадового – адже відбувся в листопаді.

Листопадовий чин став взірцем конспірації. Ключову роль відіграв ефект несподіванки. Буквально за дві-три години до початку акції польський політик, майбутній прем’єр Польщі Вінценти Вітос, якого спеціально скерували «в розвідку», повертався до Кракова з інформацією, що у Львові все спокійно. 

Далі майже безкровно українська влада була встановлена в Станіславі, Коломиї, Снятині, Жовкві та інших містах. У деяких населених пунктах це відбулося завдяки збройним виступам місцевих жителів.

ЗУНР – держава, яка за населенням перевершувала Швецію, Норвегію і Данію

13 листопада 1918 року Українська Національна Рада проголосила про створення Західноукраїнської Народної Республіки. В екстремальних умовах було вироблено Тимчасовий основний закон ЗУНР. Він передбачав наявність всіх необхідних атрибутів державності: кордони, назву, принципи народного суверенітету, символіку.

Площа ЗУНР становила близько 70 тис. км², населення – 6,2 млн осіб. За кількістю населення ЗУНР перевищувала Швецію, Норвегію, Данію, Голландію. 71% з них становили українці, 14% – поляки, 13% – євреї, 2% – представники інших народів.

Утім, це призвело до опору поляків і розгортання з перших днів існування ЗУНР польсько-української війни. Бої тривали кілька місяців. В результаті поляки, яких підтримували країни Антанти, зайняли майже всю Східну Галичину.

Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала всього кілька місяців. Найголовніша подія, яка сталася за цей період, – проголошення Акту злуки між УНР та ЗУНР у січні 1919 року. Якби не «Листопадовий чин» 1 листопада – ця подія не відбулась би. Українці могли б назавжди залишитися по різних боках кордону.

Галичани чітко ідентифікували себе частиною великого українського народу, який рано чи пізно мусить об’єднатися. Центральною ідеєю державотворення в ЗУНР було об’єднання всіх українців в єдиній Українській державі. 

«Листопадовий чин» – подія, яка в 1918 році стала фундаментом для майбутнього творення об’єднаної української нації. Він також показав: українці вміють самоорганізовуватися, брати відповідальність та втілювати нереальні, на перший погляд, цілі.

***

Уже після Другої світової війни польський священник Юзеф Маєвський заявив: заради добра Польщі поляки мають згодитися, що Львів є українським містом. Пізніше впливовий польський публіцист, засновник і головний редактор польського еміграційного щомісячника «Культура» Єжи Ґедройць сформулював інше гасло – «Без вільної України немислима вільна Польща». Як говорив Ґедройць, незалежність України, Литви та Білорусі – це чинник, який сприяє незалежності Польщі, натомість поневолення цих країн Росією сприяє поневоленню Польщі.

У 2022 році Україна та Польща розпочали нову сторінку своєї спільної історії, заснованій на взаємній допомозі, повазі до суверенітету та неймовірно щирих і доброзичливих людських відносин.