Що по мобілізації?

Історія із законом про мобілізацію поки не завершилася ухваленням документу. Як відомо, уряд 25 грудня зареєстрував у Верховній Раді відповідний проєкт закону. Постійний представник Кабінету міністрів у парламенті Тарас Мельничук наголосив, що ця ініціатива має удосконалити окремі питання мобілізації.

Проте замість удосконалення документ зібрав величезну порцію критики. Український омбудсмен Дмитро Лубінець наголосив, що в цьому законопроєкті є норми, які суперечать Конституції. Він додав, що прямо говоритиме про це, коли законопроєкт офіційно зайде до нього на погодження.

Центр політичного консалтингу також звертав увагу на моменти у законопроєкті, що порушують права українського громадянина. Детальніше про це – за посиланням. Але в кожному разі з моменту представлення першої редакції закону минув місяць, і питання «а що далі?» є цілком закономірним.

А далі – після довгих суперечок у стінах Ради і вагань чиновників МО – уряд вирішив відкликати законопроєкт про мобілізацію та підготувати новий. Таке рішення було ухвалене 11 січня. З тих пір було підготовлено п’ять різних документів, один з яких знову представляє Кабінет міністрів, а інші – народні депутати.

Зазначимо також, що перед тим законодавці обговорили та відкинули пару ідей, котрі стосувалися мобілізації. Приміром, пропозицію не мобілізувати чоловіків, котрі мають близько 34 тисяч гривень окладу та справно платять податки. Така ідея зародилася у надрах Офісу президента. Її «обкатали» у соцмережах та відмовились від поділу на бідних солдат та багатих ухилянтів. Надто високим був ризик соціального обурення і надто значними – можливі корупційні ризики.

При цьому, однак, економіст Павло Кухта писав, що для економіки згубно, коли високопродуктивні кадри опиняються на низьких армійських посадах, замість того, щоб наповнювати бюджет. У своєму дописі він назвав це підривом для обороноздатності країни. І все-таки намір надавати бронь заможним платникам податків не пройшов.

Наступною ідеєю був механізм мобілізації через лотерею. Про це спершу на своїй фейсбучній сторінці написав ексміністр економіки Тимофій Милованов. «Держава випадково витягує день і місяць. Ті люди, які народились в ці дні, мобілізуються, інші ні. І так робити для кожної хвилі мобілізації. Що ви думаєте?» – запитав він читачів своєї сторінки.

Те, що думали фоловери Милованова, можна було прочитати у коментарях від постом колишнього чиновника. Переповідати їх немає сенсу: ексурядовця відверто захейтили. Пізніше Милованов намагався виправдатися, наводячи історичні паралелі – мовляв, вперше такий механізм застосували у США під час Громадянської війни у 1863 році. Пізніше до жеребкування вдалися у Сполучених Штатах для мобілізації на Другу світову війну та ще двічі під час В'єтнамської війни.

Однак експерти вказали на те, що подібні аналогії є безглуздими. В Америці була велика кількість тих, хто був зареєстрований для несення військової служби, у тому числі для військової операції у В’єтнамі. Але в Україні інша ситуація – у нас навпаки брак людей, з поміж яких можна вибирати. І у цьому полягає значна різниця.

Пізніше голова Верховної Ради Руслан Стефанчук запевнив, що у законопроєкті такої норми не буде. Так само він заперечив, що Верховна Рада дасть змогу відкупитися від служби, адже військо фінансується з бюджету України.

На відміну від ОП та Милованова очільниця фракції «Батьківщина» Юлія Тимошенко підійшла до проблеми, мабуть, із правильного боку – вона замислилася над мотивацією для майбутніх бійців. Пропозиції її команди зводяться до підвищення в два рази зарплатні військовослужбовцям, які воюють на фронті понад півтора року. А для мотивації добровольців – збільшення грошового забезпечення, надання житла, соціальний захист, медичне страхування в разі поранення.

Свою візію Юлія Володимирівна передала особисто міністру оборони Рустему Умєрову та головкому ЗСУ Валерію Залужному.

Фракція ж Петра Порошенка та група Дмитра Разумкова свої пропозиції подали у вигляді альтернативних законопроєктів. Ключові моменти, на яких наполягають народні депутати, а також їх опоненти, можна побачити нижче на інфографіці, підготовленій ресурсом «Слово і діло».

Проєкт Разумкова окремо концентрується на тому, щоб нівелювати норми урядового проєкту: заборонити електронні повістки, не залучати місцеве самоврядування до мобілізації та не дозволяти вилучення більше як 30% авто в однієї компанії.

А законопроєкт авторства Олексія Гончаренка з «Європейської солідарності» детально прописує категорії громадян, які підлягають / звільняються від мобілізації, пропонує розширити залучення силових органів до мобілізації, а також залучити в цей процес ЦНАПи.

Та чи не головна відмінність стосується терміну служби. В урядовому законопроєкті йшлося про 36 місяців, тобто три роки, що багато хто вважає абсолютно нереальним терміном. Натомість у фракції «Батьківщина» наполягають на 18 місяцях. Там же пропонують якнайскоріше – упродовж двох місяців – звільнити строковиків, адже у декого з них термін служби сягає вже чотирьох років (в урядовому законопроєкті йдеться про звільнення протягом 7 місяців).

Наступна новела стосується осіб з інвалідністю. В урядовому законопроєкті хочуть мобілізовувати осіб з третьою групою інвалідності, хоча, приміром, депутат від «Слуги народу» Георгій Мазурашу пропонує облишити третю групу в спокої. Група Разумкова натомість пропонує дотримуватися чинних норм, а група «Довіра» хоче надати відстрочку від мобілізації особам, за яких працедавець готовий щомісячно сплачувати суму, еквівалентну мінімальній зарплаті.

До речі, міністерство оборони теж підтримує звільнити від мобілізації осіб з інвалідністю ІІІ групи. Ймовірно, що це і буде відображено в кінцевому рішенні.

Також пропонується надати відстрочку для студентів, які здобувають наступний рівень освіти. В урядовому законопроєкті така можливість торкалася лише тих, хто продовжував навчатися за своєю спеціальністю, тобто здобувачі другої вищої освіти виявлялися ураженими у своїх правах.

А тим часом, поки уряд і Рада не розуміють, що і як робити далі із законом про мобілізацію, депутати вже проголосували законопроєкт щодо створення єдиного електронного реєстру військовозобов'язаних і автоматичне отримання посвідчення учасника бойових дій.

Головна його мета – створити єдину цифрову базу даних громадян, які підлягають військовому обліку, віком від 18 до 60 років. При цьому МО хотіло отримати дані з державних реєстрів Податкової служби, МОЗ, Мін'юсту, МВС, ЦВК, міграційної служби та інших відомств. Крім того, у відомстві планували отримати доступ до особистих номерів телефонів та адрес електронної пошти військовозобов'язаних. Всі ці дані мали зберігатися на хмарних сховищах у країнах НАТО.

Держателем реєстру при цьому є міністерство оборони, розпорядниками – Генеральний штаб Збройних сил України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України та розвідувальний орган міністерства оборони. Усім уповноваженим особам цих інституцій заборонено вимагати, обробляти та використовувати будь-яку інформацію, не передбачену законодавством. А та, котра передбачена, є конфіденційною, запевняють громадян, і її нерозголошення гарантується державою.

Проте повертаючись до законопроєкту про мобілізацію – коли ж народні обранці вийдуть на більш-менш готовий та узгоджений документ? Днями в ефірі телемарафону про це поміркували заступник голови комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, нардеп від «Слуги народу» Єгор Чернєв та член цього комітету, депутат від «Батьківщини» Вадим Івченко.

«Чому так довго вноситься (законопроєкт)? Це питання, мабуть, до Міноборони, бо вони погоджують всі ті питання, які ми пропрацьовували разом з ними в комітеті», – сказав Чернєв. А за словами Івченка, уряд вніс законопроєкт, до якого було «багато питань і у депутатів, і у міністрів, хоча на Кабміні за нього голосували».

«Приходили деякі міністри і просили, щоб ми були адвокатами деяких норм, які вони не змогли «протягнути» на засідання, зокрема, міністр освіти, міністр внутрішніх справ. Законопроект був відкликаний з нашими правками», – сказав він.

За словами нардепа, тепер Міноборони має напрацювати новий законопроект. Далі він має пройти через урядовий комітет і його мають подати у Верховну Раду. І тоді розпочнеться робота на платформі комітету.