Москва наполовину: заборона проросійських партій не усуне всіх кремлівських агентів

Наталія Лебідь

Про потребу заборони проросійських партій, і в першу чергу ОПЗЖ, почали говорити ще у 2014-му. Знадобилися вісім років і одне повномасштабне вторгнення Росії, аби заклик був почутий. Та й те – не відразу. Лише 20 березня РНБО ухвалила рішення зупинити діяльність ОПЗЖ, Опозиційного блоку, Партії Шарія та інших, і ключовим тут було «призупинити». Впровадити повну заборону – за поданням міністерства юстиції – мав суд, і тут також не обійшлося без зволікань.

Цілих півтора місяці Верховна Рада витратила на те, аби ухвалити законопроєкт №7172-1, який усунув з процесу заборони партій Окружний адміністративний суд Києва. Той самий суд, котрий уславився корупційними скандалами і ліквідувати який хотів президент Зеленський.

Проєкт №7172-1 дозволив скеровувати позови щодо заборони партій до іншого – Львівського – адмінсуду. Документ став повноцінним законом 3 травня, президент підписав його 14.05.2022. А 20 травня Мін'юст подав нарешті перший позов. Розгляд таких позовів, за новим законом, має тривати не довше двох місяців – від початку розгляду справи і до ухвалення судом рішення.  

Станом на зараз серед заборонених партій є «Опозиційний блок», «Соціалісти», «Наші», «Держава», «Блок Володимира Сальдо», Партія справедливості та розвитку, Соціалістична партія України, «Ліва опозиція», Партія Шарія, партія «Опозиційна платформа – За життя», «Русь єдина» (раніше ця структура називалася «Партія політики Путіна»), партія «Держава», Прогресивна соціалістична партія, партія Олександра Клименка «Щаслива Україна» та Комуністична партія. Ще кілька партій – на додачу до перерахованих – перебувають на стадії судового розгляду.

Заборона, таким чином, триває, проте є нюанси, які дозволяють говорити про те, що усунення з політичної мапи України проросійських партій – недостатня міра.

ГО(у) до Росії

Голова комітету виборців України Олексій Кошель нагадує в інтерв’ю виданню «Лівий берег»: в Україні є традиція, за якою майже кожна політична партія обростає кількома громадськими організаціями, часто – однойменними. Навіть якщо партія вже не діє, її ГО все одно працюють, адже чинне законодавство не передбачає їхню ліквідацію разом із партією.

«Навіть після рішення РНБО про призупинення діяльності проросійських партій продовжують легально функціонувати їхні однойменні громадські організації. Це: «Опозиційна платформа «За життя», «Молодіжне крило ОПЗЖ». Також існує громадська структура Медведчука «Український вибір – право народу». Ми бачимо велику кількість усіляких жіночих, молодіжних об’єднань при ОПЗЖ, партії Шарія. Якщо брати десяток проросійських партій, то в їх орбіті — як мінімум пів сотні громадських організацій», – каже Кошель.

Його пропозиція полягає в тому, щоб скласти перелік усіх існуючих ГО, внести додаткові зміни до чинного законодавства та викосити сателітів Кремля до ноги. А інакше, за словами Кошеля, на нас очікуватиме «формат такої собі м’якої проросійськості». Але, якщо говорити про обрубання всіх зв’язків з Москвою, незле згадати і про відповідальність низки обраних осіб. Щодо них ідея люстрації знову стає як ніколи актуальною.

Реєстр зрадників

Втім, декому не обійтися самою лише процедурою люстрації. Кримінальний кодекс України, доповнений статтею 111.1, забезпечить потрапляння за ґрати для багатьох персонажів. Згідно із цією статтею, за колабораціонізм (а він трактується, зокрема, і як «добровільне заняття різного роду посад у незаконних органах влади») можна саджати Галину Данильченко – депутатку міськради Мелітополя, яку росіяни поставили «гауляйтеркою міста» відразу після того, як викрали законного мера Івана Федорова.

Ще у березні Генпрокуратура повідомила Данильченко про підозру у держзраді. Проте навіть не ця підозра, а вибух авто, в якому, ймовірно, перебувала Євгенія Зайцева, племінниця зрадника України Євгена Балицького, змусив Данильченко попроситися у відставку. У відповідь окупанти пообіцяли здати її в СБУ. Такий «аргумент» виявився вагомим, тож Данильченко продовжила грати відведену їй роль. І зараз вона доповідає про підготовку референдуму щодо входження Херсонщини до складу РФ. Такий «плебісцит» попередньо заплановано на 11 вересня – втім, до цієї дати ще слід дожити.

Більше про можливість недожити знає Володимир Сальдо, колишній мер Херсона та колишній нардеп від Партії регіонів. Сальдо пішов на співпрацю із загарбниками та був призначений ними «головою» Херсонської області. Після цього з ним сталася невелика прикрість – службовий автомобіль, у якому їхав Сальдо, несподівано вибухнув. Колаборант вижив, проте місцевих партизан навряд чи задовольнить такий «проміжний» результат.

До речі, після того, як 24 червня у Херсоні підірвали автомобіль представника так званої адміністрації області Дмитра Савлученка, котрий загинув на місці, в мережі стали жартувати про те, що тепер Сальдо та Стремоусов пересядуть на велосипеди.

Кирило Стремоусов є заступником Сальдо – на тій його посаді, яку дали окупанти. Але Стремоусов «не просто пішов добровільно працювати, він прийшов зі списками. Здаючи людей, я так розумію, колишніх політичних опонентів. Він прийшов сказати, шо цих людей треба заарештувати, розстріляти і вбити. Таку людину потрібно притягнути до максимальної міри покарання», – говорить про Стремоусова керівник політико-правових програм ГО «Український центр суспільного розвитку» Ігор Рейтерович.

На співпрацю з окупантами погодився і мер Рубіжного Сергій Хортів. З початку масштабної агресії він зник з міста, але через певний час з’явився, тільки вже на відео російських пропагандистів, та ще й разом із «кадирівцями». На цих кадрах Хортів розповідав про «геноцид» з боку української влади. Прикметно, що в антиукраїнській діяльності місцеві активісти звинувачували Хортіва ще у 2014 році. Але кримінальних проваджень проти нього порушено не було, ба навіть більше – Хортіва обрали міським головою, і це ще один аргумент на користь проведення люстрації.

Серед осіб, які скоїли держзраду, можна згадати і Володимира Бандуру – святогірського міського голову. Як уточнює Генпрокуратура, Бандура і пропагував «рускій мір», і тиснув руку військовослужбовцям РФ, які захопили місто. Він погодився обійняти посаду «голови» Святогірська, і вже в цьому статусі записав відеозвернення, в якому звинуватив ЗСУ в навмисному підпалі скиту Святогірської лаври.

Аналогічним шляхом пішов і один з перших колаборантів – голова Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації Альберт Зінченко. Вже 28 лютого він з’явився на відео разом із ватажком угрупування «ЛНР» Леонідом Пасічником, а згодом в коментарях російським ЗМІ заявив, що радий переходу території під контроль сепаратистів.

Загалом повний перелік зрадників уклав ресурс «Чесно». Його можна переглядати, обравши принципом навігації назву тієї чи іншої партії. І отримати додаткові докази того, що більшість колаборантів мають прописку в ОПЗЖ чи Партії регіонів. Перелік таких осіб «Чесно» веде давно – з початку російсько-української війни 2014 року. Частина подібних персонажів – у «бігах», частина – в Росії або на окупованій території. Але є і ті, хто цілком комфортно почувається в Україні, навіть за умов війни.

«Платформа» розкололася, присмак залишився

Мова йде про чинних нардепів з ОПЗЖ. І не тільки нардепів, але й депутатів нижчих рівнів. Та зосередимося на парламентському контингенті. У Верховній Раді зареєстрований законопроєкт №7424, який позбавляє народних депутатів з колишньої фракції «Опозиційна платформа – За життя» можливості брати участь у засіданнях, парламентських слуханнях, у роботі тимчасових слідчих, спеціальних та лічильної комісій, а також в офіційних делегаціях від України. Словом, повністю залишає за бортом парламентського життя.

Ініціатор документу – нардеп від групи «За майбутнє» Тарас Батенко – називає колег з медведчуківської фракції «плямою», якою ніяк не вдається позбутися. Але запропонований ним шлях – це також не вихід. Навіть якщо колишні депутати від ОПЗЖ не працюватимуть «під куполом», їхній статус, привілеї та грошове утримання зберігатимуться.

Офіційно фракція ОПЗЖ припинила існування не 24 лютого, в день повномасштабного вторгнення, а пізніше. Тоді, коли її склад став налічувати менше 17 народних депутатів. «Опозиційна платформа – За життя» трансформувалася у групу «Платформа за життя та мир», куди увійшла більшість медведчукістів під проводом Юрія Бойка. Втім, частині ОПЗЖ, мабуть, не сподобався неймінг, а тому постала ще одна депутатська група – «Відновлення», співголовами якої стали нардепи Ігор Абрамович і Максим Єфімов.

Нині обидві половини екс-ОПЗЖ спокійно співіснують у Верховній Раді разом з іншими фракціями та депутатськими групами. Частина з них нещодавно навіть посприяла ратифікації Стамбульській конвенції. Усі колишні медведчукісти мають доступ до державної таємниці та можуть брати участь у закритих засіданнях Верховної Ради – принаймні, доки законопроєкт від Батенка не буде розглянутий та ухвалений. Окрім цього, жоден закон не позбавляє таких депутатів права знову балотуватися на виборах (від інших партій) або створювати нові політичні проекти.

Зайве казати, що невирішеною залишається і проблема з представництвом ліквідованих партій у міських, районних та обласних радах. Теоретично існує можливість відкликання місцевого депутата «за народною ініціативою».

У 2015-му Верховна Рада разом з ухваленням нового виборчого законодавства змінила і процедуру відкликання депутатів місцевих рад. Виняткове право ініціювати таке відкликання отримали виборці, але саму процедуру законотворці зробили вкрай складною. Вона включала проведення зборів виборців, створення ініціативної групи, збирання підписів за відкликання, передання документів до ТВК, яка перевіряє дотримання вимог закону та ухвалює рішення.

Та якщо відкликання депутата-самовисуванця сільської чи селищної ради за результатами проходження всіх цих кіл пекла ще виглядало почасти реальним, то у випадку з депутатами будь-яких (від сільської до обласної) рад, висунутими партіями, всі зусилля могли виявитися марними з однієї причини: остаточне рішення мала ухвалити політсила.

Що ж до депутата Верховної Ради, то ще у 1995 році був прийнятий закон «Про відкликання народного депутата». Проіснував він не довго. І вже у 2001-му зміни до закону «Про статус народного депутата» остаточно скасували механізм відкликання народних обранців, тобто обрати народного депутата виборці могли, а от відкликати його за порушення або неналежне виконання своїх обов’язків – ні. Народні депутати різних скликань обіцяли запровадити процедуру позбавлення недобросовісних обранців депутатських мандатів, проте одразу забували про це, отримавши депутатський статус.

Як діяти?

Таким чином, на сьогодні не існує можливості вивести зі складу ВРУ колишніх депутатів ОПЗЖ. Про те, що це неможливо, нагадує і спікер парламенту Руслан Стефанчук. Він акцентує на тому, що в Конституції є чіткий список підстав позбавлення депутатського мандату, і те, що діяльність партії, до якої належить парламентар, заборонена судом, до таких підстав не належить.

«Мені здається, що найкращий варіант знищення проросійських фракцій і партій буде продемонстровано на наступних виборах, тому що саме народ дасть оцінку всім їм. Це буде законний спосіб, яким ми можемо очистити владу від прорашистських впливів», – говорить він.

«Призупинення діяльності фракції не може бути підставою для позбавлення мандата. Навіть якщо ОПЗЖ ліквідована рішенням суду, то припинити повноваження нардепа також не можна», – каже колишній заступник голови Центрвиборчкому Андрій Магера. Щоправда, якщо депутат перебуватиме за кордоном понад 180 днів, його можна позбавити мандата, нагадує він. А відтак варто слідкувати за переміщенням парламентарів, особливо від колишньої ОПЗЖ.

Але і таке стеження, і раніше здійснені кроки, включно із ухваленням закону «Про заборону пропаганди російського неонацистського тоталітарного режиму, акту агресії проти України з боку Російської Федерації як держави-терориста, символіки, яка використовується збройними та іншими воєнними формуваннями Російської Федерації у війні проти України», є половинчастими заходами.

Нова партія, яка теоретично прихистить людей Медведчука, може не використовувати російську символіку, але просувати російські наративи. Обережно та завуальовано, що, називається, «тихою сапою». Люстрація колишніх проросійських кадрів, хоча й також не є панацеєю, все ж допомогла би в цьому питанні.

Втім, голова Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко говорить про те, що з колишніх опонентів краще зробити лояльних партнерів. «Якщо діяти, виходячи лише з імперативу нетерпимості, то це буде на користь ворогу і може посилити його потенціал. А так, подрібнення колишньої ОПЗЖ і лояльність її колишніх представників до держави в цілому працює на інтереси країни. Хоча і далі потрібно приділяти пильну увагу діяльності всіх цих депутатів», – переконаний він.

Пильну увагу і справді варто приділяти. Поки не прийнято радикальних рішень щодо тотальної люстрації абощо, варто не допускати повтору ситуації 2014 року, коли на уламках Партії регіонів виник «Опозиційний блок», ОПЗЖ та «Наші», зауважує професор політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» Олексій Гарань. Перефарбовані вороги цілком здатні наробити нової шкоди.

«Наприклад, закликати до нейтральності, поступок у питанні Донбасу та Криму заради миру. Це може робитися дуже хитро», – говорить Гарань. Убезпечитися від цього на сто відсотків не можна, але вдатися до превентивних заходів – цілком. Навіть після перемоги України на полі бою вираховування ворога на інших фронтах залишатиметься актуальним завданням надовго.