Нам потрібні Patriot’и: чим знамениті ці ЗРК та чи дістануться вони Україні?

Наталія Лебідь

З плином часу дещо абстрактний заклик про закриття неба над Україною трансформувався у конкретніше прохання. Наша країна хоче отримати американські зенітно-ракетні комплекси Patriot, які стануть у пригоді на тлі постійних ракетних атак ворога. Військовий експерт Михайло Самусь каже, щоб для захисту всієї території України вистачило би і 20 комплексів. І ці 20 комплексів (у застарілому форматі) точно є у НАТО, яке могло би, але поки не бажає ними ділитися. Але чи дійсно Україну врятують саме ці ЗРК і саме у тій кількості, про яку говорять в експертному середовищі?

Голі-босі, й вже давно

Почнемо з того, що в України є протиповітряна оборона (ППО), але немає протиракетної (ПРО). Остання є структурним підрозділом першої, а різниця між цими двома поняттями – очевидна. ППО має відслідковувати та при потребі знешкоджувати все незнайоме і вороже, що з’являється в українському небі, тоді як ПРО займається лише ракетами. Хоча під словом «все» у 1992 році (а саме тоді створювалися війська ППО) розуміли літаки та гелікоптери. Дрони тоді ще не винайшли, а зі збиттям ракет все було складно і сумно.  

Недосконала українська ППО не становила проблеми до 2014 року, а якщо вже відверто – то до 24 лютого 2022-го. Час від часу хтось мляво говорив про те, що – так, було б і справді непогано придбати собі ЗРК. У 2015 році це питання піднімав секретар РНБО Олександр Турчинов, і тоді ж посол України в США Валерій Чалий інформував про намір української сторони придбати три комплекси по 750 млн доларів за кожен. У 2018 році такі плани підтверджував президент Петро Порошенко.

Але плани залишились планами.

В Україні змінилася влада, але не змінилася відстань між словом та ділом. У 2021 році голова Офісу президента Зеленського Андрій Єрмак акцентував на тому, що Україна повинна мати ракети Patriot. Але між «повинна мати» та «має» – доволі суттєва різниця. Щоправда, досі (і дай Бог здоров’я за це захисникам нашого неба) українська армія дає собі раду зі збиттям повітряних цілей і без ЗРК Patriot.

Попри всю свою моральну застарілість, ППО України залишається однією з найбільш потужних у Європі. До речі, західні сусіди взагалі не мають власних ППО – їхню функцію виконує інтегрована система протиповітряної оборони НАТО. Що ж стосується України, то з відкритих джерел відомо, що у нас на бойовому чергуванні перебувають ЗРК Бук-М1, С-125 та С-300, а також їхні модифікації. Усі вони мають радянське походження і родом з 1960-1980-х років, хоча в незалежній Україні пройшли необхідну модернізацію.

І все ж на сьогодні ми маємо більше підстав пишатися нашим незламним людським ресурсом, аніж технічним. Бо нова техніка на полі бою нам все ще вкрай необхідна. Але чому для України важливими є саме Patriot’и?

Смертельна балістика

Та перш ніж перейти до плюсів ЗРК Patriot, відзначимо ту різницю, котра існує між крилатими та балістичними ракетами. Проти крилатих ракет Повітряні Сили України вже відпрацювали доволі ефективні засоби протидії, а тому і збивають значну кількість «Калібрів», Х-101 та Х-555, якими нас щедро закидує Москва.

Але балістичні ракети летять у рази швидше, ніж крилаті ракети. Час від старту до влучання для такої ракети на дальності 300 км становить лише 313 секунд. Тобто попри те, що її старт буде майже одразу помічений, можливість сховатися у безпечне місце для цивільних осіб – вкрай незначна.

Є проблеми і щодо перехоплення балістичних ракет. Якщо зараз ЗСУ ефективно збивають крилаті ракети навіть з ПЗРК (переносних зенітних ракетних комплексів), то для знищення балістичних ракет можуть застосовуватись лише потужні ЗРК противовітярної оборони. Власне, варіантів тут небагато, а якщо вже зовсім начистоту, то варіант лише один – ЗРК Patriot.

Але чи є у Росії балістичні ракети? Питання хороше, а відповідь на нього залежить від того, кому воно поставлене. Бо з точки зору Росії, у неї є все необхідне, аби наводити страх на цивілізований світ. Є й балістичні ракети – під ними на увазі маються «Іскандери». Але вони мають суттєву ваду.

Ця ракета спроможна маневрувати, поки працює твердопаливний двигун, а на балістичній ділянці після його вимкнення – вже ні. Що це означає? Те, що «Іскандером» неможливо керувати.

Після запуску ракета летить у стратосферу, на висоту до 100 км, а потім просто падає звідти. Тобто всю другу ділянку траєкторії вона летить по параболі, котра легко обраховується радіо-локаційними станціями (РЛС), що дозволяє навести на неї ракету-перехоплювач. Це, власне, і роблять наші військові.

Іншими словами, «Іскандерів» не слід побоюватися? Звісно, що слід. Але ще більше варто побоюватися іранських ракет Fateh-110 і Zolfaghar, які можуть з’явитися у Росії. Як заявив речник Повітряних сил Юрій Ігнат, на сьогодні є інформація про те, що Росія могла домовитися про поставки з Ірану ракет дальністю 300 та 700 кілометрів.

«Проти балістичних ракет, на жаль, немає у нас ефективного захисту. Це балістика, вона летить фактично з космосу, летить на величезній швидкості вниз. Збивати їх фактично нереально, але протидіяти можна», – каже Ігнат.

Але як саме протидіяти? Єдиний спосіб знешкодити балістичну ракету – це так зване кінетичне перехоплення, коли в неї врізається інша ракета. За рахунок величезних швидкостей і енергії, яка вивільняється під час зіткнення, бойова частина повністю знищується ще є у повітрі. І це задача систем ПРО, яких у України нема.

Таким чином, ми знову повернулися до потреби у ЗРК Patriot.

Що може «Патріот»?

Цей ЗРК якраз і виконує поставлене перед ним «кінетичне» завдання. Один такий комплекс здатен виявити відразу до ста цілей. Він отримує дані від супутників та починає діяти. У своїй пусковій установці має від 4 до 16 ракет і може уражати відразу вісім цілей у секторі 90 градусів. Його ракети-перехоплювачі – а це PAC-2 для аеродинамічних цілей та РАС-3 для балістичних – мають дальність знищення, відповідно, 160 та 50 км. 

В американській армії розрахунок Patriot функціонує у складі батальйону, який включає командний пункт, ремонтну роту та від 4 до 6 батарей. Кожна батарея має шість пускових установок, РЛС, машину зв'язку, польову електростанцію та станцію керування вогнем. Загальний штат батареї – від 70 до 90 осіб, а батальйону – близько 600.

Чому ці цифри важливі? Тому що, як каже прессекретар Міноборони США Пет Райдер, ЗРК Patriot вимагають достатньо суттєвої підтримки, обслуговування та підготовки персоналу. «Жодна з цих систем не функціонує за принципом «підключи та працюй», ви не можете просто з'явитися на полі бою і почати їх використовувати. Ми враховуємо такі деталі, коли йдеться про більш передові системи», – каже він.

Таким чином, людей, які працюватимуть на цьому ЗРК, треба ще навчати та інструктувати. Бо Patriot – це не «джавелін» і не «байрактар», в тому числі і в ціновому аспекті. Одне використання ЗРК Patriot коштує 3 млн доларів.

Про ціну питання прекрасно поінформовані й українські урядовці. Як каже міністр оборони України Олексій Резніков, переговори про поставки необхідних зенітно-ракетних комплексів постійно йдуть на різних рівнях – від президентів до радників та головних дипломатів. «Усі залучені до цього. Але аргументи ті ж самі: система Patriot дуже дорога і складна в освоєнні, треба вчитися не один місяць», – зазначає він.

Не дають, але і не відмовляють остаточно

Після того, як у середині листопада під час масштабного російського удару по Україні у прикордонному польському селі Пшеводув впала ракета, Німеччина запропонувала Польщі додаткову батарею Patriot. А Польща в свою чергу зазначила, що краще було б передати ЗРК Україні.

«Після подальших ракетних атак Росії я звернувся до Німеччини з пропозицією передати запропоновані Польщі батареї Patriot до України й розгорнути їх на західному кордоні. Це захистить Польщу від подальших жертв і знеструмлення та підвищить безпеку на нашому східному кордоні», – сказав міністр національної оборони Польщі Маріуш Блащак.

Схожу думку висловив і президент владної партії «Право і справедливість» Ярослав Качинський. Він підкреслив, що для безпеки Польщі було б найкраще, якби Німеччина передала це обладнання українцям і розмістила його на заході України.

Нарешті, на цьому закцентував і польський лідер Анджей Дуда. Президент республіки зауважив, що розміщені у потрібному місці ЗРК ефективно захищали би і Польщу, і Україну. «Але рішення залишається за німецькою стороною», – сказав Дуда.

Проте німецька сторона прямим текстом відмовляє Україні. Як заявила міністр оборони цієї країни Крістіне Ламбрехт, ЗРК Patriot є складовою протиповітряної оборони НАТО і не можуть бути розгорнуті за межами альянсу. А представник Міноборони Арно Коллац уточнив, що Берлін є максимально зацікавленим у тому, щоб ці засоби протиракетної оборони залишалися в системі НАТО.

І все-таки питання не можна вважати таким, яке вирішене остаточно і вирішене негативно для України. На бухарестському саміті НАТО, який тривав 29-30 листопада, генсек Альянсу Єнс Столтенберг проінформував, що країни-учасниці якраз ведуть дискусію щодо можливих поставок Patriot для України.

«Наші дискусії стосуються надання нових систем, як, наприклад, Patriot. І зараз з цього приводу йде дискусія. Але вона також стосується й того, щоб гарантувати ефективність уже поставлених систем», – сказав він напередодні.

Зрозуміло, що питання передачі Україні ЗРК пов’язане з побоюванням «ескалації», адже у Путіна вже заявили, що вважатимуть ЗРК «своєю законною ціллю». Тим не менш, CNN з посиланням на джерела в Пентагоні зазначає, що поставки розглядаються, оскільки протиповітряна оборона України є головним пріоритетом союзників.

Усе ще наявний у Заходу страх роздражнити російського ведмедя має поступитися місцем бажанню захистити Україну. Якщо останнє візьме гору, союзники нададуть нам системи протиракетної оборони, про що ми їх просимо з початку широкомасштабного вторгнення. І – додатковий штрих – наші урядовці ні на хвилину не дають забути європейцям та американцям про потреби України.

«Вдячний Німеччині за рішення посилити нашу ППО і передати додатково 7 зенітних установок Gepard. Водночас українські дипломати продовжують докладати зусиль у переговорах із німецькою стороною щодо передачі Україні танків Leopard-2 та системи ППО Patriot», – повідомив 6 грудня міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба.

Як то кажуть, вода камінь точить, а Україна вже десятий місяць поспіль обточує своїх стратегічних партнерів. Мало-помалу вони починають набувати потрібних нам форм, проходячи шлях від «глибокої стурбованості» до конкретних дій.