Україні бракує зброї – західні журналісти розставляють правильні акценти
Мабуть, медійники з країн-партнерів України є більш тверезо мислячими людьми, аніж політичний істеблішмент цих країн. У публікаціях західних медіа, які Центр політичного консалтингу прочитав для вас, вірно окреслена головна проблема українського контрнаступу: брак зброї. А саме брак засобів ППО, брак авіації, а також – найголовніше! – брак часу. Бо ворог уже скористався нерішучістю союзників та їхніми зволіканнями, щоб окопатися на українських теренах. І тепер Україна платить надто високу ціну, щоб вибити його звідти. Ми платимо життями наших людей, і добре, що це розуміють у журналістських командах, проте погано, що таке знання ігнорують в урядах та парламентах. Втім, далі – пряма мова оглядачів ЗМІ.
The Observer: Захід має зосередитися на підготовці українських військ
Західна підтримка дозволила Україні отримати серйозні переваги перед російськими військами на фронті, але міжнародним партнерам Києва необхідно оцінити та виправити свої помилки останніх місяців, пише автор статті, старший науковий співробітник з питань ведення війни Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Уотлінг.
Ще влітку 2022 року Київ ясно дав зрозуміти, що саме знадобиться українцям для проведення успішних наступальних операцій. Насамперед, це артилерія, інженерні засоби, тактична протиповітряна оборона, засоби рухомого захисту та штабна підготовка. Партнери надали у достатній кількості артилерію, снаряди та БТРи, але інженерні засоби та ППО — у меншому обсязі. З вересня Україна просила про постачання західних танків та БМП, але відповідне рішення було прийнято союзниками лише у січні та виконано лише частково.
Багатомісячні затримки дозволили російським військам виграти час на побудову так званої оборонної лінії Суровікіна, захищеної великими мінними полями, засобами ППО та радіоелектронної боротьби. Ця лінія має потужну артилерійську та авіаційну підтримку. ЗСУ отримали лише близько двох місяців на освоєння західних систем та підготовку військовослужбовців для вирішення складних тактичних завдань.
Друга проблема полягає у тому, що процес тренування українських військових погано продуманий. В Україні можна навчати солдатів індивідуально, але для великих підрозділів це неможливо, бо полігони залишаються мішенями для російських ударів. Колективну підготовку організовано на європейських полігонах. Однак українські військові ясно дали зрозуміти, що не отримають повноцінного навчання, оскільки не можуть застосовувати власні бойові системи, які не сертифіковані НАТО. Суворі методи тренувань слід було б адаптувати під існуючі сильні сторони ЗСУ, але для цього треба запросити самих українців брати участь у розробці навчальних курсів (на що також немає часу).
Ще одна проблема – бюрократичні обмеження. Насамперед, вони проявляються у промисловій політиці. Ще в липні 2022 року стало очевидним, що запасів снарядів НАТО не вистачить для забезпечення постачання Україні, але країни-учасниці Альянсу не поспішають розширювати виробництво як боєприпасів, так і артилерійських знарядь. Якщо цю проблему не буде вирішено, переваги, якими зараз володіє Україна, зникнуть, робить висновок Джек Уотлінг.
The Wall Street Journal: брак зброї та недостатня підготовка солдатів може завести ЗСУ у безвихідь
Коли навесні 2023 року Україна розпочала масштабний контрнаступ на фронті, західні військові знали, що ВСУ не мають достатньої підготовки та арсеналу озброєнь для того, щоб витіснити російські війська з окупованих територій. Однак вони сподівалися, що мужність та винахідливість українців дозволять узяти їм гору.
Очікування не виправдалися, пише The Wall Street Journal. Імовірність великомасштабного прориву ЗСУ у 2023 році знижується, і перед Вашингтоном та союзниками виникає тривожна перспектива затяжної війни, яка вимагатиме нових поставок сучасних озброєнь та додаткової підготовки українських військових.
Перед адміністрацією Джо Байдена, який має намір переобратися на пост президента США у 2024 році, стоїть складне завдання збалансувати допомогу Києву із внутрішніми завданнями передвиборчої кампанії. Така нерішучість США, як пише The Wall Street Journal, все більше контрастує зі зміною настрою європейських лідерів, серед яких зростає впевненість, що для безпеки континенту перемога України має бути повною. При цьому Європі не вистачає ресурсів для забезпечення цієї перемоги. Західні дипломати кажуть, що європейські лідери навряд чи посилять підтримку Києву, якщо відчуватимуть ослаблення цієї підтримки Вашингтоном.
Рік тому Україна успішно використовувала високомобільну децентралізовану оборону проти громіздких сухопутних російських військ, які лише обмежено використовували ВПС. Нині ситуація на фронті різко змінилася: Україна наступає на позиції російських військ, які за кілька місяців збудували потужну оборону. Згідно з західною військовою доктриною, для атаки противника, що окопався, потрібно як мінімум втричі перевищувати його в чисельності і використовувати злагоджене поєднання повітряних і наземних сил. Для цього Україні не вистачає ресурсів, стверджує військовий аналітик Франц Стефан Геді.
Крім того, ЗСУ не мають переваги в небі, без якого складні наступальні операції неможливі. Військові експерти кажуть, що жодна західна армія не піде в атаку на укріплену оборону супротивника, не маючи переваг у повітрі. Київ не має достатньої кількості засобів ППО, таких як американські батареї Patriot чи німецькі системи Gepard, щоб розташувати їх поблизу лінії фронту. Ця нестача ППО дозволила Росії забезпечити собі перевагу в повітрі на більшій частині лінії фронту.
З цієї причини Україна кілька місяців лобіювала поставки американських літаків F-16. Українські льотчики вже готуються навчатися пілотуванню винищувачами, проте адміністрація США ще не надала остаточного дозволу на постачання цих літаків до України. На думку аналітиків, створення ланцюжка постачання для підтримки та ремонту літаків займе місяці, і перші F-16 можуть з'явитися на полі бою не раніше початку 2024 року.
The New York Times: втомлені солдати, ненадійне озброєння — Україна має багато проблем на фронті
Росія та Україна загрузли у смертельній черзі атак та контратак, пише The New York Times. Російська артилерія більше не має явної переваги, а просування українських сил сповільнюється через міцну російську оборону, захищену щільними мінними полями. Україна добре адаптувалася до оборонної війни, але в наступальних операціях ЗСУ досягли лише незначного успіху.
Невеликі територіальні придбання коштують надто дорого з урахуванням втрат. Українська піхота дедалі більше зосереджується на окопних атаках, але тепер її ряди поповнюються менш навченими та більш старшими солдатами, пише NYT.
Війна триває другий рік. Обидві армії добре знаються на будівництві та захисті укріплень, тому штурм траншей став одним із найважливіших і найнебезпечніших завдань для ЗСУ. Навчання більш спеціалізованих навичок відсувається на другий план на користь траншейних атак.
У багатьох українських формувань виникли проблеми із поповненням кваліфікованими солдатами, здатними проводити успішні штурми. На заміну іноді приходять старші за віком мобілізовані новобранці. «Не можна очікувати, що 40-річний чоловік буде гарним піхотинцем або кулеметником», – сказав журналісту видання український командир, підрозділ якого втратив десятки людей. За його словами, молодість має на увазі не лише найкращу фізичну підготовку, але також те, що новобранці з меншою ймовірністю оскаржуватимуть накази.
На фронті ВСУ має відчутний дефіцит боєприпасів. Крім того, вони надходять із різних країн і точність влучання снарядів сильно різниться. Плюс деякі старі снаряди та ракети, надіслані з-за кордону, ушкоджують техніку та завдають поранень солдатам.
Іншою проблемою для українців стали російські безпілотники-камікадзе «Ланцет». Вони змусили українські артилерійські частини та механізовані з'єднання вжити масштабних заходів щодо маскування своїх позицій. Деякі танкісти навіть приварили до своїх веж саморобну броню, щоб спробувати зупинити «Ланцети». За словами українських військових, «Ланцети» важко збити, бо вони більше схожі на керовані бомби, ніж на дрони. Їх також не можна придушити засобами радіоелектронної боротьби, в якій росіяни поки що перевершують можливості ЗСУ.