Україна та Палестина: як вибудовують стосунки дві держави та чи дорівнює Палестина ХАМАС?
З усього сказаного з приводу війни в Ізраїлі увагу українців має привертати одна малопомітна цитата. Цитата належить народному депутату України від фракції «Слуга народу» та представникові президента у парламенті Федору Веніславському. Пояснюючи, чому Україна досі не визнала ХАМАС терористичною організацією, Веніславський говорить таке:
«Є дуже багато складових, і ми повинні розуміти, що боремося із дуже складним ворогом, який має також дуже багато різних точок дотику і впливу на різні регіони світу. І тому для нас важливо, щоб ми не набули собі ще додатково якихось складнощів і ворогів на тлі боротьби з РФ за нашу незалежність».
Виходить, що Україна побоюється завдати шкоди своїм інтересам, визнавши ХАМАС терористами. Щоправда, в ефірі Радіо Свобода Веніславський додав деякі нюанси до такої позиції, коригуючи її відповідно до нинішніх реалій:
«Я вважаю, що на тлі тих жахіть, які ми побачили за останні кілька днів, де дійсно ХАМАС демонстрував свою жорстокість і терористичну спрямованість проти мирного населення, коли він діставав мирних громадян з автомобілів і брав у заручники абсолютно невинних людей, використовував це як засіб для торгу – це і є сутність терору. Тому безперечно терористична спрямованість цієї війни для мене, як для юриста, очевидна», – зазначив він.
Та чи означає це, що Україна визнає ХАМАС терористичною організацією? За обтічними словами Веніславського може ховатися як позитивна, так і негативна відповідь. Нині це питання скеровано до парламентського комітету закордонних справ. Саме звідти представник президента очікує рекомендацій від колег щодо того, «як найбільш ефективно і раціонально діяти у цій ситуації».
Для глибшого розуміння контексту слід розібратися у тому, які стосунки пов’язують Україну та Палестину і чи можна дорівнювати останню угрупованню ХАМАС.
Палестина: трохи історичного лікнепу
Палестина в історичному ключі – це та сама «земля обітована», до якої євреї Старого Завіту йшли 40 років. Насправді ж вони йшли до неї значно довше, аж до 1948-го, та й зараз боронять своє право мати власну державу. Біблійна Палестина включає нинішню територію Ізраїлю, Сектора Гази, Західного берега річки Йордан, Голанських висот, Йорданії, а також частково Лівану та Сирії.
Як зазначив журналіст Осман Пашаєв, коментуючи напад на Ізраїль, «арабам можно самовизначатися, створивши 20 держав на площі 14 млн квадратних кілометрів. Євреям не можна 1 державу на площі менше 30 тисяч кв. км…»
А небіблійна Палестина – це те, що ООН «відрізала» у 1948 році для утворення палестинської арабської держави – поряд із державою єврейською. Вона складається із двох частин: Західного берега річки Йордан (де розташовані 11 палестинських провінцій) та Сектору Гази (ще 5 провінцій). Держава Палестина знаходиться у процесі формування, вона де-факто не має суверенітету та власної армії. Значну частину території Західного берега річки Йордан контролює ізраїльська армія, а з Сектору Гази Ізраїль добровільно пішов у 2005 році.
Державою Палестина керує президент Махмуд Аббас, його посада звучить також як голова Палестинської національної адміністрації (ПНА). Аббас є лідером ФАТХ – «Рух за національне визволення Палестини». Нині ця партія контролює Західний Берег Йордану та виступає за політичне урегулювання з Ізраїлем.
Натомість Сектор Гази контролює ХАМАС. Про нього буде сказано нижче. Відтак, максимально спрощуючи ситуацію, можна сказати, що влада у нинішній Палестині знаходиться в руках ПНА, але також і у руках терористів з ХАМАС. Сама держава Палестина залишається невизнаною більшою частиною цивілізованого світу. Палестину не визнають Сполучені Штати та Велика Британія, 18 країн Євросоюзу, 17 країн-членів Великої Двадцятки та країни G7.
Натомість Україна як член ООН визнала Палестину, ще перебуваючи у складі СРСР – це відбулося у 1988-му. Палестина ж визнала незалежність України у 1992 році.
ХАМАС: мета – знищення Ізраїлю
Назва ХАМАС є абревіатурою від арабської назви організації: «Харакат аль-Мукавама аль-Ісламія» («Рух ісламського опору»). Засновником його став шейх Ахмед Ясін, палестинський священнослужитель, котрий у молоді роки був студентом англійського відділення Каїрського університету.
У 1988 році ХАМАС опублікував свою першу хартію, яка закликала до знищення Ізраїлю та створення ісламської держави на території «історичної Палестини».
«Ізраїль існуватиме і продовжуватиме існувати доти, доки іслам не знищить його, як до цього він знищив інших… Ісламський рух опору вважає, що земля Палестини – це ісламський вакф (майно, безоплатно передане з релігійною чи благодійною метою), освячений для майбутніх поколінь мусульман до Судного дня. Палестина – це земля ісламського вакфа, освячена для поколінь мусульман», – сказано у цьому документі, який відразу відкидав будь-яку можливість мирного співіснування.
На той момент, коли з’явилася ця відозва, Палестинською автономією, чи то пак Палестинською національною адміністрацією керував Ясір Арафат (по смерті Арафата на чолі ПНА став нинішній лідер Палестини Махмуд Аббас). ФАТХ Арафата вбачав у ХАМАС серйозного суперника, і водночас – не менш серйозну загрозу для безпеки всього регіону.
Бойовики ХАМАС, котрі, за повідомленням медіа, звірствували не гірше за росіян у Бучі – вбивали усіх, не дивлячись на стать та вік, і навіть відрізали голови немовлятам
Ясір Арафат прагнув ввести ХАМАС в річище палестинського політичного життя і домагався того, щоб цей рух визнав очолювану ним автономію єдиною законною владою на палестинських територіях, а також припинив військові операції проти Ізраїлю. Зусилля Арафата, проте, не привели до успіху.
У 2017 році ХАМАС представив новий документ, в якому «тимчасово» погоджувався на створення своєї держави в межах, визначених ООН, але, як і раніше, відмовлявся визнавати Ізраїль як суверенну державу, з якою можна мати дипломатичні відносини.
Неможливість досягнення хоч якогось компромісу з ХАМАС пояснюється ще й тим, що угруповання не визнає ані Декларації Бальфура від 1917 року (якою британський уряд зобов’язався підтримати створення єврейської держави на території тодішньої Палестини); ані угод, укладених у 1990-х в Осло – останні були укладені за участю Ізраїлю та Палестини та визначали принципи співіснування двох держав: єврейської та палестинської.
Оскільки ХАМАС не визнав угод, укладених в Осло, він повністю ігнорував ті політичні процеси, що почалися після їхнього підписання. Так тривало аж до 2006 року, доки ХАМАС не вирішив взяти участь у місцевих та законодавчих виборах на палестинських територіях. Тоді всі вони перебували під керівництвом президента Махмуда Аббаса та його партії ФАТХ.
Несподівана перемога ХАМАС, який отримав більше місць у Законодавчій раді, ніж ФАТХ, засмутила не лише прихильників Аббаса, а й багатьох іноземних політиків, які на той час дійшли висновку, що з ФАТХ співпрацювати можна, і які сподівалися цей процес продовжити.
ФАТХ відмовився визнати результат виборів, а спроба створити уряд національної єдності провалилася. Адже ФАТХ наполягав на тому, щоб вважатися єдиною організацією, яка представляє інтереси палестинців на міжнародній арені, з чим ХАМАС категорично не погоджувався.
З тих пір більше виборів у Секторі Гази не проводили, а бойовики ХАМАС взяли участь у чотирьох великих конфліктах з Ізраїлем.
ХАМАС та Росія: терористи на боці терористів
Оскільки ХАМАС визнаний терористичною організацією як багатьма країнами, так і наднаціональними утвореннями, такими як, наприклад, Євросоюз, то на офіційну допомогу йому розраховувати не доводиться. Історично склалося так, що більшість коштів надходила від заможних палестинців, які живуть за кордоном, а також від ще більш багатих приватних осіб у країнах Перської затоки.
Економіки як такої у Газі практично немає. У 2006-2007 роках Єгипет та Ізраїль спільно організували блокаду сектора, що призвело до масової втечі палестинців. Вважається, що в цей період із Гази виїхало понад мільйон її мешканців. Зараз там живе кілька мільйонів людей.
У той же час угруповання ХАМАС не внесене у Росії до списку терористичних організацій. Його представники регулярно навідуються до Москви та проводять переговори з російським керівництвом. Останній такий візит відбувся у березні 2023 року, тоді члени ХАМАС зустрічалися із заступником міністра закордонних справ Росії Михайлом Богдановим.
Делегацію ХАМАС приймає заступник міністра закордонних справ Росії Михайло Богданов (в центрі)
«З російського боку було підтверджено незмінну позицію на підтримку справедливого розв'язання палестинської проблеми на базі відповідних резолюцій ООН та її Ради Безпеки», – сказано у заяві російського МЗС за підсумками цієї зустрічі. Нескладно здогадатися, що «незмінна позиція» Росії конвертується в активну підтримку нею бойовиків ХАМАС, агресії проти Ізраїлю та загальної дестабілізації ситуації в регіоні.
Тим паче, що ХАМАС однозначно зайняв бік Росії у її війні з Україною. «Спеціальна військова операція Росії в Україні має на меті покласти край домінуванню США у світі, зробити світ багатополярним. Це вигідно всім народам, яких утискають, в першу чергу - палестинському народу, який найбільше страждає від американської гегемонії. Тому ми підтримуємо зусилля Росії щодо формування багатополярного світу», – заявив перший заступник голови політбюро ХАМАС Муса Абу Марзук.
А щодо Палестини, то в ПНА якщо й не підтримали Україну, то принаймні заявили про свій нейтралітет.
Палестина й Україна: половинчаста позиція ПНА
Історія україно-палестинських взаємин бере початок 2 листопада 2001 року, коли між державами були встановлені дипломатичні стосунки, а у Києві відкрили посольство Палестини. Натомість із Сектором Гази Україна не підтримує жодних контактів, відколи там у 2006 році прийшов до влади ХАМАС. Але водночас наша держава і не визнає ХАМАС терористичною організацією.
Ще до встановлення дипломатичних стосунків відносини з ПНА розвивав президент України Леонід Кучма. У 1996 році він відвідав з офіційним візитом Палестинську національну адміністрацію та провів переговори з Ясером Арафатом. А у квітні 1999 року Арафат побував у Києві. Далі слово знову було за Кучмою – у 2000-му він поїхав до Західного Берега, де взяв участь у 2000-ій річниці християнства у Віфлеємі, під час якої знову зустрічався з Арафатом.
Через декілька років вже президент Віктор Ющенко підписував угоду з наступником Арафата Махмудом Аббасом про відкриття представництва України при ПНА.
Леонід Кучма та Ясер Арафат
Минули ще роки, і почалася російсько-українська війна. В листопаді 2014-го посол Палестини в Україні Мохамед Касем Аль-Ассад озвучив позицію своєї країни щодо неї: «Ми підтримуємо територіальну цілісність України і ми вважаємо, що Донбас був, є і буде частиною України».
За два роки по тому, у грудні 2016-му, Україна підтримала резолюцію Ради Безпеки ООН із засудженням створення ізраїльських поселень на території Палестини. Представник України в ООН Володимир Єльченко порівняв тоді ізраїльські поселення на Західному Березі з російською окупацією Криму.
Коли ж почалося російське повномасштабне вторгнення, влада Палестини не зайняла публічної позиції щодо агресії 2022 року, натомість Аббас та більшість лідерів Палестини вирішили дотримуватися нейтральності, оскільки вони «хочуть зберігати хороші відносити з обома сторонами».
Але Україна – не Палестина. Нейтралітет у нинішній війні ХАМАС проти Ізраїлю нам не личить. Та й вище керівництво держави вже розставило крапки над «і». Президент Зеленський закликав НАТО об’єднатися задля боротьби з тероризмом і зазначив, що тактика ХАМАС в Ізраїлі така ж, як і тактика Росії, яку та використовує проти України.
А відтак, коли Україна визначила свою позицію, усі подальші кроки мають бути з цією позицією узгоджені. І в першу чергу це стосується ХАМАС. Визнання цього руху терористичною організацією відкриває для нас унікальне вікно можливостей.
Адже Україні випадає шанс налагодити відносини з Ізраїлем, а паралельно (на тлі виборів у США та перемовин щодо виділення американської допомоги Києву) отримати підтримку чималого єврейського лобі в тому самому Конгресі Сполучених Штатів. Що ж стосується Близького Сходу, то в регіоні чимало держав засудили напад на Ізраїль.
Згідно з останніми повідомленнями в медіа, нинішній очільник України Володимир Зеленський хотів би нанести візит до Ізраїлю. Гарним супроводом президентського вояжу було б позитивне голосування у Раді щодо визнання ХАМАС терористичною організацією. До речі, проєкт такого рішення лежить у парламенті з 2021 року.
Ухвалення його жодним чином не зіпсує відносини з Палестиною, адже й ПНА засуджує ХАМАС та не поділяє їхні методи досягнення цілей. Зрештою, Палестині можна презентувати таку новину в руслі її власних тверджень: Україна, мовляв, прагне підтримувати добрі відносини з обома сторонами, тобто – в даному разі – як з Ізраїлем, так і з Палестиною.
Зрештою, саме так воно і є.