З днем народження, наш незламний!

8 липня 2023 року загальному улюбленцю українців, Головнокомандуючому Збройних сил України, генералу Валерію Залужному виповнюється 50 років. З нагоди ювілею Центр політичного консалтингу нагадує найбільш промовисті факти з життя Валерія Федоровича.

1. З дитинства мріяв стати військовим

Валерій Залужний виховувався у родині військовослужбовців. «Виріс в гарнізоні, серед військових», – каже він про себе. З дитинства мріяв про кар’єру військового. «Я нічого більше не люблю робити, окрім як служити», – це ще одна цитата з Залужного. Офіційні біографії головнокомандувача підкреслюють, що він – перший військовий такого рангу, котрий є цілковито не радянським. Тут мається на увазі те, що Залужний отримав освіту та пройшов всі щаблі кар’єри вже за незалежної України.

Водночас сам генерал навіть не думав, що очолить колись Збройні Сили України.

«Я обіймав посаду командуючого військ оперативного командування і гадав, що обійму посаду командуючого Об’єднаних Сил. Згодом стану командуючим Сухопутних військ, ще згодом – можливо, якщо мені пощастить – заступником начальника Генерального Штабу. А потім буду працювати над собою, вчитися і стану начальником Генерального Штабу, ну а потім, мабуть, піду на пенсію, тому що інша висота здавалася недосяжною. Але я чудово розумів, що це – справа мого життя, це те, чим я займався завжди і хотів би займатися надалі…», – розповів він, відповідаючи на питання, як зустрів новину про своє призначення.

2. Дід Залужного був проти військової кар’єри онука, а брат та донька пішли його слідами

На багатьох дитячих світлинах Залужний тримає в руках іграшковий автомат або пістолет. А коли дитинство завершується, юний Валерій прогнозовано вирішує вступати на загальновійськовий факультет Одеського вищого об’єднаного командного училища. Що, зрештою, і робить. Його рішення підтримує мама Клавдія Василівна, а от дідусь хоче, щоб онук отримав цивільний фах. Згодом приклад старшого брата наслідує і молодший за нього Артур. Він закінчує військовий ліцей, а пізніше і факультет розвідки Львівського інституту сухопутних військ.

До речі, доля батька надихає і спадкоємицю генерала. «У мене дві доньки. Старша – військова, служить у Київському гарнізоні, менша – навчається в Одесі, мріє стати лікарем», – говорить він в інтерв’ю. Між іншим, Залужний щасливо одружений – це до відома тих пань та панянок, які встигли відчути до славного генерала дуже-дуже теплу симпатію.

3. Має недолік, про який знає його дружина, і з ним активно бореться

Залужний не завжди такий спокійний та врівноважений, яким ми його знаємо. Відверто зізнається: у нього існує власна червона лінія, перетнувши яку, він може зірватися. І про це, мовляв, знає його дружина, каже головнокомандуючий. Ця червона лінія зветься несправедливість, пояснює він. «Не люблю, коли щось відбувається неправильно. Якщо люди при нормальному відношенні роблять не так, як треба, а кардинально навпаки, намагаючись нашкодити справі, то тут мене зупинити неможливо. Буду йти до кінця», – стверджує Залужний.

І тут же самокритично уточнює: «Хоча, можливо, інколи і сам буваю несправедливим. І мене це «доганяє», і я можу підняти трубку і сказати (співрозмовнику): ну ти зрозумів, що отак не треба було робити? Я вибачаюсь…».

4. Знав про вторгнення Росії у… 1995-му

Головнокомандувачем ЗСУ Залужний став влітку 2021-го. Вже тоді він говорив про те, що «загроза повномасштабної агресії (з боку Росії) є, була й буде далі. Наше завдання як ЗСУ – не чекати манни небесної, ми маємо до цього готуватися. І ми для цього все робимо». Проте, за власним зізнанням, війну з Росією він передбачив ще у 1995-му, коли Москва розв’язала бойню у Чечні. Передчуття того, що «війна десь близько», не залишала генерала упродовж чверть віку.

5. Мріє проїхатися танком по Червоній площі та Арбату

Таким бажанням, від якого напевно збожеволіли б у Кремлі, Залужний поділився з Яніною Соколовою. «Якщо чесно, то так. Хотів би», – сказав він. І додав, що волів би зробити це з українським прапором та під музику. «І по Арбату теж, але акуратно. Тому що – пам’ятник, а те (Червона площа) – символ», – уточнив генерал.

6. Любить піший туризм

 «У мене ще з піонерських часів залишилася пристрасть до подорожей, як правило, піших: одягаю спортивний костюм і йду знайомитися з містом», – зізнавався Залужний у 2010-му. Тоді майбутній головнокомандувач ЗСУ (а на той момент – підполковник) був призначений начальником Володимир-Волинського військового гарнізону. «Щонеділі квартал за кварталом вивчав Володимир-Волинський: побачив тут, напевно, вже все, варте уваги, а подивитися таки є на що… Розібрався з вулицями міста, зараз непогано в ньому орієнтуюся, так би мовити, склав для себе повну картину Володимира-Волинського», – зазначав Залужний в інтерв’ю. До речі, судячи з його ФБ-акаунту, компанію Залужному часто складає дружина Олена. 

7. Бігає марафони

А інколи Залужний переходить з пішої ходи на біг. Принаймні, ще позаминулого року генерал брав участь у марафоні у Києві. Джерела лише не повідомляють, яку саме дистанцію він обрав – 5 чи 10 км. (Про результат забігу історія теж мовчить). Зате відомо, що захід відбувся 10 жовтня 2021-го та був приурочений до 30-річчя Збройних Сил України. Це перший в Україні благодійний забіг під егідою армії. Кістяк забігу утворили військовослужбовці ЗСУ, котрі, як сказав Залужний, бігли «за побратимів і посестр, яких вже немає серед нас». Тоді ж головнокомандуючий пообіцяв, що благодійні забіги відбуватимуться щороку, а оскільки слова у генерала не розходяться з ділом, це означає, що до жовтня 2022-го Україна неодмінно переможе.

8. Закоханий у Чернігів – в дитинстві мріяв жити над Десною

Про столицю, де Залужний служить зараз, головнокомандуючий нічого не каже. Принаймні, панегіриків Києву у його виконанні ми не знайшли. Зате генерал закоханий у Чернігів.  Він так і каже: «Наскільки пам’ятаю своє дитинство, літо та трохи зими минали тут. І я настільки був закоханий у це місто, що навіть мріяв дорослим жити над Десною. Але, оскільки військовий, дуже довго в Чернігові не був. І от знову потрапив сюди. Все дуже змінилося у кращий бік. Однозначно. Це нині маленький культурний заповідник. З гарними вулицями, освітленням, чудовими людьми. Повірте, мені є з чим порівнювати».

Наведені вище слова датовані 2020 роком – а у 2022-му, на превеликий жаль, Чернігів був зруйнований окупантами на 70%.

Натомість не постраждали два інших міста, які є дорогими для Залужного: Новоград-Волинський та Володимир-Волинський. У першому пройшли перші роки його життя. «В юності мені чомусь хотілося поїхати з Новоград-Волинського: напевно, давалася взнаки мандрівна натура. Лише з роками я зрозумів, що означає в житті кожної людини місто, в якому проходить дитинство та юність. Змінивши сьоме місце служби, я ще більше почав цінувати землю, де народився та виріс, Новоград-Волинський — назавжди в моєму серці», – говорить він.

А друге місто – це місце його служби на початку 2000-х. «До вподоби мені припав і Володимир-Волинський з його особливою, позитивною аурою: так добре, як тут, я почуваюся хіба що в рідному Новограді-Волинському», – зізнається генерал.

9. Слухає Раммштайн та читає Горбуліна

На війні Залужний музику не слухає, а загалом його уподобання залежать від настрою. З впевненістю він може сказати, що йому подобається диско 1980-х, «можливо, тому, що виріс тоді», – припускає він. «Разом з тим не цураюся «Раммштайна» і інколи його слухаю, тому що буває настрій такий, що хочеться от просто…», –  починає говорити Залужний і не закінчує думку.

А з книгами – простіше. Головнокомандуючий читає та перечитує Володимира Горбуліна – його примірник «Мого шляху у задзеркалля» весь вкритий позначками та примітками уважного читача. Другою книгою, з якого не розстається Залужний, є поетична збірка Богдана Голови «Особливий лелека». Сам Богдан страждає на тяжку форму ДЦП. «Ці вірші дуже ніжні. Хлопчина пише їх з 12 років. І коли ти розумієш, що ця дитина – в інвалідному візку, і в нього працює лише один палець, і він набирає їх на комп’ютері, то це – шок. Така людина заслуговує на повагу», – переконаний генерал.

10. Обожнює дітей

Залужний взагалі дуже любить дітей. Він каже, що не завжди буває «залізним генералом». «Мене можуть розчулити діти, і дитячі радощі, і дитячі сльози. Мої діти вже виросли, але я маю племінницю, зовсім маленьку. Я викроїв якось півдня часу і провів його з нею, ми і накричалися разом, і наплакалися, і це було чудово», – говорить він.

«Це і є щастя», – резюмує головнокомандуючий ЗСУ.