Українські мігранти піднімають економіку ЄС. Чому владі вже пора продумувати їхнє повернення

Уляна Стельмашова

Українці, які вимушено переїхали до інших країн, дуже чутливі до слів, що звучать в їхні сторону з боку влади України.

Кожне слово, звернене до них, впливає на рішення про повернення на Батьківщину. За кордоном дуже багато вагань і сумнівів, багатьом хочеться на рідну землю, і кожна жінка – а там переважно жінки та їхні діти – сприймає заяву представників влади як звернення до неї особисто.

На превеликий жаль, таких звернень за весь час від початку широкомасштабної війни було небагато. А ті, що були… Це звернення наприкінці жовтня від міністерки Ірини Верещук із закликом не повертатися щонайменше до весни. І слова від президента Володимира Зеленського на пресконференції 24 лютого: «Я зараз не кличу вас. Це перш за все безпека, думайте про неї. І це ваша особиста думка і ваш вибір. Але головне, щоб ви знали: для нас ви такі самі українці. Ми чекаємо точно на повернення до нормального життя. Після перемоги повертайтесь, тому що треба відновлювати нашу прекрасну державу».

Україна вже зараз, не чекаючи завершення війни, повинна започаткувати дуже конкретну програму із дуже конкретними меседжами для того, аби повернути своїх громадян на рідну землю. По-перше, вони повинні відчувати, що потрібні своїй країні. По-друге, знати, як і куди можуть повернутися.

За даними ООН, поза межами України залишається близько 8 мільйонів вимушених мігрантів, це найбільша міграція з часів Другої світової війни. «Кожні 100 тисяч осіб, які не повертаються в Україну і не стануть зайнятими, зменшують обсяг прогнозованого ВВП на 0,5%. Тобто можете рахувати: 200 тисяч осіб – це 1% ВВП. От за що ми боремося», - каже заступник міністра економіки Олексій Соболев.

Портрет українських біженців за кордоном

Наприкінці лютого 2023 року, через рік після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, відбулася перша велика і предметна дискусія про вимушених мігрантів з України. Організаторами стали Національний банк України, Центр економічної стратегії та Віденський інститут міжнародних економічних досліджень.

«Я мав дуже цікаву зустріч в Європейському центральному банку з працівниками, стажерами Національного банку, з нашою молоддю, яка на запрошення ЄЦБ там опановує відповідні дисципліни і набирається досвіду. Скажу відверто, після цієї зустрічі у мене були дещо змішані відчуття. По-перше, гордість за наших. Вони виглядають там дуже-дуже круто, по-справжньому круто. Відчувається насправді їхня мотивація, рівень, розуміння – ну таке відчуття, що туди віддали чи не найкращих. І одразу хотілося забрати їх додому. Коли я почав з ними про це говорити, почув у відповідь дуже конкретні питання. Коли? На яку базу? Про безпекові ризики. Про робочі місця. Про багато інших дуже практичних речей. Вони отримують інформацію зі ЗМІ, переживають за все, що відбувається в Україні, але все ж таки проживають там за кордоном. В результаті небезпека може матеріалізуватися – ми можемо втратити цих найкращих», - каже голова НБУ Андрій Пишний.

Скільки насправді Українців виїхало за кордон – питання набагато складніше, ніж може видатись на перший погляд. Відповідно до результатів дослідження Центру економічної стратегії, найбільш достовірним даними є такі: станом на кінець 2022 року у Європі, США та Канаді перебувають 3,8-4,7 млн вимушених мігрантів і ще близько 1,5 млн – у Росії.

Найбільша група – це жінки 35-49 років. На одного дорослого припадає в середньому 1,07 дитина. Простіше кажучи, половина українських мігрантів – це дорослі, а половина – діти. Тобто майбутнє покоління українців, яке без правильної і вчасної політики держави Україна може втратити.

Найбільш оптимістичний сценарій вказує на те, що повернуться до України 2,94 млн українців. Це, підкреслюємо, найбільш оптимістичні розрахунки. Але більшість із тих, хто під час дослідження висловився про готовність повертатися, - люди вікової категорії 65+.

«За кордоном більш схильні залишатись молоді люди з вищою освітою, що є негативною новиною для української економіки», - каже економістка Центру економічної стратегії Дарія Михайлишина.

Експерти виділили чотири групи біженців та окреслили їхні портрети. Перша група – це класичні біженці (25%): переважно жінки середнього віку з дітьми, які виїхали до Польщі. Друга група – це квазітрудові мігранти (29%), що виїхали за кордон не лише через війну, а й для роботи. Третя група – професіонали (29%), люди, які частіше за інші групи працюють за спеціальністю та менше готові працювати не за нею. Четверта група – люди із зони бойових дій (16%): це українці, які найбільше постраждали від війни.

Левову частину тих людей, які опинилися за кордоном, становлять харків’янки та киянки. Це люди, які мають порівняно вищий рівень освіти і втрата яких для країни є особливо болючою.

«Я боюсь, що ті люди, які за кордоном влаштуються на роботу, що їх задовольняє, - не повернуться. Проблема у нас є насправді з найбільш кваліфікованими втікачками від війни і з тими, в кого діти старшого шкільного та університетського віку. Якщо вже дитина там є і навчається, то отримання закордонної освіти (особливо якщо це Німеччина) – це не просто пропуск на європейський ринок праці. Це такий привілейований, я б сказала, пропуск», - констатує директорка Інституту демографії Елла Лібанова.

Від неповернення біженців Україна за рік може втратити до 7,71% ВВП.

Як українці піднімають економіку країн ЄС

Величезний потік українців за кордон у перший рік їхнього там перебування спричинив значне фіскальне навантаження на економіки країн, які їх прийняли. Експерти МВФ оцінили короткостроковий фіскальний вплив такого навантаження на країни ЄС у 30-37 млрд євро. Цифра видається великою, хоча насправді це всього 0,19-0,23% від ВВП ЄС.

Але це йдеться про короткостроковий вплив. Він пов'язаний передусім із соціальними виплатами, медичним страхуванням, житловим забезпеченням та навантаженням на освітню галузь країн, що прийняли українців.

Водночас українці – це нетипові біженці. У 2022 році наші громадяни витратили поза межами країни близько 20 мільярдів доларів, підрахували в НБУ. І, як показують усі можливі дослідження, чистий фіскальний ефект від перебування українців у Європі в довгостроковій перспективі буде додатним.

«З початку широкомасштабної війни українці сплатили у Польщі понад 10 млрд злотих (близько 2,4 млрд доларів) податків. Це суттєво перевищило обсяги наданої допомоги. Є також свіжі оцінки голови польського Фонду розвитку на 2023 рік. Він вважає, що податки, сплачені українцями, перевищать державну допомогу на 1,1 млрд злотих», - каже представниця НБУ Ольга Бондаренко.

За підрахунками Нацбанку, завдяки внеску українських мігрантів випуск товарів та послуг в Естонії, Польщі та Чехії у 2026 році буде на 2,2-2,3% більшим, ніж у базовому сценарії без міграції, у Німеччині – на 0,6-065%.

Робоча сила єврозони збільшилась завдяки участі українців на 0,2-0,8%. В абсолютних цифрах це від 300 тисяч до 1 млн осіб.

«Присутність українців до певної міри скомпенсувала ризики рецесії, а в деяких країнах, можливо, дозволила уникнути рецесії. Вона стимулювала споживчі ринки, компенсувала недостатність трудоресурсного капіталу в ЄС», - каже Андрій Пишний.

Чому так важливо вже зараз працювати над поверненням українців

Станом на зараз жодної державної програми, яка би прописувала стратегію та методи повернення українців з-за кордону, в Україні нема. Об’єктивні причини зрозумілі: війна досі триває, велика частина областей залишаються вкрай небезпечними. Зрештою багатьом людям навіть немає куди повертатися, а держава наразі не особливо здатна запропонувати їм щось у плані відбудованого житла.

З іншого боку, чим довше українці перебуватимуть за кордоном і не чутимуть від своєї держави конкретних пропозицій для повернення, тим імовірніше, що вони уже й не повернуться. Діти, які швидко інтегруються у нове середовище, можуть стати втраченим поколінням для нашої держави. А їхні працездатні батьки теж продовжуватимуть працювати не на Батьківщину.

Це в той час, коли демографічні перспективи в межах самої України – дуже невтішні. Найбільш оптимістичний сценарій говорить, що цього року на 1 жінку припадатиме в середньому 0,8 новонародженої дитини. «Я була б щаслива, якби у 2023 році так було. Але боюсь, що цей показник буде ще нижчим, бо йде війна», - каже Елла Лібанова.

Що стимулюватиме українців повернутися? Звісно, на першому місці це завершення війни. Але воно не є єдиним фактором. Дослідження ЦЕС показало: понад 28% українців готові повернутися, якщо матимуть достойну оплачувану роботу в Україні, майже 18% - якщо буде відновлена інфраструктура в їхньому регіоні, понад 9% - якщо буде фіндопомога з боку України, 7% готові повернутися, якщо буде відновлене їхнє житло.

Один з кращих досвідів, які може перейняти Україна для повернення мігрантів, є Міністерство абсорбції Ізраїлю. Це відомство відповідає за допомогу, що надається з боку держави Ізраїль іммігрантам та ізраїльтянам, які повернулися після життя за кордоном протягом тривалого часу. Міністерство допомагає знайти житло, отримати роботу, сприяє легкій взаємодії іммігрантів з установами та організаціями в країні.

Українці за кордоном не мають відчувати себе покинутими власною державою. Їхні серця наразі з Україною, серце України має відповідати взаємністю. На нинішньому етапі не варто ігнорувати комунікацію з ними. Вони дуже чутливі до звернень з України. Тому ще одне першочергове завдання – налагодити інформаційне спілкування з ними, а не обмежуватися двома зверненнями за рік, від яких взагалі не хочеться вертатися.