Польща вимагає репарацій від Німеччини. Чому це вигідно Україні?
Уляна СТЕЛЬМАШОВА
На фоні російсько-української війни черговий виток напруги виник між Польщею та Німеччиною. 1 вересня, якраз у річницю початку Другої світової війни, Польща виставила Німеччині конкретний грошовий рахунок. За підрахунками польських політиків та експертів, Німеччина має виплатити Польщі понад 1,5 трлн доларів репарацій. Чому офіційна Варшава так гучно заговорила про це тільки через 77 років після завершення Другої світової? І які уроки з цієї історії вже зараз має винести Україна?
Суть претензій
Про те, що питання до Німеччини стоїть дуже серйозно, свідчить той факт, що із вимогами про репарації виступили і лідер правлячої у Польщі партії "Право і справедливість" (PiS) Ярослав Качинський, і прем'єр-міністр Матеуш Моравецький.
Їхня впевненість базується на звіті, який останні п'ять років готували 30 науковців: істориків, економістів та оцінювачів майна. Робота почалася у 2017 році. Тоді була утворена парламентська група з оцінки компенсацій, які має отримати Польща від Німеччини за збитки, заподіяні під час Другої світової війни. Звіт був представлений 1 вересня цього року у Королівському замку у Варшаві.
Загальна сума збитків, відповідно до підрахунків, становить 6 трлн 220 млрд 609 млн злотих. Або 1 трлн 532 млрд 170 млн доларів.
Щоб уявити, наскільки це колосальна сума, можна вдатися до такого порівняння. За останні чотири квартали ВВП Польщі становив понад 2,8 млрд злотих. Таким чином, очікувана сума репарацій дорівнює двом рокам та двом місяцям роботи польської економіки. Або ще одне порівняння: озвучена сума репарацій у 4,4 рази перевищує зовнішній борг Польщі. Якби німецькі відшкодування були б зараз перераховані до бюджету країни, то замість боргів у Польщі залишились би гігантські вільні кошти.
При обчисленні репарацій польські експерти, серед іншого, оперували такими фактами:
- За час німецької агресії загинуло понад 5,2 млн громадян Польщі, у тому числі понад 1,5 млн дітей. Грубо кажучи, німці вбили п'яту частину жителів Польщі.
- 590 тис. людей отримали інвалідність.
- 80% території Варшави були зрівняні з землею.
- Польща втратила щонайменше 516 тис. пам'яток культури, а музеї – 50% колекцій.
- Зруйновано 62% промисловості, 85% інфраструктури.
Руїни Старого міста у Варшаві
"Ми мали на меті представити щось таке, що буде надійним, розробленим з використанням надійних методологій і що має характер консервативний. Це значить, що ті цифри, щодо яких є сумніви, не включені у звіт, бо не знаємо про них точно. Там представлені тільки ті речі, щодо яких маємо певність, вони є надійними та розрахованими відповідним чином", - розповів заступник прем'єр-міністра Польщі Пйотр Глинський.
Ярослав Качинський у своєму виступі 1 вересня заявив, що Польща була єдиною країною, яка не отримала компенсації за втрати у Другій світовій війні.
Як не дивно, але це вперше за 77 років після завершення Другої світової війни Польща представила такий детальний експертний звіт із підрахунками збитків від гітлерівської Німеччини. При тому, що саме Польща була однією з тих країн, яка найбільше постраждала у війні.
Отже, базову частину – науково-експертний шлях – країна завершила. Тепер залишається найважливіше – добитися практичних результатів і отримати бажані компенсації від Німеччини. Тут уже буде складніше, ніж просто обчислити збитки. Справа впирається у безліч правових нюансів, накладених на довгий час, що пройшов з моменту закінчення війни.
На що спираються польські юридичні аргументи
Канцлер Німеччини Олаф Шольц категорично відкинув польські вимоги репарацій. "Я можу зазначити, як і всі попередні федеральні уряди, що це питання було нормативно врегульоване в світлі міжнародного права", ‒ наголосив німецький канцлер.
Відкидаючи претензії Польщі, федеральний уряд Німеччини посилається на Договір про остаточне врегулювання щодо Німеччини 1990 р. Він стосувався об'єднання та суверенітету Німеччини, а його підписантами стали Німецька Демократична Республіка, Федеративна Республіка Німеччина, Франція, США, Великобританія та СРСР. В історії документ відомий також як Договір 2+4.
У Німеччині також апелюють до ще одного документу. Йдеться про угоду від 1953 року, згідно з якою Польща нібито відмовилась від тримання репарацій.
"Польща відмовилася від подальших репарацій давно, 1953 року, і кілька разів підтверджувала цю відмову. Це фундаментальна основа сьогоднішнього європейського порядку. Німеччина несе свою політичну та моральну відповідальність за Другу світову війну", - заявило Міністерство закордонних справ Німеччини.
У Польщі тим часом знайшлися свої аргументи щодо двох згаданих документів.
Отже, що це за угода від 23 серпня 1953 року? Йдеться про документ, за яким тогочасне комуністичне керівництво Польщі офіційно відмовилося від усіх прав на отримання військових репарацій від Німеччини. Утім, сьогодні офіційна Варшава, а також низка істориків та юристів ставить цей документ під великий сумнів.
Польський прем'єр Моравецький стоїть на позиції, що у 1953 році між Польщею та Німеччиною не було укладено жодної угоди.
"По-перше, у 1953 році жодної відмови не було, була замітка у газеті "Trybuna Ludu" ("Трибуна люду") – знаємо, що то була за газета (видання польських комуністів – ред.) – через день після нібито засідання Ради міністрів. А загалом Рада міністрів не мала повноважень до прийняття таких рішень. Немає жодних підписів, нема повідомлення до ООН, немає жодних документів. Є виключно замітка у пресі. Якщо хтось хоче побудувати юридичну аргументацію на газетній замітці з "Трибуни люду", то бажаю удачі", - наголосив чинний глава польського уряду.
Прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький під час презентації звіту щодо суми репарацій
Такі ж аргументи наводять у Міністерстві закордонних справ Польщі. "Ми передусім посилаємося на те, що ніколи не було відмови від репарацій", - заявив заступник міністра закордонних справ Павел Яблонський.
Він визнав, що в публічному просторі з'явилися такі тези та аргументи, що уряд – а точніше "якась рада під контролем Радянського Союзу" – в 1950-х роках нібито "відмовилася від репарацій". "Нічого подібного не було", - заперечив він. "Немає жодного документа, який би фактично звільнив Німеччину від цього зобов’язання згідно з міжнародним правом", – підкреслив заступник глави МЗС.
"Ймовірно, засідання Ради міністрів 23 серпня 1953 року взагалі не відбулося, бо це була неділя і воно мало тривати 30 хвилин. Теоретично в списку учасників цього засідання було 35 осіб, але підписів цих людей взагалі ніде немає", - заявив Юзеф Менес з Ради інституту втрат війни. Він також апелює до того, що таке рішення мала б приймати взагалі не Рада міністрів, а Державна рада (вищий колегіальний орган державної влади).
Ще один аргумент озвучив директор Бюро аналізу Сейму Пшемислав Соболевський. Він каже, що акт відмови від репарацій – окрім серйозних сумнівів, який він викликає загалом – стосувався виключно Німецької Демократичної Республіки, з якою тодішня Польська Народна Республіка підтримувала зв'язки.
Аналогічну позицію офіційна Варшава зайняла і щодо Договору від 1990 року, яким зараз оперує Німеччина, зокрема Олаф Шольц. Польща каже – ми цей договір не підписували, від репарацій не відмовлялись, тож будьте ласкаві заплатити за виставленим рахунком.
Невже Німеччина взагалі не платила Польщі репарації?
"Вбивали нахабно, без жодних сумнівів", — схвильовано каже Вініцюш Натоневський. Йому було лише шість років, коли 2 лютого 1944 року німці спалили його рідне село Щецин на Люблінщині. Того дня загинуло від 800 до 1300 осіб, у тому числі жінки та діти. Це була одна з найжорстокіших акцій "пацифікації", проведених німцями в сільській місцевості окупованої Польщі.
Натоневський вижив, але отримав серйозні опіки. Його шрами залишилися назавжди, як і травми. "Він каже, що це незавершена справа в його житті", – пояснює його донька Божена. Її батько не отримав статус інваліда війни, оскільки не відповідає вимогам законодавства. Він не отримував жодних пільг від Фундації "Польсько-німецьке примирення", оскільки підтримка надавалася лише певним категоріям постраждалих. Знаючи, що в суді в Німеччині немає жодного шансу отримати відшкодування, він подав до суду на німецьку державу в польському суді. Безрезультатно – Верховний суд послався на імунітет Німеччини. Не допомогла і скарга в Європейський суд з прав людини – він навіть не прийняв справу до розгляду.
Вініцюш Натоневський
Історію Вініцюша Натоневського описав у своїй статті "Через репарації до примирення" президент Інституту національної пам'яті Польщі Кароль Навроцький.
Випадок Натоневського чітко показує: не можна сказати, що Німеччина повністю відповіла за Другу світову війну, - аргументує Навроцький.
"Індивідуальна компенсація жертвам німецького нацизму спочатку взагалі не охоплювала польських громадян. Пізніші виплати – жертвам медичних експериментів чи примусової праці – слід вважати символічними в контексті гігантської гекатомби, яку німці влаштували для поляків у 1939–1945 роках. Брутально кажучи, пільги отримували ті, хто прожив достатньо і потрапив у "відповідну" групу жертв. І вони теж часто відчували, що отримують лише милостиню", - пише президент польського Інституту національної пам'яті.
Для розуміння: у 1992 році урядами Польщі та Німеччини було засновано Польсько-німецький фонд примирення, в результаті чого німці виплатили полякам близько 4,7 млрд злотих.
"Німеччина виділила загалом близько 600 млн німецьких марок громадянам польської держави, включаючи виплати жертвам псевдомедичних експериментів і Польсько-німецькому фонду примирення. Згадана сума не становить навіть 1% суми, яку уряд Німеччини виділив після Другої світової війни на компенсаційні виплати громадянам Західної Європи, Сполучених Штатів та Ізраїлю", – зазначив раніше юрист Варшавського університету Роберт Ястшембскі.
Перспективи виплати репарацій
У нинішньому уряді Німеччини доволі категоричні у тому, що справа виплати репарацій є завершеною.
"Польський уряд очікує, що цей звіт стане початком довгого шляху до виплати репарацій. Він вважає, що це спонукає Німеччину почати переговори з цього приводу. Однак цього не станеться. Якщо польська сторона офіційно поставить це питання на дипломатичний порядок денний, відповідь Берліна буде такою ж короткою, як і уряду Греції: справу закрито. Тут Німеччина не має особливого ставлення до Польщі. Німеччина вже багато десятиліть не виплачує репарацій жодній державі. Це питання закрите для всіх", - заявило виданню Rzeczpospolita урядове джерело в Берліні.
Представники німецької влади також називають польську ініціативу "контрпродуктивною" – мовляв, польська влада б'є туди, де немає дверей, а є тільки стіна.
У Берліні говорять: Німеччина була б готова продемонструвати серйозність, з якою вона ставиться до своєї історичної відповідальності за шкоду, заподіяну Польщі, через символічні жести. Це, наприклад, може бути пам’ятник у Берліні, присвячений польським жертвам війни, гуманітарна підтримка жертв німецької окупації, які досі живуть у нужді, участь у проєктах з реконструкції – як-от Саксонського палацу або Палацу Брюля у Варшаві.
"Але в нинішній атмосфері це неможливо, тому що будь-який такий жест буде розцінено як поступка під тиском польської влади. Польська ініціатива веде до посилення позиції Німеччини", - обурюються в уряді ФРН.
Урок для України
Нинішня польсько-німецька суперечка за репарації дійсно є показовим уроком для України. Головні висновки із цього уроку:
1. Справу про виплати репарацій не можна відкладати на довгі роки. Звіт, представлений за майже вісім десятиліть після закінчення війни, уже не має тої юридичної значущості та політичної ваги. Не кажучи вже про те, що не всі постраждалі можуть дожити до часу реальної виплати репарацій.
2. Як показує польський досвід, надзвичайно важливим є детальне юридичне документування та обґрунтування збитків вже тут і зараз.
3. Майбутній договір, яким Росія (або її правонаступниця) зобов'яжеться виплачувати репарації Україні, має бути підписаний на найвищому рівні з обох сторін. Документ має бути наданий усім відповідним міжнародним організаціям.
Незалежно від того, як буде розвиватися спір між Польщею та Німеччиною, важливим є той факт, що офіційна Варшава навіть через 77 років після завершення війни не дає забути, що винуватці масових вбивств мають платити по рахунках. Це сигнал в тому числі для росіян – карма висітиме над ними до того часу, поки вони не спокутують свою вину перед українцями. Кров'ю та грошима.