Візит Зеленського і Дуди на «Цвинтар орлят» у Львові має історичне значення: пояснюємо чому

Уляна Стельмашова

Новини про танки Leopard від Польщі і про те, як українці вітали президента РП Анджея Дуду на вулицях Львова, затьмарили іншу важливу історичну подію, пов’язану із Польщею. У вівторок, 11 січня, президенти Зеленський і Дуда на Личаківському цвинтарі у Львові спільно вшанували пам'ять полеглих захисників України і поклали квіти до Меморіалу львівських орлят.

Чому ця подія є не просто покладанням квітів?

Востаннє президенти двох держав – на той час Ющенко і Кваснєвський – разом були на Польському військовому меморіалі у Львові влітку 2005 року, тобто майже 18 років тому. У народі меморіал більш відомий як «Цвинтар орлят», а над його відкриттям Україна і Польща ламали списи кілька десятиліть. Річ у тім, що там поховані поляки, які загинули у боротьбі за Львів у 1918 році. Це була польсько-українська війна, яку українці зрештою програли, в результаті чого Львів на багато років був приєднаний до Польщі.

У 2005-му році відкриття «Цвинтаря орлят» за участю Ющенка і Кваснєвсього стало символом польського-українського примирення. Центральними словами цього примирення стала фраза «Вибачаємо і просимо вибачення», яка перед тим була застосована у примиренні післявоєнних Польщі та Німеччини.

Навколо «Цвинтаря орлят» між Україною та Польщею час від часу і досі спалахують суперечки та непорозуміння. Утім, вони більше не беруть верх над центральною ідеєю примирення. З 2002-го, тобто вже більше двадцяти років, на могилах українських і польських вояків відбувається спільна польсько-українська молитва.

Це один із найяскравіших прикладів в історії двох держав, коли інтелектуалам і духовним провідникам вдалося досягти успіху, якого роками не могли досягти політики.

Хто похований на «Цвинтарі орлят»?

Перші поховання на цій території відбулись в листопаді 1918 року, тобто ще під час українсько-польських боїв за Львів. Полеглих спочатку ховали на тимчасових кладовищах, розкиданих по всьому місту, а з весни 1919 року їхні рештки почали переносити на «Цвинтар орлят».

У боях з українцями за Львів брали участь польські студенти і гімназисти, саме їх символічно називали «орлятами», звідки і пішла народна назва меморіалу.

Згодом на цій ділянці почали ховати учасників радянсько-польської війни 1920 року. Згідно з польськими джерелами, загалом 6022 особи були учасниками боїв у Львові з польського боку. 1421 з них не виповнилось на той момент 18 років, 2650 особам було до 25 років. Наймолодшому учаснику бойових дій Юреку Бічшану було всього 14 років. 

"Цвинтар орлят" перед Другою світовою війною

Образ львівських «орлят» присутній в польській літературі та мистецтві. У міжвоєнній Речі Посполитій щороку відбувалося урочисте святкування оборони Львова за участю представників держави та церкви. Ці урочистості формували культ польських захисників Львова.

У радянський період «Цвинтар орлят» був знищений: меморіал, який поляки збудували у 20-их роках, зрівняли із землею.

Відновлення Меморіалу – одна з найконфліктніших сторінок історії України та Польщі

У 1989 році польська сторона почала відновлювати меморіал без будь-якого погодження з українською стороною. Ініціатором став Юзеф Бобровський, директор варшавської фірми «Energopol», що працювала тоді у Львові. Але це викликало опір з боку міської влади. Польські реконструктори «Цвинтаря орлят» хотіли відновити його в тому вигляді, в якому він існував до 1939 р. Львівським депутатам це не подобалося – адже в такому вигляді цвинтар мав нагадувати про історичний тріумф поляків над українцями.

Почалася затята і багаторічна боротьба за кожне слово і кожен символ на відновленому меморіалі. Проєкт узгоджували вісім років. При цьому у конфлікті брали участь навіть не дві, а три сторони – польська, українська і окремо львівська, яка категорично не сприймала польських пропозицій щодо написів на цвинтарі.

Ще з 1920-х років на могильній плиті був напис: «Невідомим героям, які полягли, захищаючи Львів і південно-східні креси (тобто території)». У 1998 року польська влада запропонувала інший варіант: «Невідомим солдатам, які загинули у боротьбі за незалежність Польської республіки». Львів’яни заперечували проти цього. У 2002 році Польща запропонувала інший варіант: «Невідомим солдатам, які героїчно загинули за Польщу». Представники Львова на переговорах вважали неприпустимим і цей напис в українському місті.

Політично ситуація заходила в глухий кут. Тодішні президенти України та Польщі Леонід Кучма та Александр Кваснєвський планувати відкрити Меморіал у 2002 році, але через спротив львівської громадськості Кваснєвський скасував візит.

Діяч польської «Солідарності» Яцек Куронь у ті роки написав відомий текст із заголовком «Я розумію протест українців». Куронь апелював до поляків: «Ідеться про те, що ми змушуємо українців погодитися, щоб той пантеон тріумфу польської зброї стояв у місті, яке вони вважають серцем України, щоб нагадував їм про ту поразку 1918 року». Він наголосив, що сама Польща у подібній ситуації не погодилася би на спорудження на своїй території подібного «пантеону зброї» іншої держави.

Полякам довелося відмовитися від своїх намірів і у складних переговорах шукати компроміс. Зрештою, на меморіалі немає ні слів про «героїчно загиблих», ні про «незалежність Польської республіки». Також Польща відмовилась від зображення свого ордену «Virtuti Militari» («Військова доброчесність»).

Усі сторони зійшлися на компромісному написі «Tu leży żołnierz polski poległy za Ojczyznę» («Тут лежить польський солдат, полеглий за Вітчизну»). 

Роль Віктора Ющенка в українсько-польському примиренні

Перебороти неприйняття основною частиною львівської громадськості багато в чому спірних положень останніх українсько-польських домовленостей допоміг Віктор Ющенко. Вперше він це робив ще як прем’єр-міністр ще у 2000 році. А потім – як президент України у 2002 році.

Коли відносини між двома державами в буквальному сенсі залежали від одного рішення Львівської міської ради, Ющенко звернувся до ЛМР. Він переконував львів’ян, що вони повинні принести в жертву свої образи на поляків заради примирення, бо тільки воно може забезпечити Україні шлях у жадану Європу. 

Ющенко настільки переконливо наголошував на необхідності перегорнути цю цвинтарну сторінку в польсько-українських стосунках, що це зрештою вплинуло на позицію частини депутатів. Пом’якшити позицію львів’ян змогла також безперечна підтримка Помаранчевої революції з боку Польщі.

День 24 червня 2005 року став історичним. Президенти двох країн офіційно відкрили одразу два меморіали на території Личаківського цвинтаря: Меморіал Української галицької армії, яка у війні 1918 року воювала з поляками, і Польський військовий меморіал, більш відомий як «Цвинтар орлят».

«Україна і Польща мають мужність подивитися в очі минулому. У нас достатньо гідності, щоб не переписувати трагічних сторінок історії і щоб робити з цієї історії правильні висновки. Головний з них: без вільної України немає вільної Польщі, без вільної Польщі немає вільної України», - заявив Президент України Віктор Ющенко, відкриваючи Меморіал воїнам Української Галицької Армії.

«Відкриття Цвинтаря орлят є здійсненням бажання польських сердець, а також знаком миру, єднання і дружби, що плине із сердець українських. Поляки й українці! Подаймо собі руки понад історією, понад могилами. Підемо в майбутнє разом!», - закликав Олександр Кваснєвський під час відкриття Польських військових поховань 1918-1920 рр.

Як інтелектуали і церква витягли політиків з глухого кута

У момент, коли усі політичні спроби домовитися виявилися безрезультатними і конфлікт навколо «Цвинтаря орлят» серйозно загрожував польсько-українським відносинам, за справу взялися польські та українські інтелектуали, а також духовенство. Про їхню роль у вирішенні конфлікту детально пише аспірантка кафедри історії Українського католицького університету Тетяна Банах.

Інтелектуали змогли змінити дискурс і перенести обговорення з площини політичних та історичних порахунків у духовну площину взаємопрощення та примирення на основі християнських цінностей.

У 2002 році Польща готувалася до вступу в ЄС. У певної частини інтелектуалів в Україні існувало побоювання, що, скориставшись напруженням у польсько-українських відносинах, Кучма остаточно спрямує зовнішню політику України в бік зближення з Росією, а між Польщею та Україною постане «мур», який означатиме ізоляцію України від Заходу. Вони вважали, що невеликий конфлікт у справі цвинтаря може мати більш глобальні негативні наслідки, тому активно долучилися до цієї дискусії. Серед інтелектуалів, які закликали до порозуміння із Польщею, були, зокрема, Юрій Андрухович, Тарас Возняк, Ярослав Грицак, Мирослав Маринович, Андрій Павлишин, Тарас Прохасько.

4 липня спільне звернення «до всіх людей доброї волі» оприлюднили митрополит УГКЦ кардинал Любомир Гузар і львівський архієпископ РКЦ кардинал Мар’ян Яворський. Це було перше спільне звернення митрополитів УГКЦ і РКЦ в незалежній Україні. У своєму зверненні глави церков, висловлюючись доволі обережно, закликали до залагодження конфлікту. Таким чином примирення очолили обидва католицькі митрополити східного та західного обрядів, осідок яких містився у Львові.

У цей період виникла ідея спільної польсько-української молитви на могилах українських і польських вояків, які воювали між собою за Львів і Галичину у 1918-1919 рр. Акція мала духовний, а не політичний вимір. Для цього було свідомо використано модель польсько-німецького примирення, ініційованого польськими єпископами із закликом «прощаємо і просимо прощення».

Перша спільна молитва українців та поляків відбулася 1 листопада 2002 року. Дата була символічною, бо на цей день припадали дві важливі дати у католицькому релігійному та українському національному календарі. РКЦ відзначає день Всіх Святих і в Польщі це є одним з найважливіших свят, коли люди відвідують могили своїх померлих близьких. А 1 листопада 1918 р. була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) і розпочалися бої за Львів між українцями та поляками.

Обидва кардинали говорили про примирення і висловлювали сподівання, що польський та український меморіали поруч стануть його символом, а події, свідками яких є ці цвинтарі, більше ніколи не повторяться.

Окрім молитви на цвинтарі, відбувся круглий стіл під назвою «Що нам робити зі своєю історією?». Були присутні близько сотні учасників з України та Польщі. Приїзд до Львова Яцека Куроня, який був родом з цього міста, доклав багато зусиль для польсько-українського примирення і на той час вже важко хворів, був важливим для нього самого і викликав зворушення в учасників зустрічі. У своєму виступі він говорив про стратегічну важливість добрих польсько-українських стосунків.

Спільна молитва та круглий стіл у 2002 р. фактично припинили напругу у справі «Цвинтаря орлят» і в результаті дозволили вивести ситуацію з глухого кута.

Сучасний вигляд Польського військового меморіалу у Львові

Трансфер західної концепції примирення у цьому випадку став успішним, тому що у Львові для цього було добре підґрунтя. По-перше, сформувалося середовище інтелектуалів, які були знайомі з західними ідеями і перейняли напрацювання своїх попередників на еміграції; по-друге, УГКЦ та РКЦ у Львові очолювали митрополити Любомир Гузар та Мар’ян Яворський, які були з покоління Івана Павла II, ще пам’ятали Другу світову війну та підтримували ідею примирення.

Щорічні польсько-українські молитви на Личаківському цвинтарі традиційно відбуваються і до сьогоднішніх днів.

Сучасні суперечки

Відкриття «Цвинтаря орлят», утім, не означало закінчення конфліктних ситуацій, які час від часу виникають навколо цього місця між Україною та Польщею.

Один з найгучніших скандалів стався у 2017 році. МВС Польщі закликало громадян взяти участь у голосуванні щодо національних символів, які будуть відображені на сторінках нового паспорта. Серед 13 мотивів, які пропонувались полякам для нового паспорту, був «Меморіал львівських орлят». Українське Міністерство закордонних справ виступило з гнівною заявою, в результаті Польща відмовилася від такої ідеї, аргументувавши це бажанням зберегти добрі відносини з Україною.

У листопаді 2018 року група польських футбольних вболівальників, пройшовши тиловим входом на «Цвинтар орлят», запалила кільканадцять «фаєрів» та розтягнула завширшки на все поховання транспарант, що прославляв «орлят» та футбольну команду цих вболівальників. Польське Товариство по догляду за військовими могилами, яке діє у Львові, виступило із заявою, в якій засудило витівки на личаківському некрополі. 

Ще одним об’єктом нещодавньої суперечки на найвищому рівні стали дві статуї левів з написом «Тобі, Польща», які у 2015 році були встановлені на вході до Меморіалу. Статус скульптур був неврегульований. Львівська обласна рада ухвалила резолюцію, в якій вимагала від міської влади та правоохоронних органів усунути скульптури левів. У 2018 році Анджей Дуда звертався до українського колеги Петра Порошенка з проханням втрутитися у справу. Кілька останніх років скульптури були закриті дерев’яними коробками. Лише у травні 2022 року міський голова Львова Андрій Садовий повідомив, що левів відкрили.

«Нехай ці леви на польських військових похованнях у Львові, які свого часу були об‘єктом суперечки та стояли закритими, стануть кроком до остаточного взаємного прощення за минулі кривди», – зазначив Садовий.

***

Ось чому візит президентів Зеленського та Дуди та спільне покладання квітів до могил польських та українських воїнів має таке важливе історичне значення. У 2022 році дві країни почали нову спільну історію, засновану на взаємній підтримці і братерській допомозі.