Наступна зупинка – Європа. Прибуття – у 2030-му

Як ми повідомляли раніше, у четвер, 14 грудня сталася вікопомна подія: Європейська Рада ухвалила рішення про початок переговорів про вступ України та Молдови до ЄС. Та чи означає це, що Україна вже за півкроку до ЄС? Ні, і справа тут не тільки у тих перетвореннях, які ще тільки має забезпечити наша держава. Є певні процедурні моменти та етапи, які нам необхідно здолати. Про те, до чого готуватися українцям і як скоро ми офіційно станемо частиною спільного європейського дому, розповідає Центр політичного консалтингу.

Етап перший: офіційний скринінг

Процес пішов, і вже 18 грудня 2023 року, має відбутися нарада між Україною та Єврокомісією щодо проведення офіційного скринінгу нашого законодавства. Партнери вивчатимуть українську законодавчу базу на предмет її відповідності праву Європейського Союзу.

Як вони це робитимуть? Дуже просто (або дуже непросто, залежить від точки зору). Все законодавство України розіб’ють на шість кластерів, які називаються так:

1. Fundamentals (Засадничі принципи),

2. Internal market (Внутрішній ринок),

3. Competitiveness & inclusive growth (Конкурентоспроможність та ексклюзивне зростання),

4. Green agenda & sustainable connectivity («Зелена політика» на порядку денному та стійка взаємодія),

5. Resources, agriculture & cohesion (Ресурси, сільське господарство та згуртованість),

6. External relations (Зовнішні відносини).

Ці шість кластерів будуть розділені на 35 переговорних треків, і консультаціям по ним буде даний старт.

Етап другий: формування висновків по завершенню скринінгу та напрацювання дорожньої карти

Вивчивши українське законодавство, ЄС сформулює своє резюме по кожному з переговорних розділів. Тобто буде дана оцінка тому, наскільки наша база відповідає або ні вимогам ЄС.

Цьому передуватимуть двосторонні зустрічі між представниками профільних міністерств України, з котрими пов'язаний той чи інший кластер, та їхніми колегами з Єврокомісії. Останні прийматимуть свого роду іспит у українців, пропонуючи нашим чиновникам дати відповіді на ряд запитань. Зокрема, щодо того, як вони бачать можливості «підтягнути» вітчизняне законодавство до рівня ЄС.

Зазначимо, що ще у лютому Україна отримала перелік із понад 27 000 актів, які нам потрібно гармонізувати. Майже рік по тому ми звітуватимемо про те, як виконане це домашнє завдання. А також окреслюватимемо своє бачення того, як слід пройти решту шляху.

Так буде вироблена спільна дорожня карта щодо імплементації законодавства ЄС.

Етап третій: затвердження переговорної рамки

Після скринінгу та дорожньої карти має відбутися затвердження переговорної рамки, у чому братимуть участь усі держави-члени ЄС. Що це таке? Це, по суті, колективне схвалення Євросоюзом того керунку, яким має рухатися Україна. Ця подія очікується у березні 2024 року.

Далі буде проведена міжурядова конференція. Що і є першим раундом переговорів щодо вступу України в ЄС.

Цей процес може бути доволі тривалим, і тут ніхто не спрогнозує те, як швидко він завершиться. Досі країни-кандидати рухалися до мети з різною швидкістю. Наша динаміка відрізняється від стандартного підходу – в силу цілого ряду обставин, і війни у тому числі.

Але якщо переговорна рамка буде затверджена у березні, то з великою ймовірністю можна стверджувати, що міжурядова конференція (а ми пам’ятаємо, що це – перший раунд переговорів) може відбутися вже за кілька тижнів, тобто також навесні 2024-го.

На що партнери звертатимуть увагу у першу чергу?

Ні, не на корупцію, як можна було б очікувати. Визначальним для них буде темп здійснення реформ у царині верховенства права і правосуддя. Вище було сказано про 35 окремих напрямів, за якими оцінюватимуть наш поступ, а найважливішими з них є розділи 23-24 (Judiciary and fundamental rights та Justice, freedom and security, себто «Судова влада та основні права» і «Справедливість, свобода й безпека»). Ці напрями входять до кластеру Fundamentals.

Отож, навіть якщо все інше законодавство буде приведене у відповідність до вимог ЄС, але не буде прогресу (чи буде регрес) у верховенстві права, Україна іще довго не побачить Євросоюз.

Для розуміння того, наскільки це серйозно, наведемо приклад Туреччини. Ця країна є претендентом на вступ до ЄС з 1987 року. Вона чекає на членство значно довше за Україну, але, схоже, що так нічого й не дочекається. І саме через порушення прав людини та відсутності верховенства права. У 2018 році Рада ЄС із загальних питань заявила, що «Туреччина все більше віддаляється від Європейського Союзу». Минуло ще кілька років, і у 2023-му ображений Ердоган заявив, що його держава «більше нічого не чекає від ЄС».

Що ж, це – внутрішня справа Туреччини. А нам між тим – словами класика – «своє робить».

А що по «другорядним вимогам»?

Ми не дарма взяли слова «другорядні вимоги» у лапки. Бо нічого другорядного на шляху до ЄС немає. І все- таки є речі, котрі, навіть будучи важливими і обов’язковими до виконання, важать трохи менше, ніж демократія та права людини. А знаходяться ці речі у царині економіки, екології та інших аспектів господарювання.

Зокрема, Україні доведеться попрацювати над своїми санітарними та фітосанітарними нормами. Частково це вже зроблено у ході реалізації зобовʼязань, прийнятих Україною в рамках Угоди про асоціацію.

Далі – охорона навколишнього середовища. Євросоюз доволі прискіпливий у цьому аспекті. Виконуючи вимоги ЄС, ми будемо змушені мінімізувати викиди СО2 в атмосферу і вказати партнерам на те, як швидко ми зможемо це зробити. І це лише один з прикладів.

Провести реформи ми маємо до 2027 року. Для цього на найближчі чотири роки ЄС має виділити Україні 50 млрд євро.

На фінішній прямій

Як зазначає видання Forbes, в цілому Україні потрібна гармонізація 3000 норм європейського законодавства. Тобто наша держава має наздогнати все те, над чим ЄС працював роками, а також прийняти нові норми. Всього це близько 28 000 норм, більшість з них формальні (пояснення, протоколи тощо). Тих, що потребують імплементації – 4400. На сьогодні Україна вже виконала 1400, тож залишилось ще 3000.

«Бізнесу варто готуватися до конкуренції. Ситуація на кордонах є сигналом, що вступ до ЄС – непростий процес. І в певних секторах українська продукція створює конкуренцію європейським виробникам. Коли Польща вступила до ЄС – страйкували французькі виробники. Нещодавно була новина, що французькі винороби перестріли вантажівки з іспанськими винами та повикидали пляшки», – пише Forbes.

Отож, Україні знадобиться чимало терпіння, гнучкості, дипломатії, готовності йти на певні жертви та приймати непопулярні рішення. І це при тому, що часу на напрацювання психологічної витривалості та фактичних змін не так вже й багато. 2027 рік може здаватися доволі далекої перспективою, проте чотири роки минуть швидко. І дай нам Бог мудрості все встигнути, всього досягти і не впасти у «зраду».

Оптиміст, котрий бачить склянку наполовину повною, скаже, що ми – вже у Європі. Песиміст – що іще нічого не вирішено і перспективи примарні. А реалісти твердять про те, що з урахуванням пролонгації вступу про його фіналізацію вартує говорити не раніше 2030 року.  

Саме тоді, мовляв, усі медіа – і українські, і закордонні – повідомлять мовами ЄС приголомшливу новину:

УКРАЇНА СТАЛА ЧЛЕНОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ.