«На проводі»: чи говоритиме Сі із Зеленським та про що саме?

Наталія Лебідь

Візит голови КНР Сі Цзіньпіна до Москви був запланований ще до видачі ордера на арешт Путіна, а відтак те, що він все-таки відбувся, не можна назвати показовим плювком в обличчя світу. Хоча Сі Цзіньпінь все ж продемонстрував, що він думає про цей ордер.

З Китаєм завжди так: напівплювок, напівобіцянка, напівкрок…

Цілий рік повномасштабного вторгнення Пекін одночасно і підтримував мир (на словах), і підтримував війну, розв’язану його другом Путіним. Допомога Москві йшла фінансова та дипломатична, але не військова (поки що). При цьому в Пекіні уникали прямих дефініцій і ніколи не називали війну війною, находячи у своїй мові десятки туманних визначень – конфлікт, криза, проблема.

І це теж – дуже по-китайськи.

Президент України Володимир Зеленський, аж ніяк не будучи китайцем, намагається діяти прямо (або не сказати: прямолінійно), просячи Сі Цзіньпіна про особистий контакт. «Україна дуже хотіла би, аби Китай був на боці справедливого миру», – сказав Зеленський 24 лютого 2023 року, у роковини російської агресії.

І якби у Пекіні відповіли «так», це була б лише друга від початку президентства Зеленського його розмова з Сі. І перша – від початку «великої» війни.

Але «так» у Китаї не кажуть. Втім, «ні» не кажуть також. Там кажуть те, що найкраще перекладається англійською: maybe rain or maybe snow, maybe yes or maybe no.

Саме тому ми не можемо бути впевнені у тому, що Financial Times володіє достовірною інформацією, коли пише, що «Сі Цзіньпін планує провести телефонні переговори з українським президентом Володимиром Зеленським одразу після поїздки до Росії і зустрічі з Путіним».

Бо, власне, поїздка до Росії та зустріч з Путіним вже відбулися. Але на Банковій і досі чекають на дзвінок Сі. «Щодо зустрічі чи розмови з Китаєм – якісь сигнали ми отримували, але ніякого підтвердження не було. Конкретики поки що ніякої немає», – визнав Зеленський 21 березня.

Чому так відбувається – в принципі, зрозуміло.

По-перше, в Китаї ігнорують суб’єктність України. По-друге, Китаю вигідна російсько-українська війна. А вигідна вона тим, що послаблює Росію та робить її більш контрольованою та зговірливою.

Вже зараз Пекін виторгував собі дві важливі поступки: Росія торгуватиме з іншими країнами в юанях (а не рублях) плюс Китай спільно з РФ буде освоювати головний торгівельний шлях майбутнього – північний морський шлях. При цьому, маючи сильніший морський воєнний і торговий флоти, Китай стає головним партнером у цій концесії.

Оглядачі вже зараз говорять про васалітет Росії щодо Китаю, що, однак, не слід розуміти буквально. Пекіну не потрібні російській території – всупереч дуже популярній в Україні фантазії про те, як КНР здійснює експансію на Далекий Схід та «відкусює» там частину Росії.

Досить і того, що Китай вже зараз купує дешеві російські енергоносії, посилюючи залежність Росії, а також укріплює позиції на російському ринку.

За даними Китаю, озвученими WSJ, товарообіг між Москвою та Пекіном у 2022-му зріс приблизно на 29% – до 190 мільярдів доларів (між Україною та Китаєм наразі у 25 разів менше). Оскільки продажі Росії нафти та газу в Європу скоротилися, Китай став значним її покупцем. Фактично Росія продовжує існувати під санкційним тиском за підтримки Китаю.

Дуже важливо, аби на Банковій зрозуміли весь цинізм китайської позиції та не плекали щодо цього жодних ілюзій. Зокрема, і щодо китайського «мирного плану». З одного боку, дії Сі Цзіньпіна виглядають послідовно: намагаючись примирити дві сторони, що беруть участь у війні, він їде спочатку до однієї столиці, а потім (можливо) набирає по телефону іншу. Але насправді лідери Китаю та Росії говорили за спиною України.

А говорили вони про те, як китайськими вустами просувати російські наративи «про мир».

Бути рупором Кремля Пекіну зовсім не складно – в обмін на це він зберігає повний контроль над нинішнім прокитайським урядом Росії.

Водночас Китай зацікавлений в українському зерні, він скуповує його у величезних кількостях, залишаючись у світовому ТОПі імпортерів збіжжя. Цілком очевидно, що в Пекіні готуються до війни (до будь-якої війни, адже Китай ніколи не відкидає таку можливість), а тому й роблять стратегічні запаси.

Отож, одна зачіпка для перемовин з Китаєм у нас вже є. Зі свого боку, Україна хотіла би поговорити з «Піднебесною» про недопущення поставок китайського озброєння Росії. Росію цікавлять снаряди та боєприпаси, особливо калібру 152 мм, які Китай може виробляти, а також дрони та РСЗВ.

Але чи вийде діалог між нашими країнами? Наразі це складно спрогнозувати. Поки ми ворожимо про це на кавовій гущі (чи на зеленому чаї?), в США сподіваються, що коли лідер Китаю на власні очі побачить, до яких людських жертв призводить агресивна війна Росії в Україні, він відкоригує свою позицію.

Для цього Сі Цзіньпіна треба запросити (і заполучити!) в Україну, і не просто в Україну, а в Бородянку чи Ірпінь, аби він помилувався там, який «мир» пропагує його російський колега, котрому Сі так активно підспівує.

Проте тут ми робимо ставку на наявність у Сі емпатії, що є фактом не доведеним. Нещодавно радник президента Байдена з національної безпеки Джейк Салліван казав, що Сі важливо поговорити не лише з Путіним, але й з Зеленським, аби «почути безпосередньо українську, а не лише російську точку зору» щодо війни.

Почути Зеленського китайський лідер почує, та чи відчує?..

З цього приводу Салліван нічого не каже, але про всяк випадок нагадує: якщо китайська зброя буде виявлена в Україні – на виробника будуть накладені санкції. І це справді може спрацювати. Можливо, Сі Цзіньпін не стане лити сльози над усіма безвинно загиблими в Україні, однак він точно подумає, чи варто «зв’язуватися» із Заходом.

Експерти-міжнародники радять Україні взаємодіяти із Китаєм там, де відкрито вікно можливостей. Таку ж саму тактику беруть на озброєння і в США. Навіть незважаючи на те, що Китай влаштовує провокації, як зі шпигунською кулею, після якої скасовується візит держсекретаря Блінкена, Вашингтон має контакти з Пекіном, що доводять американо-китайські зустрічі на різних рівнях.

Тож якщо існує шанс, що особистий контакт Володимира Зеленського та Сі Цзіньпіна зменшить ймовірність передачі Китаєм зброї до Росії, цей шанс треба використати. Хоч як би не було складно очільнику України підтримувати діалог зі співрозмовником, котрий не каже того, про що думає, і не робить того, про що каже.

Можливо, спілкування з Сі Цзіньпінем буде найскладнішим дипломатичним випробовуванням для Зеленського. Та хочеться думати, що він із ним впорається.