Обрав Путіна замість Кучми – як євроінтеграцію України провалювали ще 20 років тому
Олівер Слоу та Пол Кірбі,
BBC News
Розсекречені документи британського державного архіву показують, що понад 20 років тому тодішній президент України Леонід Кучма просив прем’єр-міністра Великобританії Тоні Блера підтримати мрію України про вступ до ЄС. Однак у той момент гору взяли прихильники менш тісних відносин Києва з Євросоюзом, адже багатьом на Заході була потрібніша дружба з Володимиром Путіним.
Зокрема, у публічному доступі опинився лист спеціального радника Блера з європейських питань Роджера Ліддла. Він написав прем'єру, що Київ хоче досягти «особливих стосунків… якби ми були готові виявити до цього більше інтересу».
Згідно з документами 20-річної давності, Кучма також звернувся безпосередньо до Блера з проханням підтримати кінцеву мету України щодо «повномасштабної європейської та євроатлантичної інтеграції, включаючи повноправне членство в ЄС».
Кучма супроводжував офіційне прохання рукописною запискою, в якій сказав, що покладає великі надії на допомогу Блера, оскільки той є «щирим другом» України і може надати «особисту підтримку у цьому винятково важливому питанні».
Тим часом, як зазначав Ліддл, на обраного в Росії президентом Володимира Путіна британці та інші західні лідери «дивилися крізь рожеві окуляри». А от на думку українців Путін був «розумним і презентабельним політичним діячем, але аж ніяк не героєм демократії».
У оприлюднених документах також повідомляється, що Блера «дуже надихнула» співпраця російського лідера з НАТО щодо боротьби з тероризмом.
15 листопада 2001 року, через два місяці після нападу на США «Аль-Каїди», Тоні Блер писав лорду Робертсону, тодішньому генеральному секретарю НАТО: «З моїх особистих контактів з президентом Путіним я переконаний, що він має щире бажання розвивати нову співпрацю з НАТО».
«Розмови та зустрічі з президентом Путіним після 11 вересня, які були у мене, у вас, і в інших лідерів країн НАТО, дозволяють розраховувати на те, що тепер ми реально можемо досягти нового рівня євроатлантичної безпеки», – вважав Блер.
В іншій записці для внутрішнього користування наголошується з посиланням на тодішнього міністра оборони США Дональда Рамсфелда, що хоча Вашингтон «аплодував прагненню України вступити до НАТО і заохочував його», Британія вважала, що Україна «далеко не відповідає критеріям», яким повинні відповідати претенденти на членство в Альянсі, що аж ніяк не означає, що її слід «назавжди виключити, як можливого кандидата».
Крім того, в 2001 році Україну стрясала безліч скандалів, найгучніший з яких – засновані на аудіозаписах обвинувачення проти Кучми в тому, що він наказав убити журналіста Георгія Гонгадзе.
Пізніше, а саме у лютому 2002 року британський посол в Україні Роланд Сміт попередив, що йому не подобається ідея тодішнього міністра закордонних справ Джека Стро надати Україні, Білорусі та Молдові «статус особливих сусідів» стосовно Євросоюзу.
Подібне рішення, на думку Сміта, могло створити уявлення, що «східний кордон ЄС остаточно встановлений» – і статус особливого сусіда надається тим, хто остаточно та безповоротно перебуває за кордоном Євросоюзу.
Сміт ставив питання, звідки взагалі з'явився план, спрямований на те, щоб позбавити Україну шансу на повноправне членство в ЄС. Чи виник він через те, що «Україна надто велика країна», чи тому, що «ми справді вважаємо, що Україна має повернутися до Росії, де їй саме місце?»
Він також поцікавився, чому плани щодо України відрізняються від ставлення до Болгарії та Румунії (які пізніше приєдналися до ЄС).
Нагадаємо, що Леонід Кучма вперше заявив про намір України вступити до ЄС ще 1998 року. Але тоді проти цього заперечували Німеччина та Франція, які вважали найбільшою перешкодою широко поширену корупцію та непрацюючу економіку, де всім бізнесом заправляли могутні олігархи.
Після переговорів у липні 2001 року в Криму (до його захоплення Росією залишалося ще 13 років) Роджер Ліддл написав Блеру, що «зміцнення хиткої демократії та економіки України підвищує стабільність на майбутніх східних кордонах ЄС і може послужити серйозним бар'єром для будь-якого відродження російського імперіалізму, спрямованого на захід».
У грудні 2001 року, після переговорів про членство України в ЄС, проведених у Лондоні, той же Ліддл зазначив, що «українці поїхали пригніченими… тим, що більша частина Європи та нова адміністрація США їх відкидають».
На початку того ж 2001 року новим президентом США став Джордж Буш-молодший, який після зустрічі зі своїм російським колегою вирішив, що Володимир Путін є «лідером прямим і таким, що заслуговує на довіру».
На думку фахівця зі східноєвропейської політики, професора Бірмінгемського університету Катарини Волчук, у 2001-му британське керівництво мало дбало про майбутні плани Росії щодо України, оскільки президент Путін «все ще вважався євроатлантичним союзником».
В 2014 році Євросоюз нарешті вирішив укласти з Україною угоду про асоціацію. Але проросійський президент Віктор Янукович відмовився її підписувати – і це призвело до революції, внаслідок якої його і повалили 22 лютого 2014 року.
Вже за кілька тижнів відбулася анексія Криму і розпочалася російська операція на Донбасі.
У 2022-му ЄС надав Україні статус кандидата. Але НАТО, як і раніше, про точні терміни вступу України до Альянсу не говорить.