Що означає для України пришвидшений вступ до НАТО?
Уляна СТЕЛЬМАШОВА
Щонайменше останні 15 років генеральні секретарі НАТО, незалежно від того хто обіймав цю посаду, повторювали, наче мантру, п'ять слів: "Двері НАТО відчинені для України". Іноді мантра звучала ще у такій інтерпретації: "Двері НАТО залишаються відчиненими для України".
Мантра звучала однаково у 2008 році, коли Німеччина та Франція у співпраці з Росією заблокували для України надання Плану дій щодо членства в НАТО на Бухарестському саміті. І так само вона звучала у 2022 році, коли Росія напала на Україну.
30 вересня 2022 року Україна поставила ногу у ці двері із ультиматумом до Альянсу: або ми заходимо у ваші відчинені двері, або… Або руйнується уся філософія Північноатлантичного альянсу, який 73 роки тому був заснований для колективного захисту демократичних свобод і протидії комуністичній експансії.
Для самої України немає кращого часу інтеграції до НАТО, ніж зараз. За даними липневого опитування КМІС, 71% українців підтримують вступ до Альянсу. Відтак, немає потреби розпорошуватися на інформаційну кампанію, роз'яснювальну роботу та політичні баталії всередині самої України.
Але дуже великий виклик – робота на аудиторію держав-членів НАТО. Своєю несподіваною заявкою на вступ Україна "приперла" Альянс до його "відчинених" дверей. Утім це не означає автоматичного успіху для Києва. Тепер маємо робити все можливе і неможливе, аби дійти до мети і таки стати членом Північноатлантичного альянсу.
Бо інакше… Інакше буде втрачений момент. Ми і в НАТО не потрапимо, і отримаємо тотальне розчарування з боку українського суспільства.
Рекорд Фінляндії та Швеції
НАТО було утворене у 1949 році. За п'ятдесят років після цього, у квітні 1999 року, було ухвалене рішення, що кожна нова країна-претендент на вступ до Альянсу може бути прийнята до євроатлантичної сім'ї тільки після виконання Плану дій щодо членства (ПДЧ).
Без ПДЧ до НАТО у 1999 році ще встигли "проскочити" Чехія, Угорщина та Польща. Далі вже перед іншими претендентами усі ці роки стояв бар'єр – вхід тільки через ПДЧ, ніяк інакше.
Є показовий приклад Північної Македонії. З моменту, відколи вона отримала ПДЧ, пройшов 21(!) рік до того дня, коли держава отримала заповітне членство.
Напад Росії на Україну у березні 2022 року кардинально змінив усе. Швеція та Фінляндія вдалися до безпрецедентного кроку – наміру вступити до Північноатлантичного альянсу за пришвидшеною процедурою. Тобто без бюрократичної тяганини з ПДЧ.
Звернімо особливо увагу на часові терміни того, як це зараз відбувається у Фінляндії та Швеції. Це важливо.
Отже, 18 травня дві країни офіційно подали у штаб-квартирі НАТО заявки на вступ. 19 травня Білий дім заявив, що допоки Фінляндія і Швеція не набудуть офіційного членства в НАТО, Сполучені Штати готові підтримувати гарантії безпеки для цих країн.
На Мадридському саміті 28-30 червня глави держав та урядів НАТО погодили рішення запросити ці дві країни до членства. 5 липня країни Північноатлантичного альянсу підписали Протокол про входження Фінляндії та Швеції до НАТО, що дозволило розпочати процес ратифікації цього документу в усіх 30 країнах-союзницях для завершення процесу входження.
Станом на 1 жовтня членство Фінляндії та Швеції до НАТО ратифікували 28 країн, окрім Туреччини та Угорщини.
Посол США у Фінляндії Дуглас Хікі спрогнозував, що офіційними членами НАТО Швеція та Фінляндія стануть до 25 грудня цього року.
Таким чином, весь процес для двох північноєвропейських держав може зайняти сім рекордно швидких місяців.
В Офісі президента України уже роз'яснили: подаючи 30 вересня заявку на вступ до НАТО, Київ врахував ситуацію з Фінляндією та Швецією і Україна не проти йти шляхом цих країн.
"Безумовно, на сьогодні ми бачимо, що Швеція і Фінляндія рухаються до НАТО без інструменту – Плану дій щодо членства. Україна уважно слідкує за цим процесом і побачила, що насправді можна без ПДЧ. Україна враховує ці реалії і враховувала ці реалії, подаючи заявку в п'ятницю. Україна також не проти йти тим шляхом", – заявив заступник керівника Офісу президента Ігор Жовква.
Які ключові завдання тепер стоять перед Україною? Можна виділити три ключових. Розберемо кожне із них.
Завдання 1. Переконати кожну з країн-членів НАТО
Усього за два дні після подачі заявки Україну підтримали президенти дев'яти країн Північноатлантичного Альянсу з Центральної та Східної Європи. Це Польща, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Північна Македонія, Чорногорія, Румунія, Словаччина.
Іще раз: усього за два дні дев'ять країн! Тобто майже третина членів НАТО (їх, нагадаємо, 30).
Можна прогнозувати, що цього тижня список доповниться. Утім, надалі буде щораз важче, аж поки ситуація не впреться у кілька країн, які блокуватимуть вступ України до НАТО.
Очевидно, що проти виступатиме Угорщина. Також проти можуть бути Франція, Німеччина, Туреччина і навіть США. Відтак максимальні зусилля України – кадрові, дипломатичні, фінансові – у ці тижні мають бути спрямовані на роботу з тими, хто "проти".
Завдання 2. Провести потужну зовнішню інформаційну кампанію
Робота з тими, хто "проти", не означає роботу виключно із представниками органів влади. Україна має працювати із громадською думкою згаданих країн, тобто усіма доступними засобами комунікації говорити безпосередньо з людьми.
На цьому етапі слід мати чіткі і короткі відповіді на найбільш поширені питання. Наприклад, чи може бути прийнята до НАТО держава, частина території якої перебуває під окупацією? Відповідь: так, може. Маємо приклад Німеччини. Адже у 1955 році до НАТО вступила лише тодішня Федеративна Республіка Німеччина, а східна частина країни була під радянською окупацією. Це ж не завадило ФРН приєднатися до Альянсу і "підтягнути" туди свою східну частину після завершення періоду окупації.
Україні слід бути готовою до того, що інформаційна кампанія стане одним із найважчих завдань. Бо відбуватиметься процес дискредитації українського членства.
Через потужну дискредитацію свого часу пройшла Польща. У ситуації із польським вступом до НАТО шквал нищівної критики був спрямований через провідні американські ЗМІ. Президент РП Александер Квасневський напівжартома заявляв, що Польща має двох опонентів у питанні розширення – Росію та газету "Нью-Йорк Таймс". Упродовж тільки 1996 року "Нью-Йорк Таймс" опублікувала 13 коментарів проти прийняття Польщі, Чехії та Угорщини до НАТО.
Нищівні аргументи проти Польщі використовували й провідні американські політологи. Так, відомий експерт Майкл Мандельбаум вважав, що розширення НАТО може зашкодити американським інтересам та застерігав від можливого втягнення США в європейський конфлікт. Наступний аргумент ґрунтувався на тому, що розширення Альянсу може спровокувати створення вісі Москва-Пекін.
Подібну позицію займав і експерт Центру стратегічних та міжнародних досліджень США Едвард Люттвак, який на сторінках газети "Лос Анджелес Таймс" застерігав, що входження Польщі до НАТО означатиме кінець Альянсу як успішного оборонного союзу.
Пройшло більше 20 років – і вуаля, цей же Люттвак активно просуває російську ідею референдуму на Донеччині та Луганщині як єдиний варіант завершення війни. В інтерв’ю німецькому виданню Die Welt він нещодавно заявив, що "обидві сторони мають виграти у війні". На його думку, "неможливо перемогти Росію та неможливо змусити Україну здатися". Це інтерв’ю Е.Люттвака російська пропаганда використала для продукування десятків новин про те, що "Україна не може відмовити народу у виборі".
Подібних "люттваків" буде багато у темі нашої євроатлантичної інтеграції. Україні доведеться зробити надзусилля, аби стати на гребінь інформаційної хвилі і розвернути її у потрібному нам напрямку.
Завдання 3. Добитися гарантій безпеки до офіційного вступу в НАТО
Коли трохи вище було написано про хронологію Фінляндії та Швеції, там був важливий пункт про те, що США готові бути гарантами безпеки для цих країн, допоки вони офіційно не стануть членами НАТО. Представник Білого дому заявив про це одразу на наступний день після подачі фінської та шведської заявки.
Також тимчасовим гарантом безпеки для Фінляндії та Швеції стала Велика Британія.
І тут ми повертаємося до проблеми, яка є однією із найважливіших з першого дня війни Росії проти України –гарантії безпеки. Прецедент Фінляндії та Швеції створює принаймні теоретичну можливість відповісти на це питання. Сполучені Штати та Велика Британія готові тимчасово гарантувати безпеку двох північноєвропейських держав.
Чи наважаться вони на це щодо України?
Якщо допустити, що українська заявка в НАТО піде за швидкістю фінської та шведської, то нам знадобиться щонайменше сім місяців тимчасових гарантій. Очевидно, що у Вашингтоні зараз дуже уважно стежать за ситуацією на фронті в Україні і прийматимуть рішення зважаючи на успіхи української армії.
Ми живемо в час, коли неможливе стає можливим.