Труп як символ Росії

21 січня 2024 року виповнюється 100 років від дня смерті Володимира Леніна. Дивно, але у певному сенсі він залишається у Росії значною політичною постаттю. Ще нещодавно одні учасники «вертикалі влади» — наприклад, Рамзан Кадиров і Володимир Мединський — пропонували винести Леніна з мавзолею, інші виступали проти такого рішення. Однак на тлі війни та ідеологізації російської політики ці розмови замовкли — а держава дедалі більше спирається на радянські практики. Спецкор «Медузи» Андрій Перцев розповідає, як влада протягом останніх 20 років використовувала «ленінське питання» у своїх цілях.

У грудні 2000 року думська фракція ліберального «Союзу правих сил» (CПС) звернулася до Володимира Путіна і запропонувала поховати Леніна. У мавзолеї депутати пропонували організувати музей пам'яті жертв жертв політичних потрясінь XX століття.

Одним із головних ініціаторів звернення (воно так і не набрало потрібної кількості голосів) став депутат Борис Надєждін — зараз він виступає проти Путіна (і війни) і сподівається взяти участь у президентських виборах 2024 року. Співголовою CПС на той момент був Сергій Кирієнко – майбутній голова внутрішньополітичного блоку Кремля. Через 20 років саме його підлеглі вигадуватимуть для російської держави нову ідеологію, яка багато в чому спирається на радянський досвід. А сам Кирієнко виступить на церемонії відкриття пам'ятника «бабусі з червоним прапором» із Маріуполя.

Двоє знайомих Кирієнко у розмові з «Медузою» стверджують, що наприкінці 1990-х та на початку 2000-х Кирієнко цілком щиро виступав за поховання Леніна: «Це було бажання всіх демократів того часу, такий символічний жест, поховати совок, знищити головний його символ».

Борис Нємцов (він, як і Кирієнко, входив до керівництва CПС) згадував, що такої ж позиції дотримувався і Борис Єльцин. За його словами, у 1998-му президент навіть доручив йому підготувати указ про поховання Леніна. Проте з'ясувалося, що за російськими законами це рішення не можна було ухвалити без згоди тодішнього мера Москви Юрія Лужкова. На початку 1990-х він пропонував «знести Мавзолей», але до кінця десятиліття його думка змінилася.

«Лужков тоді не приховував президентських амбіцій, загравав із комуністами, а тому ховати Леніна для нього було невигідно, — розповідав Нємцов. — Лужков опинився у приймальні у Єльцина. Ось сидить Лужков у приймальні, а Єльцин його не приймає, дзвонить мені: «От здорово ми таки придумали! Сидить, чорт, у приймальні, не хоче ховати Леніна! Ну і нехай сидить! Лужков і сидів... Добу, іншу, третю... Тут уже Єльцин не витримав — прийняв. Юрій Михайлович свого не проґавив: дестабілізуємо ситуацію в країні! Бунт! Повстання!.. Єльцин задумався і затихнув».

Пізніше поховання Леніна підтримували й у політичному блоці Кремля — тоді його очолював Владислав Сурков (працював заступником глави Адміністрації президента з 1999-го до 2011 року). За словами співрозмовника, який співпрацював з АП у ті роки, Сурков був одним із найактивніших прихильників ідеї винести Леніна з мавзолею. Джерело, знайоме із Сурковим, підкреслило: «Естетика СРСР — не його естетика».

На цьому полі Сурков мав чимало союзників. Причому найнесподіваніших — ще від впливових у ті роки демократів «старої школи» до консерваторів і представників РПЦ. Два джерела, які працювали з Сурковим, розповіли «Медузі», що до середини 2000-х Кремль вирішив зайнятися цим питанням всерйоз і негласно вирішив різним політичним гравцям — від деяких губернаторів до парламентських партій — «використовувати тему поховання Леніна».

Одним із учасників цієї кампанії був тодішній губернатор Ульянівської області Сергій Морозов. У 2005 році він публічно запропонував поховати Леніна на його батьківщині поряд з батьком. За словами джерела, яке працювало в ті роки в керівництві обласної «Єдиної Росії», Морозов намагався використати Леніна як своєрідний «місцевий бренд» регіону.

Приблизно водночас за поховання виступив президентський повпред у Центральному окрузі Георгій Полтавченко (майбутній губернатор Санкт-Петербурга). «Не раз нашу країну трясли смути, і рідко хто відповідав за ці смути за життя. Мені здається не зовсім справедливим, що ті, хто затіяв ці смути, перебувають у центрі держави біля Кремля. Це теж люди, вони могли помилятися, і ми можемо не розділяти їхні переконання та засуджувати їх, але вони гідні того, щоб бути по-людськи поховані», — наголошував він.

Режисер Микита Міхалков пішов ще далі і назвав відвідування мавзолею «язичницьким спектаклем», а саме перебування Леніна на Червоній площі «прямим порушенням волі покійного, який заповідав поховати себе разом із матінкою». Втім, це фейк – такого заповіту не існує.

Проте перейти до практичних кроків президентська адміністрація так і не наважилася. За словами джерел «Медузи», насамперед, щоб «не злити» меншу, але значну частину російського суспільства: у 2005 році, за даними опитування «Левада-центру», за поховання Леніна виступав 51% росіян, 40% — проти. «Багато людей з ім'ям Леніна пов'язують своє власне життя. Для них поховання Леніна означатиме, що вони поклонялися хибним цінностям, ставили перед собою хибні завдання і що їхнє життя прожите даремно», — пояснював позицію Кремля сам Путін.

У наступні роки тема поховання Леніна з'являлася переважно перед виборами. Наприклад, перед думською кампанією 2007 року таки поховати Леніна пропонував єдинорос Андрій Ісаєв, а перед наступними парламентськими виборами — його соратники по партії Володимир Мединський та Роберт Шлегель (зараз він виступає проти Володимира Путіна).

«Ленін є гранично спірною політичною фігурою, і наявність його як центральної постаті в некрополі в серці нашої країни є крайньою безглуздістю. Це якась безглузда, язичницько-некрофільська місія у нас на Червоній площі. Жодного тіла Леніна там немає, фахівці знають, що збереглося близько 10% від тіла, все інше звідти вже давно випатрали і замінили», — писав Мединський на офіційному сайті партії влади.

Однак після виборів до Держдуми 2011 року все змінилося. Численні фальсифікації тоді спровокували безпрецедентні протести в Москві, Санкт-Петербурзі та інших містах — у відповідь на це влада розпочала «консервативний поворот», підкреслило одне з джерел, близьких до Кремля. Частиною цього «повороту» стала ставка на ностальгію за радянськими часами.

«Поховання Леніна сюди погано вписувалося. Ще гірше воно почало вписуватись у політику АП після приєднання Криму та появи „кримського консенсусу“, до якого входили і комуністи. Їх уже точно намагалися не дратувати», — пояснив політтехнолог, який працював із адміністрацією президента в середині 2010-х.

За словами джерел «Медузи», санкція Кремля на обговорення можливого поховання Леніна залишилася лише у «нішевих персонажів» — представників ЛДПР, монархістів, керівників кавказьких республік та нечисленних «системних лібералів». Наприклад, прибрати Леніна з Червоної площі, як і раніше, закликали голова Чечні Рамзан Кадиров і колишній депутат Держдуми від «Єдиної Росії» Наталія Поклонська. «Неправильно, що в самому серці Росії, на Червоній площі, стоїть труна з мертвою людиною. Якщо рішення про поховання тіла Леніна буде ухвалено, то воно буде найвірнішим з історичного погляду», — писав Кадиров у своєму телеграм-каналі.

Один із співрозмовників, близьких до АП, зазначив, що не всі одразу «зрозуміли нові правила». Наприклад, у 2017 році кілька депутатів Держдуми від «Єдиної Росії» підписалися під ініціативою ЛДПР про поховання Леніна, але швидко відкликали свої підписи. Сам законопроект так не ухвалили — його не підтримали ні уряд, ні парламент.

Того ж року традиційну для себе тему спробував порушити ульянівський губернатор Сергій Морозов. «Але майже одразу йому зателефонували з АП — мовляв, що ти робиш? Зараз інші часи вже, цю тему більше не чіпай», — пояснив «Медузі» колишній співробітник ульянівської «Єдиної Росії».

Навіть у РПЦ почали висловлюватися про поховання Леніна трохи обережніше. «Я навіть не сумніваюся в тому, що раніше чи пізніше Леніна винесуть із мавзолею, бо це справді пережиток минулого, що набальзамоване тіло лежить у самому центрі столиці. Сподіваюся, що все-таки буде знайдено якийсь консенсус і тіло буде поховано», — говорив у 2021 році митрополит Іларіон, який тоді обіймав посаду голови відділу зовнішніх церковних зносин. Після цього ієрархи РПЦ про поховання Леніна не висловлювалися.

Два джерела «Медузи», близькі до Кремля, наголосили, що після початку війни тема поховання Леніна остаточно пішла з порядку денного президентської адміністрації (хоча, якщо вірити соцопитуванням, все менше росіян виступають проти такого кроку). «[За кремлівською ідеологією,] Росія зараз — держава-цивілізація із тисячолітньою історією. СРСР — частина цієї історії, а отже, і Ленін — її частина, а мавзолей — її пам'ятник», — зазначив діючий співробітник АП.

Політтехнолог, який працює з політичним блоком Кремля, висловився ще однозначніше: «Прихильники поховання Леніна в 1990-х роках будували нову Росію, в якій Леніну в мавзолеї не було місця. Але це паливо перегоріло — зараз [влада] будує не нове, а відновлює минуле, частина якого — і Ленін, і червоний прапор у бабусі».