Шпагат Ердогана

Уляна СТЕЛЬМАШОВА

Як довго президент Туреччини гратиме одночасно і на боці Україні, і на боці Росії?

Щонайменше до наступного літа.

Головною метою Ердогана у нинішній "грі" є його власне переобрання на посаду президента Туреччини. Вибори – і парламентські, і президентські – заплановані на червень наступного року.

У Туреччині гіперінфляція – уже майже 80% у річному вимірі. Прогноз Fitch щодо турецької економіки – негативний. Курс ліри впав до рекордного рівня – торік на 44%, цього року ще на 23%.

На фоні економічних проблем відбувся сплеск антимігрантських настроїв, тут доходить і до смертельних інцидентів. Свого часу Туреччина прийняла найбільшу кількість біженців із Сирії – майже чотири мільйони. Тепер громадяни Туреччини звинувачують біженців в економічних негараздах. Опитування громадської думки регулярно визначають імміграцію як першу або другу за актуальністю проблему, з якою стикається нація.

Позиції Ердогана, який править Туреччиною майже 20 років, серйозно похитнулися напередодні виборів.

Війна, яку Росія розв'язала проти України, стала ледь не подарунком для глави Туреччини. За свідченням західних аналітиків, роль посередника між Україною та Росією уже зафіксована у передвиборній стратегії Ердогана.

Урядовці та представники правлячої у Туреччині "Партії справедливості та розвитку" активно просувають тезу: жоден із суперників, які протистоятимуть Ердогану на виборах, навіть близько не відповідають міжнародному авторитету Ердогана.

Турецьким виборцям уже продають три основні "перемоги" Ердогана на фоні російсько-української війни:

- Зернову угоду, яка вберегла в тому числі Туреччину від ще більшої інфляції.

- Поступки, яких Туреччині вдалося домогтися від НАТО в обмін на розблокування вступу Швеції та Фінляндії до Альянсу. "Перемога президента Ердогана у Мадриді", - так і написано у заголовку газети Sabah біля фотографії, де Ердоган стоїть поруч із генсеком НАТО.

- А також те, що Ердоган домігся обіцянки Байдена щодо продажу Туреччині винищувачів F-16.

Тим часом від Путіна Ердогану потрібні російські гроші, російський газ і російські туристи. Свого часу західні аналітики досліджували політичний портрет Ердогана і дійшли висновку: він самотня людина, усамітнена у своїх палацах, має лише кількох вірних слуг у партії та в уряді, а на міжнародному рівні його єдиним другом є Путін.

З початком російсько-української війни Ердоган зацікавлений у тому, щоб "поюзати" свого друга Путіна по-максимуму. Він відмовився приєднатися до санкцій Заходу проти держави-терориста Росії, натомість домовився з Путіним про збільшення товарообігу до 100 млрд доларів. Ердоган вивчає способи переманювання до Туреччини російського бізнесу, який потрапив під західні санкції. Домовляється про знижки на російський газ. З радістю приймає від Росії мільярди доларів для будівництва АЕС "Аккую" на середземноморському узбережжі.

Від Росії йому також потрібна мовчазна згода на боротьбу із курдами із Сирії, яких Ердоган називає терористами. Взагалі треба розуміти, що для Ердогана війна в Україні нерозривно пов'язана із війною у Сирії. Домовленості із Росією президент Туреччини розглядає як можливість повернути назад до Сирії щонайменше 1 млн біженців. Це дозволить йому зняти політичну і соціальну напругу перед виборами і розповісти туркам про ще одну свою перемогу.

Таким чином, співпраця Туреччини з Україною (Заходом) та Росією не є питанням або/або. Це питання політичних бонусів для самого Ердогана.

Він поставив себе у шпагат, який його цілком влаштовує: співпраця з Україною обмежується політичним рівнем та обмеженою військовою підтримкою, співпраця з Росією базується на торговельно-економічній, енергетичній і туристичній сферах. Реально Ердоган став найбільшим бенефіціаром цієї війни. А його азарт від залученості у процес видно неозброєним оком.

Чи змінить Ердоган свою стратегію на користь якоїсь зі сторін?

Так, і це може відбутися наступного року у випадку його повторної перемоги на виборах.

Співпраця з Росією вигідна Ердогану лише у короткостроковій перспективі. Стратегічний же виграш для Туреччини пов'язаний із Україною.

Туреччина найбільше виграє від ситуації, коли буде відновлено безпеку і торгівлю в Чорноморському регіоні, а Україна збереже свою територію. Сильна Україна, яка зберігає берегову лінію, обіцяє розвиток торгівлі, оборони та дипломатичних зв'язків. Одночасно Україна та Туреччина матимуть спільний вплив на ослаблену Росію, якій можна буде диктувати свої умови. 

Перехід Туреччини від нейтрального посередника між демократичною Україною та авторитарною Росією до переваги останньої однозначно зашкодить міжнародному іміджу та репутації Анкари. Відчуження Туреччини від Заходу лише посилить її залежність від Росії.

Крім того, дії Туреччини в допомозі Росії обійти західні санкції матимуть зворотний ефект і поставлять уже саму Туреччину перед загрозою західних санкцій. Потенційних 100 мільярдів доларів товарообігу з Росією проти 178 мільярдів з ЄС красномовно свідчать, в яку сторону краще рухатися.

Баланс для Туреччини очевидний.