Станіслав ТРОШИН: На окупованій Херсонщині пройшло більше 150 мітингів за Україну
"Це були найважчі п'ять діб у моєму житті", - написав наприкінці квітня у Facebook депутат кількох скликань Херсонської міської ради, заступник голови Херсонської районної ради Станіслав Трошин. В окупації він прожив два місяці, організовував для херсонців допомогу ліками і продуктами і за цей час став мішенню для росіян. А далі стандартна для багатьох історія: виїзд із рідного міста, семеро людей в одному автомобілі, націлені автомати окупантів. І так п'ять днів, аби доїхати із Херсона до Одеси. Нині Трошин допомагає херсонцям, перебуваючи в Одесі.
Про те, що відбувається на окупованій території, як там проходять псевдореферендуми, про опір херсонців, які залишились вдома, – у нашій розмові з херсонським політиком.
Ви виїхали із Херсона не зразу. Як це вдалося і що стало останньою краплею?
З першого дня широкомасштабної війни було зрозуміло, що, на жаль, Херсонщина і Херсон будуть окуповані. Тому що 24 лютого події розвивалися дуже швидко, до обіду ворог впритул наблизився до Дніпра. Єдиною перешкодою для нього був Антонівський міст, який тероборона і невеличка кількість військових обороняли ще три дні. Приблизно 70% тероборонівців там, на жаль, загинули. Завдяки цьому ми маємо вільні Одесу та Миколаїв. Думаю, героїзм цих людей колись буде відображено у назвах вулиць, шкіл тощо.
25 лютого у Херсоні зачинилися останні аптеки і багато продуктових магазинів. Ще не було зрозуміло масштабів гуманітарної катастрофи, але було зрозуміло, що із цим треба щось робити.
Ми зібралися невеликою групою людей – засновниця нашого волонтерського руху "Котики-патріотики" Ірина Саліхова, я як співкерівник ГО "Південна стратегія розвитку", керівники інших громадських організацій – і почили радитись. По знайомих депутатах місцевих рад оголосили збір медикаментів для військових і ТрО, а Ірина у себе в соціальних мережах – збір для лікарень. У лікарнях на той час було вже дуже багато поранених, опікові відділення були заповнені. А медикаментів не було. За весь час Ірина зібрала від фізичних осіб та юридичних осіб, які є постійними донорами, майже 10 мільйонів гривень на ліки. Вважаю, що це героїчний вчинок, який теж обов'язково має бути колись відзначений.
На базі одного з пологових будинків Херсона ми організували своєрідний штаб, де кожен херсонець міг безкоштовно отримати ліки. Згодом "Котики-патріотики" оформилися у серйозний волонтерський рух. З'явилися автомобілі, які розвозили продуктові набори уже по домах, адже ставало небезпечно роздавати їх у людних місцях. На той час у Херсоні ще був інтернет і телефонний зв'язок. На нас звернули увагу великі міжнародні донори і запропонували свою допомогу. В окупованому місті ми почали викуповувати продукцію у місцевих фермерів та виробників. У Херсоні працював хлібзавод та маслозавод. Danone довгий час роздавав свою продукцію безкоштовно, в тому числі нам на волонтерський штаб. Ми почали формувати пакунки і розвозити людям – по 200-300 пакунків на день. До нас приєднувалися студенти, волонтери, декілька закладів харчування.
Звісно, ми не жили вдома. Нас розшукували. Я взагалі як посадова особа органу місцевого самоврядування був для них ласим шматком. Найгірші часи настали перед першою озвученою датою псевдореферендуму (найперше він планувався на 27 квітня – ред.). Українські силовики, з якими ми щоденно спілкувалися, сказали нам: "Ось вас 35 людей, які в їхньому списку. Давайте правдами-неправдами, вклеюйте собі в паспорти що хочете і виїжджайте, бо після "референдуму" уже не вдасться".
Ми поїхали звичайним шляхом. Семеро людей у легковій "Шкоді". Загалом було сім автомобілів – в основному громадські діячі, волонтери, представники міжнародних організацій.
Їхали п'ять діб. Дві ночі ночували у Єлизаветівці, це перший населений пункт у Миколаївській області зі сторони Снігурівки. Люди там прийняли нас зі всією душею, велике їм дякую. Уявіть собі: у селі на 500 людей дві ночі ночували більше тисячі людей і більше 500 автомобілів. Взагалі частина цієї колони вижила тільки завдяки тому, що люди в Єлизаветівці були, є і будуть людьми.
На третю добу ми нарешті перетнули річку Інгулець, але нас затримали на іншому березі і о шостій ранку супроводили назад на Херсонщину. Під дулами автоматів. Нам сказали: "Їдьте в Калинівське, вас там все одно через міст не пропустять на вільну територію, але їдьте, тому що ви нам тут не потрібні". У Калинівському нас ще день промаринували. В автомобілях були діти, багато людей з інвалідністю, люди, яким потрібен був інсулін або інші препарати, яких у Херсоні вже не було. Цим людям не було сенсу повертатися назад до Херсона, бо там на них чекала довга і болісна смерть.
На пункті пропуску у Калинівському стояли чеченці, представники так званих ДНР/ЛНР, Росгвардії. До речі, було видно, що вони один щодо одного погано налаштовані. Увечері четвертого дня ми змогли переконати їх, аби нас пропустили. Вони сказали: "Ви переїжджаєте міст, а далі якщо всі загинете, то загинете". Ми радились секунд п'ять – сіли в авто і поїхали. У Березенгуватівській громаді нас зустріли уже наші військові. Дуже вдячні березенгуватцям за те, що вони нас прийняли і обігріли. Ми ж їм, як сніг на голову, звалилися о десятій вечора в невеличкому селищі міського типу, яке постійно обстрілюється…
Далі ще добу їхали до Одеси, де нам допомогли наші міжнародні друзі. На перший час нам зняли готель. А потім у перший же місяць усі херсонці, які їхали у нашій колоні, працевлаштувалися в інші громадські організації або в міжнародні рухи. Зараз усі працюють на гуманітарній ниві на благо внутрішньо переміщених осіб, деокупованих громад, а іноді й окупованих.
Яким чином вдається передавати допомогу на окуповані території і тримати контакт із людьми?
Наш найбільший кейс – це все-таки допомога тим людям, що вирвалися з окупації. Організовуємо для них гаряче харчування у чотирьох областях – Одеській, Миколаївській, Дніпропетровській і Запорізькій. Роздаємо продуктові набори. Зараз до нашої активності доєдналися ще Покровськ Донецької області та Ізюм на Харківщині. Наші донори нам довіряють, бо розуміють: якщо це робить "Південна стратегія розвитку" та "Котики-патріотики", то буде нормальна звітність і допомога буде роздана тим, кому вона потрібна.
Другий кейс – це робота із щойно деокупованими громадами. Важливий, але дуже складний елемент діяльності. Військові абсолютно виправдано не підпускають туди волонтерів, бо у ці населені пункти прилітає по 100-200 артснарядів на день. Ми упаковуємо допомогу для людей, фотографуємо і передаємо представнику військової адміністрації або місцевого самоврядування. Іноді, звісно, випрошуємо собі можливість теж поїхати туди, але це буває рідко.
Третій – великий і надскладний елемент – це допомога тим, хто в окупації. "Котики-патріотики" продовжують роздавати ліки, а "Південна стратегія розвитку" з партнерами, яких я не можу називати, роздаємо там продуктові набори від декількох донорів. Зараз маємо великий донорський проєкт у Херсонській територіальній громаді та громадах навколо Херсона. На даний момент фактично закрився рух овочів через Антонівський міст, а відтак на правобережжі дуже високі ціни на все.
Ми дуже раді, що у нас залишаються нормальні стосунки з фермерськими господарствами, керівники яких виїхали на вільну територію, але мають товарні запаси в окупації. За налагодженою схемою ці товари передають людям, які потребують допомоги на окупованій території.
В принципі ми працювали так весь час, поки самі були в окупації. Налагоджували зв'язки з тими базами, аптеками і магазинами, які боялися відкриватись. Аби у їхніх ліків і товарів не закінчувались терміни придатності, ми викуповали все це за кошти міжнародних донорів і роздавали безкоштовно херсонцям. Зараз ця ситуація відбувається так само, але з одним але – абсолютно не працює український телефонний зв'язок, месенджери і соціальні мережі.
Часто люди самі пишуть нам, що це їх новий номер, вони за такою-то адресою. Ми стараємося перевіряти цю інформацію, щоби не ризикувати життям волонтерів. А далі в певний час, у певному місці домовляємось з людьми, роздаємо їм ліки та продукти.
Кожен волонтер у Херсоні кожного дня смертельно ризикує своїм життям. Як тільки орки знаходять когось, хто, крім них, роздає гуманітарку – для такої людини це щонайменше похід на кілька тижнів у місця тимчасового позбавлення свободи. Тому жодних імен. Є, звісно, волонтери, які самі викладають у себе в соцмережах інформацію про свою діяльність. Я такими людьми дуже гордий. Але кожного разу кажу їм: "Ви ж розумієте, на яку небезпеку наражаєте себе і свої родини". Їхня відвага нам зараз не потрібна. Херсонцям, які на окупованій території не можуть отримати ліки і продукти, потрібна стійка і безпечна робота волонтерів.
Як за вашою інформацією у Херсоні та області проходить фейковий референдум?
Декілька "комісій" відкрили у будівлях херсонських шкіл. До речі, самі школи і гімназії для навчання вони відкрити так і не змогли. У Херсоні працює два чи три навчальні заклади на кілька десятків дітей. А от "виборчі дільниці" де-не-де відчинили. Члени цих нібито виборчих дільниць цілий день курять на порозі. Тому що люди туди, звісно, не приходять.
Це при тому, що вони там цілі ярмарки "тщєславія" влаштували, роздають харчі, ліки, матдопомогу. Але вже всі українці знають, що російські ліки – це як глюконат кальцію. 99% людей, які навіть і залишилися на цій території, не йдуть голосувати. Адже будь-яке місце, де перебуває орк, є потенційно небезпечним.
Є індивідууми, які отримали російські паспорти. Їх небагато – десь 200-300 людей з 350 тисяч (населення доокупаційного часу – ред.). Вони знімаються за гроші для роликів Russia Today та для російських Телеграм-каналів. Вибір кожного...
Що потрібно було ідентифікувати, так це членів цих "виборчих комісій". Списки уже опубліковані. Партизани їх десь викрали, тож ми поіменно знаємо людей, які зголосилися працювати в цих "комісіях".
Знаю, що в сільській місцевості нічого у них не вийшло, жодних комісій нема, тому там їздить автомобіль з гучномовцем, ходять стукають з озброєними людьми по воротах. Бачив, що на ринку усіх торговців змушують голосувати під дулом автомата. Бачив таке відео з генічеського ринку, з ринку у Новотроїцькому. Розумію, що така ситуація багато ще де є. Отримую постійно сигнали, що ходять по під'їздах.
Референдум – це найвищий прояв демократії. Те, що відбувається на Херсонщині, жодним чином не стосується того, що можна було б назвати словом референдум. Це черговий злочин росіян, який треба активно фільмувати, записувати, активно протоколювати. Люди, які брали в цьому участь, мають понести абсолютно чітко прописану у законодавстві відповідальність.
На вашу думку, як херсонського політика, чому Путін так спішить із цим псевдореферендумом?
Звільнення Херсона – це питання декількох тижнів. Він в істериці. Що подавати російському народу на блюді, коли буде втрачено останній обласний центр, абсолютно не зрозуміло. У Херсоні він має перебиті логістичні шляхи, зруйнований Антонівський міст, Дар'ївський міст через Інгулець не придатний для перекидання військ, міст над шлюзом Каховської ГЕС щоденно під вогневим прицілом ЗСУ. Немає жодного способу надійно і постійно постачати зброю. Вже зрозуміло, що контроль втрачається і щось треба робити.
Як тоді ставитись до інформації The New York Times про те, що Путін особисто заборонив військам відступати із Херсона?
Люди, які живуть між Миколаєвом та Херсоном, передають, що ці "атряди" ДНР/ЛНР та інших, які стоять на передку та щоденно гинуть під обстрілами ЗСУ, і не можуть нікуди відступати. Тому що ближче до Херсона стоять їхні "брати" з кавказьких народів. А це такий "загранатряд", який кожного, хто намагається відступити, розстрілює на місці. Відтак, у цих людей дуже невеликий вибір: або вони стоять на своїй позиції до останнього, або при спробі дезертирства їх ліквідовують.
До речі, у цій місцевості, тобто у сірій зоні між Херсоном і Миколаєвом, проходить дуже багато обшуків. Особливо у населених пунктах, які ще під контролем ворога. Вони шукають своїх дезертирів. Адже дезертирство – це масове явище. Вони чомусь вважають, що українці настільки добрі, що будуть їх у себе ховати. Але я думаю, що у людей, які пів року жили в окупації чи під обстрілами, немає жодних сентиментів до жодного орка. Тримати в себе дезертира за власним бажанням ніхто не буде. Там уже пройдена грань людськості давним-давно.
КМІС оприлюднив результати соцдосліджень у південних і східних областях, зроблених до широкомасштабної війни. У Херсонській області у 2014 році не хотіли приєднання до Росії 85% громадян, а в 2022 році не хотіли приєднуватися до Росії 89%. Зараз ми розуміємо, що на фейкових референдумах Росія намалює тотальну підтримку. Це сюр, який, на жаль, став реальністю.
Якби ви зараз від імені всієї Херсонської області могли звернутися до світових політиків і людей всього світу – що сказали б їм?
У 2014 році, коли були найменші потуги Путіна розказати про Новоросію і південні області, на центральну площу Херсона вийшло майже 100 тисяч людей з 350 тисяч, щоб сказати, що Херсон – це Україна, а Путін – це краб, який піде звідси назавжди. Після цього величезні колони людей рушили на кордон з Кримом. І я, на жаль, не впевнений, чи вистояла б Україна у 2014 році, якщо б не було такого шаленого супротиву місцевого населення у нашій області.
У 2022 році в окупованій області було проведено більше 150 мітингів з демонстрацією того, що навіть під дулами автоматів Херсон і Херсонщина – це Україна. Я не знаю, чи є ще в світі таке місце, де люди під дулами автоматів і під світлошумовими гранатами провели б 150 мітингів за два місяці. Незважаючи на те, що їхні друзі і знайомі, які ходили на ці мітинги, були поранені, а декілька людей було вбито. Це нікого не зупиняло. Зупиняло вже коли просто автоматними чергами почали розстрілювати мітинги.
Потім звучали прохання від самих же людей – більше не виходьте. Бо це вже не просто смертельна небезпека, а гарантована смерть.
Тому весь світ має знати, що це не просто фейковий референдум. Це чіткий військовий злочин, який потрібно розслідувати і аналізувати. На Херсонщині не було, нема і не буде більше 10% людей, які хотіли б входження до Росії до тих подій, які почалися 24 лютого. Зараз таких людей, може, 2 відсотки. І це, я думаю, з величезною натяжкою.
Яким зараз є опір?
У нас є організований метод опору – рух "Жовта стрічка". Він знищує всю російську символіку, їхні агітки, листівки, газети, і за першої можливості агітаційні борди. Окупанти всюди бачать жовті стрічки і багато розклеєних партизанами листівок про те, що на них чекає смерть. Це дійсно їх дратує, вони намагаються проводити "профілактичні заходи". Знаю, що була затримана людина з жовтими стрічками і вже декілька тижнів сидить у СІЗО. Дуже багатьох громадських активістів забирають.
Є відчуття, що після деокупації ми побачимо на Херсонщині ще гірше, ніж у Бучі та Ізюмі?
У мене нема такого відчуття, тому що на Херсонщині набагато менша щільність населення. І незважаючи на те, що із Херсонщини жодного дня не було зеленого коридору, дуже багато людей виїхали. Приблизно 70% населення області і 75% населення міста. Люди ризикували своїм життям, йшли по мінних полях, їхали по 4-5 діб, але виїжджали.
Щодо катівень, то там ми, на жаль, побачимо саме проукраїнських активістів та волонтерів. Це будуть не тисячі людей, але це будуть дуже вартісні люди. Вони залишились, аби допомагати слабшим і стверджувати Україну.
Що ж до реальної кількості затриманих українських партизан, то я, звісно, не маю такої інформації. Не знаю, скільки їх. Враховуючи масштаб партизанського руху, їх велика кількість. Маю обережну надію, що більшість з них на волі.
Після того, як був окупований Крим, багато хто говорив, що Херсон буде наступним. За вашими відчуттями і спостереженнями, за останні вісім років у місті і області посилилася п'ята колона, зокрема серед депутатського корпусу? Чи відчувалося, що їм було збільшено фінансування?
Я скажу, що вони отримали величезне фінансування і в 2013 році. Просто добре для нас усіх, що у 2013 році, як і зараз, більшість цього фінансування була розкрадена. Тим же Стемоусовим, тим же Сальдо, був там іще Кириченко, це взагалі окрема історія.
Утім частину з цих грошей вони витрачали. Були цілеспрямовані агенти впливу. Намагалися розігрувати проросійську і антиамериканську карту. Але це взагалі ні на кого не впливало, тому що на такі зустрічі приходило десять людей. Вони більше для галочки працювали, аби перед своїм російським керівництвом відповідати.
А от чому на наші численні звернення до СБУ та правоохоронних органів ніхто не реагував – це уже треба силовим структурам з'ясовувати. Адже були громадські організації, які протоколювали ці заходи, передавали інформацію у компетентні органи, але все це розсипалося, як пісок крізь пальці. Не знаю, через яку причину.
Щодо депутатського корпусу, то навіть ОПЗЖ поводили себе дуже обережно, бо відчували, що населення не підтримає відверто проросійські дії.
Державні зрадники і колаборанти зі сфери політики зразу себе проявили після окупації? Зразу показали, хто вони насправді?
Багато хто із них на початку розповідав, що за Україну. Сальдо навіть ще 9 травня розповідав, що росіяни тут не надовго, Україна переможе і так далі. А десь уже наприкінці травня їх приперли і вони зробили свій вибір на користь колабораціонізму.
Ви наче як виправдовуєте Сальдо?
Боже збав. Це людина, яка величезну кількість років була народним депутатом і міським головою. Якщо ти не хотів стати колаборантом – ти мав виїхати з Херсона у перші дні. Як це абсолютно правильно зробили голова обласної ради та інші. Вони розуміли, що представників влади будуть шукати, щоб когось з них зробити маріонеткою. Сальдо все це знав.
Колаборанти у Херсоні бояться помсти?
Я не знаю, що у них в голові. Це здебільшого люди, які мають дуже погану кредитну історію. Вони точно не стали колаборантами для того, щоб допомагати людям. Вони пішли на цей шлях свідомо. Щоб зберігати свій бізнес, гроші, статки, нерухомість. Це їхній вибір. Я не розумію жодної мотивації для такого вчинку.
Думаю, що зараз, коли вже така велика кількість колаборантів у Мелітополі та Херсоні загинула, то, звісно, вони бояться. Але вже пізно боятися, треба нести відповідальність за свої вчинки.
У Херсонській районній раді 54 депутати. Чи підтримується якийсь зв'язок із ними зараз? У якому статусі зараз взагалі перебуває цей орган місцевого самоврядування? Чи проводяться засідання?
Засідань жодних не відбувається. У нас є невеликі фінансові залишки. Ми їх залишаємо для відбудови Херсона. Зараз більшість людей у районній раді на вимушеному простої. Я теж написав заяву про тимчасове складання із себе повноважень для того, щоб мені не нараховували заробітну плату.
Дуже багато депутатів районної ради стали волонтерами. Частина депутатів переїхали і трудяться на благо тих закладів, де працювали. Наприклад, у Херсонському державному університеті, який релоковано до Івано-Франківська. Школи, директори яких є депутатами Херсонської районної ради, усі релоковані, ведуть дистанційне навчання. Підприємці усі теж релокувалися, намагаються працювати, волонтерити.
У нас немає чіткого зв'язку. Є багато чатів у різних месенджерах, де обмінюємося інформацією, допомагаємо людям. Тобто спілкування зберігається. Воно не є обов'язковим, кожна людина обирає для себе, в який спосіб допомагати іншим.
Скільки населених пунктів охоплює Херсонська районна рада?
Це місто Херсон і колишній Білозерський район на правому березі, а також величезний Олешківський район разом зі знаменитою на весь світ пустелею Олешківські піски на лівому березі Дніпра. Якщо загалом, то це більше половини населення Херсонської області і десь третина її площі. Загалом можемо говорити про 115 населених пунктів.
Ви зараз в Одесі. Чи розгладять одесити варіант найгіршого сценарію, що після Херсона Одеса може стати наступною?
Мешканці Одеси можуть розглядати що завгодно, адже вони не були в окупації і не бачать, що відбувається на фронті. Я як людина, яка кожні два тижні буває у прифронтових громадах, можу сказати, що ми вже побудували там належну кількість військ, з належною кількістю техніки. І я впевнений, що не просто Миколаїв та Одеса будуть вільними українськими містами, але й Херсон у найближчі тижні, максимум місяці, буде знову вільним українським містом.
Розмовляла Уляна СТЕЛЬМАШОВА