«Пробна війна»: конфлікту довкола Тузли виповнилося 20 років

Сьогодні – 20 років, як Росія розпочала будівництва дамби до українського острова Тузла. Це сталося 29 вересня 2003-го – упродовж наступного місяця (а події тривали до кінця жовтня) ситуація загострювалася і ризикувала перерости у справжній конфлікт. Коли цього не сталося, дії Росії почали називати «пробною війною». Ми нагадаємо сьогодні про них, почавши, втім, з іншого – з історії підписання між Україною та Росією договорів про державні кордони і незмінне порушення Москвою духу та букви цих договорів.

«РРФСР залишає за собою право порушити питання про перегляд кордонів»

26 серпня 1991 року, через два дні після того, як Верховна Рада ухвалила Акт проголошення Незалежності України, прессекретар президента Росії Бориса Єльцина Павло Вощанов заявив: «РРФСР залишає за собою право порушити питання про перегляд кордонів". І додав, що це офіційна позиція Росії, яку він озвучив за дорученням Єльцина»

Ще через два дні, 28 серпня 1991 року, офіційна делегація РФ на чолі з віцепрезидентом Олександром Руцьким прибула до Києва, де вимагала призупинити процес відокремлення від Росії, погрожуючи переглядом кордонів. Україна не піддалася на шантаж, й Росія змінила тактику – мовчки «заморозила» процес визнання кордонів. І лише внутрішні політичні й економічні проблеми та тиск міжнародної спільноти згодом змусили РФ повернутися до цього питання.

Перший важливий документ, в якому фігурувало питання українсько-російського кордону, – Будапештський меморандум (повна назва – Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї). 5 грудня 1994 року його підписали Україна, Росія, США і Велика Британія. Відповідно до угоди, РФ, зокрема, зобов'язалася «поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України» – про це говорилося у першій же статті Меморандуму.

Кілька договорів, не вартих паперу, на якому вони написані

Наступний документ, де знову йшлося про кордон, був підписаний 31 травня 1997 року в Києві президентами Леонідом Кучмою і Борисом Єльциним. Це досить масштабний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, який складався з 41 статті. В ньому також йшлося про те, що сторони беруть на себе зобов’язання «поважати територіальну цілісність одна одної і непорушність існуючих між ними кордонів.

Нарешті, 28 січня 2003 року Леонід Кучма і Володимир Путін підписали Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон. Цей ключовий документ спирався на статут ООН і положення Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

На брифінгу після підписання договору Путін сказав: «Ми свідомо пішли на цей крок, бо нам потрібно завершити узгодження всіх питань, які породжували будь-які сумніви у намірах Росії будувати відносини з Україною на рівноправній основі як з рівним партнером, з яким нас пов'язують багаторічна дружба і робота в рамках єдиної держави. Ми розглядаємо Україну в усіх відносинах як стратегічного партнера на тривалу перспективу. Інакше ми собі не мислимо...».

Але Договір про державний кордон 2003 року стосувався лише його сухопутної частини, а щодо морських територій рішення було відкладено, бо Україна й Росія мали серйозні розбіжності в питанні делімітації Азовського моря і Керченської протоки.

Тож минуло трохи більше, ніж півроку, і 29 вересня того ж року Росія взялася за дамбу, посягаючи на суверенітет свого «рівноправного партнера».

Історія острову

Тузла увійшла до складу України разом із Кримом в 1954 році за рішенням президії Верховної ради СРСР. Сам острів з'явився в 1925 році: сильний шторм розмив косу на Таманському півострові РФ, у результаті чого утворився окремий невеликий шматочок суші довжиною близько 6,5 км і шириною 500 м. У 1941 році цей новостворений острів був переданий до складу Кримської АРСР і пізніше разом з нею став частиною України.

Особливість ситуації полягала також у тому, що від Криму (територія України) Тузлу відділяє судноплавний канал, а від Таманського півострова (територія РФ) – мілководний, який підходить лише для проходу невеликих риболовецьких човнів.

Коли Росія без жодного попередження розпочала підготовчі роботи до спорудження насипної дамби, вона мала на меті з'єднати Таманський півострів із Тузлою, тобто фактично зробити український острів частиною материкової Росії. За добу з російського боку розвантажували до 700 вантажівок із необхідними матеріалами, будівельники дамби працювали в три зміни. Щодоби споруджували близько 150 м дамби – Росія, таким чином, досить швидко підбиралася до нашої землі – і фігурально, і буквально.

На додачу до всього, з початком будівництва дамби Росія активізувала свою військову активність у регіоні. У територіальні води України, поблизу Керчі, входили бойові кораблі Новоросійської військово-морської бази, а російські морські піхотинці та десантники почали навчання з бойовою стрільбою на Таманському півострові.

На противагу документам, підписаним у 1940-50-ті роки, Москва відмовлялася визнати Тузлу островом, наполягаючи на тому, що це коса і що Україні була передана лише континентальна частина Криму. Крім того, в Росії пояснювали свої дії «необхідністю запобігти розмиванню Таманського півострова», а також наводили безглуздий «історичний факт» про те, що начебто «рівень моря в античні часи був на 4 метри нижчим за нинішній», а тому «острів Тузла був великою ділянкою суші й частиною Тамані».

Росія також вимагала спільного використання Азово-Керченської акваторії і погоджувалася встановити кордон з Україною лише по дну, але не по воді.

«Це не просто провокація, це попередження Європі»

Українська сторона направила ноту протесту в МЗС Росії і стягнула до Тузли додаткові сили. На острові розмістили посилений контингент прикордонників, переобладнали прикордонний пост і почали термінове спорудження прикордонної застави. До місця конфлікту привели кораблі і катери українських військово-морських сил – українські військові були готові відкрити вогонь у разі порушення держкордону.

Леонід Кучма, президент України на той момент, перервав свій візит до Латинської Америки і терміново повернувся в Україну, щоб знайти рішення конфлікту. Крім того, він демонстративно проконтролював спорудження українського прикордонного поста на Тузлі і оглянув у бінокль будівництво російської дамби. Голова МЗС України Костянтин Грищенко намагався врегулювати конфлікт у ході переговорів в Москві 6 жовтня.

22 жовтня, коли російським будівельникам залишалося близько 100 м до українського кордону, Верховна Рада провела спеціальне засідання щодо кризи навколо Тузли. Виступаючи на цьому засіданні, кримський прем'єр Куніцин визнав ситуацію критичною і назвав її «моментом істини» у відносинах із Москвою.

«Хочу вам сказати, що до іспиту на зрілість російсько-українських відносин на дану хвилину залишилося трохи більше 100 метрів. Як повинні діяти завтра українські прикордонники – пацани, які там стоять, якщо станеться перетин державного кордону? Ми на порозі моменту істини. Завтра дамба буде на російсько-українському кордоні, і ми всі повинні усвідомити, що треба приймати рішення», – звернувся він до депутатів.

Наступного дня, 23 жовтня 2003 року, Кучма провів прямі переговори з Путіним, після чого будівництво дамби було зупинено. Про остаточне припинення будівництва в листопаді домовилися прем'єр-міністри України і Росії.

«Тузла сьогодні – це не просто провокація, це попередження Європі. І це вимога усвідомлення громадянами України необхідності пробудження самосвідомості», – наголошував тоді Борис Тарасюк, голова парламентського комітету з питань євроінтеграції.

Анексована, як і увесь Крим

Ще через два місяці – 24 грудня 2003 року – Україна та Росія підписали Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки.

А у квітні 2004-го Україна і Росія врешті решт ратифікували Договір про кордон. Проте навіть після цього РФ вперто гальмувала процес демаркації. Практично не змінила нічого й паперова Угода про демаркацію українсько-російського державного кордону, що набула чинності 29 липня 2010 року, – позначати кордон на місцевості сторони так і не почали.

Після початку у 2014 році російсько-української війни РФ якийсь час не згадувала Тузлу. Але у квітні 2018 року так званий уряд анексованого Росією Криму прийняв рішення передати у власність РФ земельну ділянку на острові Тузла площею понад 6,5 тис. кв. м.

У відповідь українське Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб засудило цей крок і закликало міжнародне співтовариство не визнавати факт передачі Росії частини острова Тузла.

Остання новина, пов’язана з Тузлою, датована 17 липня 2023 року. Тоді на Кримському мосту, що сполучає Росію з окупованим Кримом, сталася «бавовна». Її причиною була атака надводних безпілотників, внаслідок чого на мосту впав проліт. Постраждала 145-та опора моста, яка за схемою розташована на острові Тузла. Символічне нагадування і через 20 років про те, що Тузла – наша, має переконати окупантів у скорому поверненні всіх українських територій під протекторат нашої держави.

До речі, 23 липня державний секретар США Ентоні Блінкен заявив, що хоча Україна відвоювала вже половину території, яку Москва захопила під час свого повномасштабного вторгнення. Немає сумнівів, що маленька Тузла буде частиною великої перемоги, коли увійде у 100% повернутих нами українських земель.