Що робити з колаборантами?
Уляна СТЕЛЬМАШОВА
Війна поставила на порядок денний важку тему, з якою Україні доведеться жити навіть після розгрому російських військ. Йдеться про колаборантів – громадян України, які свідомо йдуть на співпрацю з окупантами, ведуть боротьбу проти власної держави в інтересах агресора, беруть участь у диверсіях проти України, допомагають ворогу переслідувати та вбивати патріотичних українців.
Масштабність проблеми видно на прикладі багатьох звільнених населених пунктів. Особливо яскраво це можна продемонструвати на прикладі звільненого нещодавно міста Куп'янськ Харківської області. Після успішного наступу ЗСУ довжелезні черги автомобілів вишикувались у сторону російського кордону та інших окупованих частин України. Так утікали українські зрадники, які співпрацювали з Росією, сприяли незаконній владі чи брали участь у проросійських пропагандистських мітингах.
Хвилю колабораціонізму у Куп'янську ще у лютому очолив міський голова Геннадій Мацегора. Він здав місто окупантам. Після Мацегори на співпрацю із загарбниками пішли його заступники, працівники міської ради та частина депутатського корпусу. Добровільно перейшов на бік окупантів і колишній мер міста (з 2010 по 2015 рік) Володимир Демченко, який обійняв псевдопосаду так званого голови Петропавлівської об’єднаної територіальної громади Куп‘янського району.
І це лише поодинокі приклади з одного міста.
Якими б довгими не були черги зрадників до Росії, на звільнених територіях України все одно залишається безліч колаборантів. "Вони є, і багато, в кожному населеному пункті. Ті, хто зустрічав, годував, ходив, показував проукраїнських людей… Скажу так: Службі безпеки на кілька років буде над чим працювати. Зараз є близько сотні проваджень за держзраду, але це – крапля в морі", – розповів голова Харківської ОВА Олег Синєгубов.
Без закону
Колаборанти – не просто перебіжчики. Це окрема каста рабів, яка зголосилась служити злу, зрадивши батьківщину та свій народ. Зрадники були у кожній із сторін у будь-якій війні. Утім в Україні вони мають деяку особливість.
Науковець Василь Голован, описуючи явище колабораціонізму, виділяє в українському суспільстві окремий соціально-психологічний тип – русо-українці. Це люди, які кровно споріднені з українцями, але мовно й культурно – з окупантами. Це, власне, і є колаборанти. Вони відчувають свою перевагу над укро-українцями, але меншовартість щодо росіян. Русо-українці зацікавлені в економічній співпраці з окупантами, центруються на накопиченні матеріальних статків, зрікаються материнської мови та культури задля отримання робочого місця.
"Органічно засвоювати світовий соціальний та культурний досвід вони не здатні, оскільки використовують Росію та російську культуру як посередника. Русо-украм властивий архетип "очікування варягів", - пояснює науковець.
У незалежній Україні перші серйозні прояви колабораціонізму відбулися у 2014 році під час окупації Криму та Донбасу. Тоді сталася масова зрада поліцейських, військових, СБУ-шників та службовців інших структур, які раніше давали присягу на вірність Україні. Крім них, інші громадяни України перешкоджали військам своєї держави – перекривали дороги, лягали під БТРи, схиляли військових до переходу на бік агресора і так далі. Чимало таких людей вже на окупованих територіях писали доноси до місцевих структур російських спецслужб на тих громадян, які залишилися відданими Україні.
Здавалось би: стільки років з того часу пройшло, що держава мала б зробити висновок і прийняти жорсткий закон про покарання колаборантів. Аби інші потенційні зрадники боялися.
Утім після сумнозвісних подій 2014 року цього не відбулося. Дивовижно, але усі ці роки в Україні не було закону про колабораціонізм. У 2017 році до парламенту подали аж три законопроєкти, що стосувалися колабораціонізму. Але голосів за них у тодішньої коаліції "Блоку Петра Порошенка" і "Народного фронту" не вистачало. Антиукраїнська діяльність залишалась, по суті, безкарною. Суди, слідство, СБУ, ДБР, МВС не могли притягували колаборантів до відповідальності, бо не знаходили формально-юридичних підстав.
Для інших потенційних колаборантів весь цей час діяв сигнал: можна працювати проти власної держави, переходити на бік ворога і тобі за це нічого не буде.
Із законом
Ситуація зрушила з місця лише після повномасштабного вторгнення Росії у лютому цього року. Третього березня Верховна Рада України, тобто на восьмий день великої війни, Верховна Рада таки прийняла закон про кримінальну відповідальність за колабораційну діяльність.
Новий закон – це внесення змін до Кримінального кодексу, який доповнили статтею 111-1 "Колабораційна діяльність". Вперше на законодавчому рівні названо, що вважається колабораційною діяльністю. Якщо коротко, то це:
1. Публічне заперечення нападу Росії на Україну та публічні заклики до підтримки дій Росії. Причому це стосується в тому числі постів, коментарів, репостів у соцмережах.
2. Добровільне зайняття некерівної посади у незаконних органах влади на тимчасово окупованих територіях.
3. Пропаганда у закладах освіти.
4. Передача майна російським військовим; господарська діяльність у взаємодії з державою-агресором.
5. Добровільне зайняття керівної посади в окупаційних органах влади.
6. Організація та проведення всіляких проросійських заходів.
7. Добровільна робота в судах і правоохоронних органах на окупованих територіях; добровільна участь в окупаційній армії.
8. Особливий наголос у законі зроблений на ситуаціях, за яких колаборант вчинив щось з переліку пунктів 5-7 і це призвело до загибелі людей. За це передбачає довічне ув'язнення.
Закон на практиці: є питання
Після деокупації Харківської області настала реальна дійсність, коли закон про колабораціонізм треба застосовувати напряму і якнайшвидше.
Станом на середину вересня Національна поліція України відкрила 1358 кримінальних справ за фактами співпраці з російськими загарбниками, 223 особам повідомлено про підозру у колабораційній діяльності.
Утім це лише цифри, якими звітують правоохоронці. На практиці стало зрозуміло, що закон сирий, більшість формулювань записані нечітко і двозначно, а до реальних судових вироків є забагато питань.
Одна з найбільших проблем закону – те, що під кримінальну відповідальність потрапляють люди, які жодним чином не шкодять Україні, а вимушені працювати в реаліях окупації, щоб прогодувати власні родини та підтримувати життєдіяльність громади. Це, наприклад, медики або рядові працівники комунальних служб.
Простіше кажучи, покарання за колабораціонізм рівноцінно "світить" не лише чиновнику-зраднику, але й звичайному двірнику, який не виїхав і продовжив працювати на тимчасово окупованій території.
Також не зовсім зрозуміло щодо людей, які провадять господарську діяльність на тимчасово окупованих територіях. Якщо це, скажімо, власник торгівельної ятки, який продає овочі-фрукти, то чи дійсно його слід зараховувати до колаборантів і карати криміналом.
У Мінінтеграції визнають: до відомства надходять сотні звернень, в яких люди просять роз'яснити, чи підпадає та чи інша діяльність під Кримінальний кодекс.
У відповідь на це Міністерство утворило робочу групу з понад 160 експертів. Вони напрацювали ще два законопроєкти, які уточнюють, яку саме діяльність треба вважати колабораціонізмом. "У другому законі чітко прописали, що, наприклад, доставлення пенсії, або надання медичних послуг, надання житлово-комунальних послуг, робота банків, до прикладу, не є колабораційною діяльністю. В будь-якому випадку, ми хочемо, щоб люди на ТОТ знали, що ми не вважаємо їх злочинцями за визначенням тільки тому, що вони зараз на ТОТ і змушені виживати", - заявила віцепрем’єр-міністерка України Ірина Верещук.
Ініціативу уже підтримав Кабмін, втім законопроєкти знову зависли у Верховній Раді.
А тим часом суди починають виносити перші покарання. Вироки, які винесені відповідно до ухваленого у березні закону, вражають своєю… безглуздістю.
Майже усі вироки стосуються пункту 1 статті, тобто "публічного заперечення громадянином здійснення збройної агресії", яке карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін від 10 до 15 років. По-перше, це дуже дивне покарання, а по-друге — за ним покарані люди, які насправді не займають ніяких посад, наголошує правозахисник, експерт Центру громадянських свобод Володимир Яворський.
Наприклад, слюсаря з Харківщини, за те, що він з вікна власної квартири викрикував, що підтримує напад Росії на Україну, позбавили права протягом 12 років обіймати посади у владі.
Ще один із прикладів – справа засудженого чоловіка, який сидів у харківському СІЗО і там у розмові зі своїми співкамерниками висловився, що Росія правильно зробила, що напала на Україну. Суд у Харкові призначив йому покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов'язані із виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, терміном на десять років.
Таких судових вироків уже безліч. З них можна було б сміятися, якби не було так сумно.
Карати треба ватажків
Будь-яка держава, що хоче зберегтися, має жорстко реагувати на випадки зради і колаборації. Україна втратила такий шанс після 2014 року, але не має права втратити його у 2022-му. Інакше зграї колаборантів будуть розмножуватися.
Першими на лавах підсудних мають опинятися не слюсарі чи зеки, а посадовці, представники судової влади та правоохоронних органів, що перейшли на бік ворога. Це буде чітким сигналом для інших негідників, які допускають співпрацю з окупаційним режимом. Українську землю слід очищати від зрадницького болота.