Війна чи воєнний стан?

Відповідно до Конституції України, запровадження воєнного стану та оголошення стану війни належить до повноважень президента та Верховної Ради. Голова держави виступає з відповідною ініціативою, а парламент її затверджує.

Воєнний стан в Україні запровадили 24 лютого 2022 року. Тоді Верховна Рада 300 голосами підтримала законопроєкт №7111 про затвердження указу президента «Про введення воєнного стану в Україні». З того часу відповідна процедура регулярно повторюється.

Тоді ж, два роки тому, Володимир Зеленський подав до парламенту і законопроєкт №7114 «Про оголошення стану війни». Щоправда, документ так і не розглядали, а згодом його картка взагалі зникла з сайту Верховної Ради, хоча її копія збереглася у веб-архіві.

Натомість наступний за порядковим номером законопроєкт №7115 депутати розглянули і підтримали: йшлося  про використання ЗСУ та інших військових формувань для відсічі збройній агресії проти України.

Але чому все-таки в Україні «воєнний стан», а не війна?

Почнемо з того, що питання «воєнного стану» більше детально регламентовано, як у Конституції, так і у профільному законодавстві.

Відповідно до законів «Про оборону України» та «Правовий режим воєнного стану», це особливий правовий режим, який вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України тощо, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень.

У Конституції окремо прописано, що під час воєнного стану можуть встановлюватися окремі тимчасові обмеження прав і свобод громадянина.

Тобто правовий режим воєнного стану має безпосередній вплив на процеси у середині країни і стосується виключно внутрішньополітичних моментів.

Що ж до стану війни, то у вітчизняному законодавстві його визначення не надається та й взагалі це питання слабо регламентовано. У Конституції лише згадується, що його оголошує Верховна Рада за поданням президента.

У законі «Про оборону України» також прописана ця процедура. Крім того, зазначається, що з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає «воєнний час», який закінчується у день і час припинення стану війни. При цьому визначення поняття «воєнний час» у вітчизняному законодавстві також не надається.

Натомість правові аспекти оголошення стану війни закріплено у ІІІ Конвенції про відкриття воєнних дій, яку було ухвалено на Другій конференції 18 жовтня 1907 року в Гаазі. 

Згідно зі статтею 1, військові дії не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження, яке має або форму мотивованого оголошення війни, або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. А відповідно до статті 2, про стан війни необхідно без затримок сповістити нейтральні держави.

Згодом світове співтовариство відмовилося від будь-яких оголошень. Початок війни став розглядатися як дія агресора чи держави, яка має намір вчинити акт агресії. Як наслідок, держави просто перестали оголошувати війну одна одній, а військові дії проводили під виглядом різних операцій чи взагалі ігнорувати свою причетність до них.

Росія, власне, також не оголошувала Україні війну. У 2014 році, коли вона окупувала Крим та розпочала бойові дії на сході України, йшлося про «нас там нєт», тобто все, мовляв, відбувається волею народу України, який повстав проти «київського режиму».

А у 2022 році Москва розпочала, як відомо, «спеціальну військову операцію».

Проте такі випадки також врегульовані на міжнародному рівні. Відповідно до статті 1 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, агресією є застосування державою збройних сил проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави.

Крім того, у статті 3 передбачено, що незалежно від оголошення війни певні дії вважаються актом агресії.  Зокрема:

вторгнення або напад збройних сил держави на територію інших держав, або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка із застосуванням сили анексія території іншої держави або частини її;

бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї проти території іншої держави;

блокада портів або узбережжя держави збройними силами іншої держави;

напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили або морські і повітряні флоти іншої держави.

Таким чином, на відміну від терміну «воєнний стан» термін «стан війни» стосується зовнішньополітичних процесів.

Збройна агресія Російської Федерації розпочалася ще у 2014 році, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України, у зв’язку з чим Україна отримала право на самозахист.

Для відсічі збройні агресії президент підписав, а Верховна Рада затвердила укази про введення воєнного стану, оголошення загальної мобілізації та про використання Збройних сил України й інших військових формувань.

Іншими словами, держава зробила усі необхідні дії на внутрішньополітичному треку, а що стосується зовнішнього, то, згідно загальноприйнятих міжнародних правових норм, у нас іде війна, яку Росія не оголошувала, а Україна й не мусить оголошувати.

Доведений акт агресії Росії проти України цілком дорівнює війні і фактично, і юридично. А тому зараз нам необхідно зосередити зусилля не на тому, як назвати такий стан речей, а на тому, як перемогти. Решта завдань – як і підбір назві нинішній війні, про що українці активно сперечалися на початку 2022-го – є другорядними.

Після перемоги ми дамо оцінку всім і вся, а також придумаємо назву нинішній трагедії. Але це буде згодом.