Україна як фактор зближення Берліна та Парижа

Про охолодження франко-німецьких стосунків на тлі розв’язаної Росією війни

Андрій Шкіль

Президент Франції Емманюель Макрон та канцлер Німеччини Олаф Шольц відклали чергову франко-німецьку раду міністрів, заплановану на 26 жовтня у Фонтенбло. Це вже втретє, коли ця важлива двостороння зустріч, яка спочатку мала відбутися в липні, переноситься. Станом на сьогодні було обіцяно, що зустріч відбудеться врешті-решт у січні наступного року, але певності у цьому нема.

«Зараз ми працюємо над важливими темами, які стосуються питань суверенітету», — пояснив президент Франції, припустивши, що на даному етапі сторони недостатньо просунулися для проведення франко-німецької ради і, можливо, пізніше випаде нагода зробити більш вагомі оголошення.

Що ж стало причиною перенесення важливої зустрічі насправді?

З німецького боку не заперечують наявність розбіжностей та роз’яснюють їх. В Берліні кажуть, що є перелік питань, щодо яких ще не дійшли спільної позиції Париж та Берлін. Та чи були ці розбіжності аж настільки значущими, щоб виправдати відтермінування франко-німецької ради міністрів, яка проводиться в середньому раз на рік, починаючи з 2003-го?

У Берліні кажуть про те, що Макрон, очевидно, дуже прагнув продемонструвати відчутний прогрес наприкінці такої зустрічі. А от для Німеччини це не було аж настільки важливо, тож навіть без серйозних заяв на даному етапі взаємодії між двома урядами діалог все одно міг би відбутися.

Тим часом не є секретом, що між Парижем та Берліном справді почали окреслюватися різні підходи щодо двох тем, які стали надзвичайно актуальними з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну: оборони та енергетики. Напруга стає дедалі гострішою, оскільки баланс сил у Європейському Союзі змінився, відколи країни Центральної Європи, країни Балтії, а також Фінляндія та Швеція все більш відкрито заперечують позиції Франції та Німеччини.

Що стосується оборони, то створення спеціального фонду на 100 мільярдів євро, призначеного для модернізації німецької армії, про яке Олаф Шольц оголосив через три дні після початку повномасштабної війни в Україні, сприйняли в Парижі добре: нарешті, мовляв, німці беруться за питання оборони. Саме на це сподівалися у Єлисейському палаці, розраховуючи, що безпрецедентні бюджетні зусилля допоможуть зміцнити «європейський суверенітет», про який Макрон говорить з 2017 року.

Але досить швидко у Франції настало розчарування. Навіть попри те, що президент Франції та канцлер Німеччини у червні разом відвідали Київ (у супроводі італійського прем’єра Маріо Драгі), Париж констатував, що Олаф Шольц виявляв мало ентузіазму щодо франко-німецьких оборонних проєктів.

А ці спільні проєкти стосувалися, зокрема, розбудови в рамках «Повітряної бойової системи майбутнього» (SCAF) бойового літака нового покоління. Йшлося і про аналогічну розробку в галузі бронетехніки – «танка майбутнього», що мав поєднати у собі мобільність німецького Leopard’а та вогневу міць французького Leclerc’а.

На тлі явної прохолоди, з якої Шольц тепер ставиться до цих задумів, Німеччина виявляє зацікавленість у створенні європейського протиракетного щита, що об’єднує чотирнадцять країн НАТО, але у якому Франція не бажає брати участь. Бо Париж вважає, що це ризикує відновити гонитву озброєнь.

Водночас іншим предметом серйозних судових суперечок між Францією та Німеччиною є енергетика. 

І головна розбіжність тут стосується насамперед атомної енергетики. Емманюель Макрон пропагує її, вважаючи, що розвиток «атомки» разом із відновлюваними джерелами енергії є вдалим рішенням для виробництва електроенергії без викидів вуглецю, яке зменшить залежність Європи від російського газу. А от для Берліну атом не виглядає довгостроковим рішенням.

Бо навіть якщо Олаф Шольц вирішив продовжити до квітня 2023-го роботу останніх трьох атомних електростанцій, які мали зачинитися наприкінці цього року, це відтермінування не означає, що Німеччина ставить під сумнів своє рішення про поетапну відмову від ядерної енергії, яке було ухвалено ще у 2001-му і яке зміцніло після катастрофи на Фукусімській АЕС десять років по тому.

На енергетичному фронті Париж і Берлін також сперечаються щодо проекту газогону MidCat, який має з’єднати іспанську Каталонію та французьку Окситанію. Цей проект, що існує від початку 2000-х років, не цікавить Францію – на відміну від Німеччини, котра з моменту вторгнення РФ в Україну за будь-яку ціну шукає нові шляхи постачання газу, щоб більше не залежати від Росії.

А відтак Берлін не втрачає нагоди зміцнити свої відносини з Мадридом, і одним зі знаків такого наміру був приїзд глави іспанського уряду Педро Санчеса до Німеччини. Його, як почесного гостя Олафа Шольца, приймали в замку Мезеберг поблизу Берліну.

Є між Німеччиною та Францією й інші, більш другорядні точки тертя. У Берліні критикують Париж за брак доброї волі щодо вступу країн Західних Балкан до ЄС, що є важливою для Німеччини темою.

А щодо французької сторони, то Емманюель Макрон був роздратований тим, що його не поінформували про умови німецького «тарифного щита» в 200 мільярдів євро (мова про обмеження зростання регульованих тарифів), оголошеного наприкінці вересня у відповідь на різке зростання цін на енергоносії. Такий «щит» викликав велике здивування у більшості європейських столиць, де хотіли б солідарних зусиль для пом’якшення шоку, з яким вони не можуть впоратися самі.

Відтак на жовтневому саміті ЄС у Брюсселі Париж всіляко намагався ізолювати Берлін, аби перехопити ініціативу у питанні обмеження цін на газ та електроенергію. І це ще один симптом охолодження стосунків у франко-німецькому тандемі.

Між тим для України є важливим, аби ці стосунки не знижували градус, а навпаки – розвивалися. Точкою єднання двох держав може і мусить стати Україна. А саме – її підтримка зараз, під час бойових дій, та відбудова після Перемоги.