«Щоб москаль добром і лихом козаком ділився…»

370 років тому, 8 січня 1654 року, гетьман Богдан Хмельницький «возз’єднав» український народ із російським. Так твердила радянська історіографія, а радянські зодчі спорудили на честь такої видатної події «Арку дружби народів» у Києві. Цей об’єкт, котрий до 1991 року інакше як «ярмо» і не називали, по цей день стирчить у столичному парку над Дніпром. Замість демонтажу арці придумують нові смисли, що має зробити її не пов’язаною із Переяславською радою, на якій гетьман та козацька старшина нібито присягнули на вірність московському царю.

Тарас Шевченко не раз переосмислив цю подію у віршах. «Якби-то ти, Богдане п’яний, / Тепер на Переяслав глянув!», – писав він. «Ой Богдане, Богданочку, / Якби була знала, / У колисці б задушила, / Під серцем приспала», – ці слова у «Розритій могилі» на адресу Хмельницького промовляє сама Україна. Є, зрештою, і поезія «Стоїть в селі Суботові…», де знову незлим тихим словом згаданий злощасний гетьман, котрий «…молився, / Щоб москаль добром і лихом / З козаком ділився». Але у підсумку

«Не так воно стало;

Москалики що заздріли,

То все очухрали.

Могили вже розривають

Та грошей шукають,

Льохи твої розкопують

Та тебе ж і лають.

Отак-то, Богдане!

Занапастив єси вбогу

Сироту Украйну!..».

Та перш ніж множити прокльони на адресу Богдана Хмельницького, слід усвідомити одну ключову річ. Оригінальні документи, укладені під час Переяславської ради, втрачено, а може, їх і не було взагалі. Збереглися лише «копії» чи «переклади», що дає право вважати «переяславські домовленості» фікцією. Навіть російський історик Петро Шафранов (1859-1915) вважав, що й «копії» сфальсифіковані царськими переписувачами. Те, про що йшлося в угодах між гетьманом та його візаві, ми достеменно не знаємо. Не знав цього і Тарас Шевченко.

Але про що в такому разі відомо?

Відомо те, що з 1648 року триває Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Вже здобуто низку перемог над урядовим військом Речі Посполитої, проте для збереження автономії Гетьманщини останній конче необхідний союзник. Також відомо, що Богдан Хмельницький веде перемовини про військову допомогу із посланцями московського царя. Паралельно аналогічні перемовини велися з Османською і Шведською імперіями, Семигородським князівством та іншими країнами. Мета ж подібних дипломатичних зносин була одна – укладання військового союзу проти Речі Посполитої.

Надати допомогу погоджується Москва. Восени 1653-го московський Земський собор ухвалив рішення про включення Гетьманщини до складу Московського царства, а 23 жовтня (2 листопада) 1653 року московський уряд оголосив війну Речі Посполитій.

Перед тим для ведення переговорного процесу між обома державами у Гетьманщину з Москви 9 (19) жовтня 1653 року вирушило велике посольство, яке очолив боярин Василь Бутурлін. Подорож тривала довго — майже три місяці. Згодом посольство ще тиждень чекало приїзду Богдана Хмельницького, який затримався в Чигирині на похороні старшого сина, а потім не міг переправитися через Дніпро, бо крига на річці була недостатньо міцною.

Нарешті місцем проведення генеральної військової ради було обрано Переяслав, куди посольство прибуло 31 грудня 1653 р. (10 січня 1654 р.). Хмельницький разом з генеральною старшиною прибув 6 (16) січня 1654 р.

Там же, у Переяславі 8 (18) січня 1654 року відбулася старшинська рада, а згодом генеральна військова рада. У ній взяли участь представники козацтва Київського, Чернігівського та Брацлавського полків і жителі Переяслава. Під час публічної церемонії гетьман і козацька старшина присягли у тому, щоб «бути їм із землею і городами під царською великою рукою невідступно».

Після зачитання царської грамоти гетьманом старшина та посли пішли до Успенського собору, де духовенство мало привести їх до присяги. Однак Хмельницький зажадав, щоб посли першими присягли від імені царя, що мало б забезпечити Гетьманщині збереження її прав. Бутурлін рішуче відмовився скласти присягу, заявляючи,  що цар не присягає своїм підданим.

Старшина довго радилась, а відтак українська сторона склала присягу, взявши до уваги слова Бутурліна, що їх гетьман і старшина витлумачили як рівнозначні присязі царя. Всього у день Переяславської ради присягу склали 284 особи. Від імені царя гетьману вручено грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор (хоругву), булаву та шапку.

Після від'їзду Бутурліна козацька старшина з гетьманом узялися за вироблення умов договору. Було вирішено віддати Гетьманщину під протекторат Московського царства зі збереженням основних прав і вільностей Війська Запорозького; було написано проєкт договору у формі петиції до царя з 23 пунктів, який привезли в Москву наприкінці березня 1654 року переяславський полковник Павло Тетеря і військовий суддя Самійло Зарудний.

Після Переяславської ради московські представники, згідно з їхнім звітом, побували у 117 містах і містечках Гетьманщини для прийняття присяги від населення на вірність цареві. Не всюди їх приймали приязно. У полтавському полку, наприклад, побили киями. Також варто знати, що присягти московському царю відмовилися численні представники козацької старшини, а також Брацлавський, Кропивнянський, Полтавський, Уманський козацькі полки, деякі міста, зокрема, Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косівим. Не присягла й Запорозька Січ.

Проте зрештою у березні 1654 року в тому ж таки Переяславі було укладено військово-політичний союз двох держав — Гетьманщини та Московського царства. Його оригінал – увага! – не зберігся. Але на те, що така угода все-таки існувала, вказує лист молодого кримського хана Мегмет-Ґірея, який у жовтні 1654 року запропонував Богданові Хмельницькому: «Відкиньте від себе Москву, а з нами будьте у приязні». Проте Хмельницький відмовився, і Мегмет-Ґірей уклав угоду з польським королем.

Тоді ж, навесні 1654-го, 70-тисячне козацьке військо за підтримки 20-тисячної московської армії на чолі з Василем Шереметєвим і Василем Бутурліним розбило польсько-татарські сили. Договір 1654 року, таким чином, вступив у силу. Але він діяв лише 2,5 роки. Віленським перемир’ям із Річчю Посполитою 24 жовтня 1656 року Москва його фактично денонсувала.

А відтак почалася московсько-українська війна, що тривала з 21 вересня 1658 року по 17 жовтня 1659 року. Воювала з одного боку Гетьманщина на чолі з гетьманом Іваном Виговським, а з іншого – московське царство. В ході війни Виговський покинув московський протекторат, перейшовши до складу Речі Посполитої. В битві при Конотопі 1659 року українські козаки та їхні союзники кримські татари розгромили цвіт московської армії, але скористатися з цієї перемоги не змогли.

Непопулярний союз Виговського з поляками позбавив його підтримки більшої частини козацтва, насамперед Запорозької Січі та лівобережних полків. Як наслідок, він поступився новому гетьману Юрієві Хмельницькому, який розірвав Гадяцьку угоду й уклав мир з Москвою. Війна закінчилася укладанням Переяславських статей, що встановлювали над козацькою Україною московський протекторат.