Ще раз про Московію: три важливих запитання
Наталія Лебідь
Нещодавно Центр політичного консалтингу вже висвітлював походження – а точніше, крадіжку! – назви Росії. Неадекватний сусід, який звик привласнювати все, що йому не належить, свого часу поцупив у Русі давній етнонім, який заклав у своє ім’я. Московії це знадобилося для того, аби зробити своє минуле більш славним та визначним: вчорашні раби Золотої Орди захотіли вести родовід від київських князів. І дарма, що це ніяк не стикується з історичними реаліями – московіти таким не переймаються. Все це є загальновідомим і не потребує довгих роз’яснень.
Приводом повернутися до цієї теми стало те, що петиція про перейменування Росії у Московію, розміщена на сайті президента України, набрала необхідні 25 тисяч голосів і була прокоментована главою держави. «Порушене у петиції питання потребує ретельного опрацювання як у площині історико-культурного контексту, так і з огляду на можливі міжнародно-правові наслідки. З урахуванням зазначеного я звернувся до прем'єр-міністра України з проханням щодо його комплексного опрацювання, зокрема із залученням наукових установ, та інформування мене та автора петиції про результати», – зазначив Володимир Зеленський.
Цю відповідь, як пише дипломат та експерт Центру дослідження Росії Сергій Борщевський, «президент готував не сам: хлопці з Офісу президента подали на підпис документ, з яким президент погодився і тому підписав, і тепер голови повинні боліти у хлопців з Кабінету міністрів, які напишуть доручення кільком міністерствам (неодмінно – юстиції та закордонних справ), і зрештою на стіл прем'єра ляже документ, який і стане підсумком того самого комплексного опрацювання, здійснити яке доручив президент».
Та сама петиція. Президент доручив уряду розібратися, як можна втілити її у життя
І поки наші міністерства працюють, а «на Росії» здіймають крик та галас, користувачі українських соцмереж рефлексують на новину та ставлять три важливих запитання, які, на наш погляд, справді мають значення.
1. Чи не звузимо ми відповідальність агресора, якщо країна, яка на нас напала, називатиметься «Московія», а не «Росія»?
Це слушне питання, особливо, якщо згадати, що у Бучі вбивала, ґвалтувала та мародерила військова частина №51460 з села Князе-Волконське Хабаровського краю. Мем «Ви – бурят? Как я рад» став відомим ще з 2015 року, а буряти з Хабаровського краю – це не Московія. Мати співчуття до «поневолених» Москвою народів Росії ми точно не повинні, якщо представники цих етносів, котрі першими потрапили під мобілізацію, не тільки не чинили їй супротив, а з готовністю взяли зброю та пішли скоювати криваві злочини в Україну.
Тобто перше порушене питання відсилає нас до дискусії про те, чи варто називати росіян «орками», «свинособаками» або «рашистами» – у бажанні принизити ворога словесно ми не повинні уникати чіткого географічного орієнтира, тобто вказівки на те, звідки саме прийшла ворожа навала.
Водночас прихильники перейменування Росії знаходять у цьому свої позитивні сторони. Такий крок «скорочує широкі простори імперії до маленького улусу Золотої Орди, відсилає сусідню країну в доімперську епоху і в такій спосіб збиває з неї кількасотрічну пиху. А ще це дозволяє – бодай примарно – кожному, хто не асоціює себе в Росії з Москвою, відчути свою осібність. Яка ж ми Московія? Ми Кубань! (Кавказ, Сибір, Урал, Карелія, Тива тощо)», – пише на Фейсбуці письменник Андрій Бондар.
У віртуальній дискусії Бондарю аргументовано опонує політолог Володимир Фесенко. «Це створення симулякрів і евфемізмів замість реальної боротьби з реальним ворогом. Для боротьби з ворогом потрібна його чітка ідентифікація. Щоб всі – і в середині країни і за кордоном – чітко розуміли з ким ми воюємо. А ми воюємо з Росією, а не з абстрактною Московією з історичних архівів», – зазначає він.
Наволоч, яка вбивала в Бучі, прибула не з Московії, але з Росії
Водночас існує думка і про те, що для простору, який займає сучасна Росія, не підходять обидві назви – ані нинішня, ані історична. «Ідея заміни слова «Росія» на «Московія», певно, тішить наших ура-патріотів, але нічого не дає в сенсі аналітики, тому що очевидно, що «Росія» значно ширша за «Московію», – зауважує історик Сергій Громенко.
«Тому інтелектуальну революцію вчинить (і зістриже всі купони) той, хто запропонує нове загальноприйнятне (!) визначення (пост)російського простору. Якщо б це залежало від мене, я б вжив термін «Центральна Євразія», а скорочено – Цевразія. Це і дозволить відійти від політичних конотацій, зосередившись на географічних, і всіма мовами буде легко зрозуміло. P.S. По-хорошому, треба було б говорити «Азіопа», але це слово уже давно само по собі стало лолкєком і тому не годиться», – додає Громенко.
2. Якщо ми перейменуємо Росію, з кого тоді стягуватимемо репарації?
Друге питання витікає із першого. Навіть якщо до завершення війни, до міжнародного суду і до отримання репарацій залишається ще досить часу, а останній пункт взагалі виглядає примарним – актуалізувати такий момент є незайвим.
Цитований вище Андрій Бондар жартома пропонує після кожного вживання слова «Московія» писати в дужках («колишня Російська Федерація»).
А Володимир Фесенко ще раз акцентує на тому, що ми «воюємо не з якимось московитами, а з жителями різних регіонів і республік, різних національностей, які ідентифікують себе з Росією, навіть з Російською імперією. І перемогти ми маємо Росію, а не вигадану Московію. І відповідальність за воєнні злочини і злочини проти людяності має нести саме російська держава, а не вигадана Московія».
Із Фесенком важко не погодитися, хай би як звабливо не виглядала ідея вказати ворогу на його справжнє місце. До речі, викладач Києво-Могилянської академії Валерій Пекар виводить етимологію російського слова «захолустье» з того, як була позначена Московія в документообігу Монгольської імперії – «Заха Улас», тобто «за Улусом», «на периферії».
Ілюстрація з просторів інтернету – «Монголи приїхали в Залісся збирати данину». Залісся – ще одна назва Московії, історична область у міжріччі Москви та Оки. Містилася «за лісом» (Брянським) відносно Київського та Чернігівського князівств
Так, теоретично ми можемо назвати Росію і Московією, і Азіопою, і «Заха Улусом», але у зв’язку із цим постає ще одне питання.
3. А у міжнародних документах Росія все одно залишатиметься Росією?
«Не слухайте московські байки, що країну треба називати так, як вона сама себе називає. Бо Московія сама продовжує називати Сакартвело Грузією. Знавці польської та французької вже публікували назви різних країн цими мовами, ось вам ще угорська: Google допоможе вам дати собі раду з Lengyelország та Olaszország, бо самі ви не вгадаєте», – додає Пекар.
Редакторка Ольга Васильєва значно розширює перелік самоназв країн, серед яких, наприклад, Остерайх (Австрія), Мадьярорсаг (Угорщина), Дойчланд (Німеччина), Тюркіє (Туреччина), Сверʼє (Швеція), Норге (Норвегія), Суомі (Фінляндія), Міср (Єгипет), Бгарат (Індія), Чжунго (Китай), Ніхон (Японія), Намхан (Південна Корея), Пратхеттхай (Таїланд) тощо.
Слід розрізняти екзоніми (назви країни, які жителями цієї країни не вживаються) та ендоніми (самоназви), наголошує вона. І додає, що Україну також не називають «Україною» (буквально) інші держави – кожна з них підлаштовує нашу назву під свою вимову та граматику. А це дає нам карт-бланш у тому, аби по-своєму найменувати наших сусідів, друзів і ворогів. Однак чи означає це, що й у міжнародній практиці назва Росії зміниться?
Пам’ятка від Ольги Васильєвої
Звісно, ні.
У відповіді президента України на петицію вказано, що існує закон України «Про географічні назви», який унормовує вживання топонімів. Тож цей закон потребуватиме змін (з чим, однак, навряд чи виникнуть проблеми). А от інший камінь спотикання – серйозніший.
«Статистичним відділом Департаменту з економічних та соціальних питань Секретаріату ООН розроблено та опубліковано у виданні Статистичні документи, Серія М № 49 «Standard Country or Area Codes for Statistical Use» (далі – Стандарт М 49), перелік країн та регіонів, що містить назви відповідних країн та регіонів в алфавітному порядку. Стандарт М 49 врахований при розробці Переліку кодів країн світу для статистичних цілей, затвердженого наказом Державної служби статистики України від 8 січня 2020 року № 32», – говориться у відповіді Зеленського.
Таким чином, зміни мають бути відображені і в документах ООН, і в документах Держстату, який використовує назви, затверджені ООН. Як вирішити цю проблему?
Сергій Громенко, який пропонує називати Росію «Азіопою», наводить цікаву ілюстрацію. Авторство належить Шарлю-Мішелю Жоффруа, а називається робота «Російська жінка кидає своїх дітей вовкам» (1845). Так би мовити, із серії «Їхні норови»…
Сергій Борщевський пише про це так: «Непогано було б доручити МЗС опрацювати з партнерами (передусім із країнами Балтії, Польщею, Чехією) питання їхнього приєднання (після України) до перейменування». А відтак, мовляв, можна було би виходити з цим і на інші рівні.
І хоча сама по собі ця думка є доброю, очевидно, що часу на її реалізацію знадобиться чимало. Як визнає сам Борщевський, «справа ця буде тривалою – ракети та снаряди, які запускає по Україні Московія (Росія) летять набагато швидше».
Такою є наша повсякденність на сьогодні. Але хто сказав, що вже завтра Україна не стане творцем інших реалій?