Саміт G20: що потрібно розуміти про «зустріч року» на Балі?
Уляна СТЕЛЬМАШОВА
Змоделюємо ситуацію, яка виникне у разі, якщо президент держави-терориста Росії Володимир Путін таки поїде на саміт «Великої двадцятки» 15-16 листопада в Індонезії. Він дуже хоче туди поїхати, хоч і тягне до останнього інтригу щодо участі в зустрічі на Балі.
Путін буде принижений. Його спіткає приблизно така ж доля, що й міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова на саміті глав МЗС «Великої двадцятки» у липні. Частина міністрів відмовилися тоді фотографуватися з Лавровим, через що приниженому росіянину довелося достроково пакувати валізи та покидати зустріч. «Я не можу стояти поруч із тим, хто паралельно бомбардує Україну, нападає на дітей, дорослих, мирних жителів», - відкрито заявила тоді міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок.
Те ж саме на Балі чекає на Путіна. Лідери світових демократій не тільки не стануть до спільного фото із російським диктатором. А й робитимуть все можливе, щоб навіть випадково не перетнутись із ним на полях саміту.
Утім, на жаль для України, так діятимуть не всі учасники саміту. Для цього треба розуміти, чим, власне, є «Велика двадцятка» і чиї інтереси можуть переважити на цьогорічному саміті. Тут, як-то кажуть, не все так однозначно.
Хто із «Великої двадцятки» підтримує Росію
Зараз уже мало хто згадує, але після анексії Криму у 2014 році Росію ганебно виключили із елітного клубу країн «Великої вісімки», після чого вона стала «Великою сімкою».
«Велика сімка» (G7) – це міжнародний клуб урядів високорозвинених країн світу: США, Японії, Німеччини, Великої Британії, Франції, Італії та Канади. Передусім це – демократії, у логічний ряд якої путінська диктатура після 2014 року явно не вписувалася.
Росію тоді викинули швидко і без зайвих емоцій. Був, щоправда, прецедент, коли у 2020-му році тодішній президент США Дональд Трамп намагався повернути РФ до цього клубу держав. Його підтримав прем’єр Італії Джузеппе Конте. Трампа розкриткували, Конте швидко змінив свою позицію не протилежну, і ніхто з поважних західних політиків більше не пробував повернутися до цієї теми.
Але одна справа вилетіти із «Великої вісімки», зовсім інша – із «Великої двадцятки», де одну із ключових ролей грає, наприклад, Китай.
Для розуміння: рішення про організацію міжнародного форуму G20 свого часу було прийняте країнами «Великої сімки» для координації економічних пріоритетів у світі. «Велика двадцятка» є об’єднанням, яке базоване вже не на спільних демократичних цінностях, а на економічних інтересах. Економіки G20 становлять 90% світового валового національного продукту, 80% світової торгівлі та дві третини населення світу.
Членами «двадцятки» є: Австралія, Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Індія, Індонезія, Італія, Канада, Китай, Корея, Мексика, Німеччина, ПАР, Росія, Саудівська Аравія, США, Туреччини, Франція, Японія і ЄС.
А тепер виокремимо із цього переліку лідерів країн, які без жодних докорів сумління можуть провести двосторонні зустрічі із лідером держави-терориста на полях саміту в Індонезії.
Щонайменше це будуть: ПАР, Китай, Бразилія, Індія та Індонезія. Лідери перших чотирьох у червні цього року, коли вже було відомо про масові звірства та злочини проти людяності з боку РФ на війні в Україні, спокійно проводили саміт БРІКС спільно із Путіним.
Саміт БРІКС у форматі відеозв’язку, червень 2022 року.
Двосторонніх зустрічей із першими особами навіть цих кількох держав на саміті в Індонезії буде достатньо для Путіна, аби продемонструвати внутрішній російській аудиторії: «Ось дивіться, Росія не ізольована, з нами рахується більша частина світу (за населенням), і на нашому фоні ізольованим насправді є «загниваючий Захід». Перемога? Перемога!».
Також треба розуміти, що половина держав G20 не підтримали санкцій проти Росії. Це Бразилія, Мексика, Китай, Індонезія, ПАР, Індія, Туреччина, Саудівська Аравія, Аргентина.
А ще до російського диктатора прихильно ставиться господар цьогорічного саміту, президент Індонезії Джоко Відодо, який на зустрічі у Москві передав йому особисто запрошення відвідати Балі 15-16 листопада.
А ще Путін знає, що позбавити Росію членства у «Великій двадцятці» - неможливо, бо немає такого механізму.
Тобто контенту, аби намалювати пропагандистську картинку і залити у голови росіян чергову дозу «перемог», від поїздки Путіна на саміт G20 буде більш ніж достатньо.
Питання тільки у тому, чи це саме те, на що розраховував Путін, плануючи свій візит на саміт «Великої двадцятки» 15-16 листопада?
Розрахунки Путіна – українське зерно та переговори із Заходом
Одним з найбільших економічних викликів планети сьогодні є безперебійне постачання українського зерна на світові ринки. Дія чинної «зернової угоди» спливає 20 листопада. Очевидним розрахунком Путіна було те, що він приїде на зустріч «Великої двадцятки» і світові лідери вмовлятимуть його продовжити дію зернового коридору. А він такий із ними торгуватиметься, звинувачуватиме у чомусь (у чому?) Україну, відчуваючи всю важливість моменту та себе в цьому моменті.
За два тижні до саміту мрії Путіна підпсував президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, який викинув Росію із зернової угоди, продемонструвавши всьому світу: можна ігнорувати російські погрози.
Таким чином один із козирів участі російського диктатора на саміті «Великої двадцятки» частково розбився.
Ще одним сподіванням Путіна могли стати прямі переговори із лідерами західного світу щодо війни в Україні. У Білому домі уже офіційно заявили: Байден віч-на-віч з Путіним не зустрічатиметься. Можна прогнозувати, що інші лідери західного світу теж.
Отже, не справдився ще один із розрахунків лідера терористичної диктатури.
І в такій ситуації більш імовірним видається сценарій, за якого Путін пошле на саміт когось із своїх придворних чиновників.
Яких рішень чекати від саміту?
Якщо зайти на сайт індонезійського головування в G20 і там відкрити розділ про цьогорічні пріоритети, то перше враження – саркастичне. Надто для українців. Основною проблемою для світу там названа пандемія Covid-19. «Відновлюємося разом, відновлюємося сильнішими» (Recover Together, Recover Stronger) – гласить слоган цьогорічних зустрічей G20.
Приступаючи до головування, Індонезія визначила на цей рік три напрямки для найбільших економік світу: глобальна архітектура охорони здоров’я, сталий енергетичний перехід та цифрова трансформація.
Як приймаюча країна Індонезія також готує попередній «скелет» спільного комюніке, яке має бути прийняте за підсумками саміту.
І ось тут найбільша інтрига. Не у приїзді Путіна. І навіть не у приїзді президента України Володимира Зеленського. Найбільша інтрига саміту «Великої двадцятки» 2022 року полягає у тому, чи зможе біполярний світ прийняти спільне комюніке. І якщо зможе, то яким буде текст цього документу.
Напередодні стало відомо, що в останні дні до початку саміту у «Великій двадцятці» не існує консенсусу щодо порядку денного. Весь попередній план дій, який Індонезія вибудовувала заздалегідь, зруйнований війною Росії проти України. Єдності щодо того, що обговорювати на саміті, в учасників немає. Єдності щодо тексту спільного комюніке – тим більше.
У такій ситуації криється шанс для України. Формально наша держава не є членом «Великої двадцятки», але на цьогорічному саміті має виняткове значення. Президент Володимир Зеленський, який отримав запрошення відвідати саміт на Балі у статусі почесного гостя, навряд чи поїде туди особисто. Утім, це не заважає йому та українським дипломатам максимально тиснути на учасників зустрічі, наголошуючи на злочинах путінської Росії.
І зважаючи на усі вищезазначені «розклади» по G20, головною дипломатичною та політичною перемогою України стане ситуація, за якою учасники саміту на Балі взагалі не погодять спільне комюніке. Це дуже імовірний сценарій, зважаючи на те, що улітку цього року фінального комюніке під час зустрічей на Балі не змогли погодити ні міністри закордонних справ країн G20, ні пізніше міністри фінансів G20.
Виступ міністра закордонних справ Дмитра Кулеби на G20, липень 2022 року.
До «зустрічі року» залишилось менше тижня. Які наслідки вона принесе – читайте у наших наступних публікаціях уже за підсумками саміту.