Який міністр оборони нам потрібен?

Наталія Лебідь

Видання LIGA.net, посилаючись на власні, наближені до президента, джерела, пише, що главі держави буцімто належить така фраза: «Я хочу замінити міністра (оборони) на військового. У мене немає часу, у мене війна». Можливо, Володимир Зеленський і справді говорить подібні речі. Але здійснити подібну рокіровку він не зможе – не дозволяє закон. Втім, закон можна змінити. І президентська фракція вже працює над цим – так, зокрема, депутатка Мар’яна Безугла говорить про правку до законопроєкту №4210.

Ця правка дуже проста: в умовах воєнного стану міністром оборони може стати військовий. Доброю чи поганою є подібна ініціатива, як вона виникла і до яких наслідків призведе? На ці та інші питання ми відповідатимемо далі.

Що пропонують у фракції «Слуга народу»?

«Ми обговорили одразу, що може бути правка щодо призначення (військового міністром оборони – Авт.) в умовах воєнного стану, тобто в умовах того повномасштабного вторгнення, тієї війни, що ми маємо зараз. І ті законодавчі зміни, що ми підготували, вони є, вони опрацьовані у рамках великого законопроєкту 4210. І ми готові їх були подати і проголосувати навіть в ургентному порядку. І у нас там є пропозиція щодо можливості обіймання посади міністра військовим тільки в умовах воєнного стану», – каже Безугла.

Чого торкається законопроєкт №4210?

Документ, про який згадує Мар’яна Безугла, має на меті уточнити низку законодавчих положень у сфері нацбезпеки і оборони. Він був проголосований парламентом за основу 16 лютого 2022 року, однак досі лишається не ухваленим в цілому.

Щоправда, у тогочасній редакції законопроєкт не містив положень про можливість призначати міністром оборони особу з числа військових. Але станом на 16 лютого 2022 року в Україні ще не діяв воєнний стан.

Чи можна змінити законопроєкт зараз, внісши до нього відповідні правки, як це вже, власне, зробила фракція «Слуга народу»? Звісно, можна. Право законодавчої ініціативи у депутата ніхто не відбирав.

Але річ у тім, що це перекреслить всю ту концепцію змін, котра була прийнята у 2018 році. І точно не сподобається нашим партнерам. Тим самим партнерам, які надають нам військову допомогу і від прихильності яких залежать подальші – післявоєнні – плани України. Зокрема, плани щодо вступу в НАТО.

Яка концепція була прийнята у 2018-му і як їй суперечить правка від Безуглої?

Закон «Про національну безпеку України», ухвалений у 2018 році і такий, що вступив в дію 1 січня 2019-го, передбачає, що міністром оборони може бути лише цивільна особа (звільнені з лав ЗСУ колишні військовослужбовці також вважаються цивільними).

Через нові норми генералу Степану Полтораку, тодішньому міністру оборони, навіть довелося звільнитися з військової служби, щоб зберегти посаду.

П’ять років тому ухвалені законодавчі зміни видавалися тодішньому складу парламенту важливими та необхідними. І на це було, принаймні, декілька причин.

Передусім, цивільна особа на чолі воєнного відомства є свого роду запобіжником від виникнення автократії та державних переворотів (путчів), які здійснюють люди, що керують армією. Соціум має контролювати військових, і міністерство оборони зокрема. Так облаштовані відповідні відомства в усіх країнах НАТО.

Ба навіть більше: на Заході прийнято, аби колишній військовий – якщо він залишив службу і хоче будувати урядову кар’єру – спочатку трохи призвичаївся до цивільного життя і цивільних реалій. Це «трохи» інколи становить 5-10 років, але в Україні не існує подібного часового проміжку, тобто технічно будь-який військовий може звільнитись з лав Сил безпеки і оборони й одразу стати цивільним міністром. Що, власне, і відбулося з Полтораком.

Вважається, що кількарічна пауза між військовим та цивільним витком кар’єри необхідна для того, аби ослабли армійські зв’язки людини. Щоб новоспечений урядовець не потурав непотизму чи військовому «кумівству».

Від армії слід «відпочити» ще й тому, що військовий на державній посаді, звикнувши до дисципліни та суворої субординації, замкне всі управлінські рішення на керівній ланці. Що означатиме: жодного «креативу» та ініціативи знизу. І, звісно, жодних реформ.

Існує небезпека й іншого роду. Військовий на посаді міністра оборони може вступити в клінч із головнокомандуючим за право керувати армією та ходом воєнної кампанії. А це – найостанніше з усього, що нам зараз потрібно. Єдиний спосіб зняття такого напруження – це чітке розмежування ролей і відповідальностей, а з послабленням цивільного контролю таке розмежування розмивається.

І саме це нам пропонують зараз.

Чому виникла ідея поставити на чолі оборонного відомства військового?

Відповідь на це питання є найбільш очевидною. Законодавчі ініціативи подібного штибу спровоковані нещодавнім  скандалом в міністерстві оборони. Скандал же, як ми знаємо, пов’язаний із тим, що відомство нібито закуповувало продукти харчування за завищеними цінами.

Можливо, президентська фракція вирішила мінімізувати на майбутнє корупційні ризики, замінивши цивільну особу на чолі відомства на військову.

Можливо також, що глава держави все ж сповнений рішучості попрощатися із Олексієм Резніковим (попри запевнення останнього, що він залишається на посаді саме в силу рішення, ухваленого президентом). А для того, щоб таке «прощання» відбулося, фракція підготувала формальну підставу. 

Але така версія малоймовірна. Принаймні, офіційні коментарі, дані з цього приводу, її спростовують.

Посада міністра оборони – це квота, яку заповнює президент, нагадує колега Безуглої по фракції, народний депутат і член парламентського комітету з питань нацбезпеки Федір Веніславський. А оскільки глава держави не виявляв публічного бажання скористатися своїм правом на заміну в рамках цієї квоти, то й говорити нема про що. «Жодних подань президента щодо звільнення пана Резнікова з посади міністра оборони не було», – констатує Веніславський.

Втім, додає він, 5 лютого, під час засідання фракції, питання відставки Резінкова дійсно було актуалізовано. Але згодом знято з порядку денного.

«Питання було пов'язано з тим, що політичну відповідальність за результати діяльності уряду несе персонально міністр. І якщо міністр допустив, в силу різних причин, медійний скандал із закупками продуктів харчування, а у членів комітету були питання щодо закупок озброєння і контролю з боку парламенту, це в сукупності дозволило поставити питання про відповідальність міністра», – пояснив Веніславський.

Але поставити питання – ще не означає відправити посадовця у відставку.

«Це (відставка Резінкова – Авт.) більше виглядає як особиста позиція пана Арахамії та пані Безуглої. Бо міністр оборони – це прерогатива президента. І будь-які зміни повинні відбуватися лише за поданням президента та його персональною аргументацією», – нагадує алгоритм звільнення і призначення міністра інший «слуга народу», народний депутат Олег Дунда.

Але ще раз закцентуємо на головному: навіть якщо президент захоче звільнити Резнікова і запропонувати замість нього кандидата Ім’ярек, то цей Ім’ярек має бути цивільним, як і Резніков. Такою є вимога чинного законодавства.

Якщо змінити закон, президент зможе призначити військового?

Так. Якщо парламент знайде 226 голосів за нову норму, у президента з’явиться можливість призначати військового міністром оборони на час дії воєнного стану.

Цікаво, що не чекаючи ані законодавчих змін, ані ініціативи президента, деякі політики вже зараз називають ім’я нового міністра оборони. На думку керівника парламентської фракції «Слуга народу» Давида Арахамії, ним стане керівник Головного управління розвідки МОУ Кирило Буданов.

«Війна диктує кадрову політику. Час і обставини потребують посилення та перегрупування. Це відбувається зараз і буде відбуватися в майбутньому. Тому: Олексій Резніков у межах уряду переводиться на посаду міністра з питань стратегічних галузей промисловості для посилення військово-промислового співробітництва, що абсолютно логічно, враховуючи його експертизу по «Рамштайну» й необхідність «підняти» міністерство, яке має робити більше. Генерал-майор Кирило Буданов очолить міністерство оборони, що абсолютно логічно для воєнного часу», – спрогнозував Арахамія.

І поквапився.

Наразі подібні пертурбації не плануються – в усякому разі, якщо з рівня чуток перейти до рівня офіційних повідомлень.

Тим часом сам Олексій Резніков каже, що «жоден чиновник не вічний у своєму кріслі. Будь готовий в будь-який момент, що цей етап завершиться». Але станом на зараз його «етап» не завершився, і статус кво міністра зберігається.

«У нас була розмова з президентом про те, що ми продовжуємо співпрацю зі мною як з міністром оборони. Але я маю зробити висновки з цієї ситуації, тобто це мають бути кадрові рішення, тому що без оновлення команди буде важко працювати. За рекомендацією президента я оновлюю команду на рівні заступників міністра. А потім це піде по департаментах і так далі», – говорить Резніков у найсвіжішому інтерв’ю, яке він дав виданню Бабель.

Чим погано міняти зараз правила гри?

Передусім, військова особа на посаді міністра оборони – не панацея від будь-чого. Зокрема, й від корупції. Але те саме можна сказати і про цивільного. Якщо копнути недавню історію, то можна згадати, що кадровий військовий Михайло Єжель, який служив міністром оборони за президентства Януковича, також був фігурантом корупційного скандалу. І також пов’язаного із харчуванням наших військовиків.

Власне, готовність людини грати за правилами і не порушувати закон жодним чином не залежить від її професії та бекграунду. Совість або є, або її нема. І в цьому відношенні цивільні та військові є цілковито рівними. Але головне – в іншому.

Омріяне Україною членство в НАТО – це не лише історія про військову міць чи славні перемоги на полі бою. Це ще й ряд вимог, які Альянс висуває до країни-пошукача в сфері дотримання демократії. І приведення нашого законодавства щодо цивільного контролю у відповідність до законодавства країн ЄС в даному випадку є критичним моментом. Критичним як для євроінтеграції, так і для вступу в НАТО, яким би віддаленим цей вступ не видавався зараз.

Те саме торкається і входження України в коло країн Європейського Союзу. Тут наші перспективи чіткіші та більш визначені. А це означає, що очікування наших партнерів не варто обманювати. Навіть під час страшної кровопролитної війни, коли керівництво держави, як може, шукає найбільш оптимальні рішення.

Адже інколи виявляється, що найбільш оптимальне рішення вже ухвалене і його скасування тільки зашкодить спільній справі.