Міжнародні організації під час війни. Частина V. ОБСЄ

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), створена у 1973-му, має на меті побудову єдиної, мирної, демократичної й успішної Європи. Наскільки це завдання успішне, ми можемо судити з історії останніх десятиліть, починаючи, приміром, з балканських війн. Щодо України, то від 2014 року ОБСЄ моніторить ситуацію на українському Донбасі, здебільшого фіксуючи порушення режиму тиші. На Сході ОБСЄ заслужила собі недобру славу напівсліпого спостерігача, який дивиться тільки в одному напрямку і вперто не помічає випадків, коли росіяни атакують українські позиції.

Наталія ЛЕБІДЬ

Абревіатура, відома нашим співгромадянам і раніше, по-новому зазвучала саме під час російсько-української війни. 21 березня 2014 року Україна відправила до ОБСЄ запит на моніторингову місію, яка і була скерована до нас у складі 500 осіб. Спочатку йшлося про те, що місія перебуватиме в Україні лише шість місяців. Але сталося так, що ці місяці розтягнулися на роки.

Мандат місії продовжували кожного року, остання пролонгація була до 31 березня 2022 року. Після цього моніторингова місія «зависла» на паузі, адже Росія не дала добро на її подальше перебування в Україні. Тут, як і в ООН, РФ має право вето. Ним вона і скористалася, щоб зачинити двері перед спостерігачами ОБСЄ. Завдяки тому, що робота організації будується на принципі консенсусу, один член може блокувати рішення, які підтримують 56 інших країн.

Через цю особливість було б важко виключити Росію з ОБСЄ – так, як її виключили з інших міжнародних організацій, наприклад, з Ради Європи. Бо навіть якби голосування проводилося за принципом «консенсус мінус один», який можна задіяти у випадку грубих порушень прав людини одним із членів організації, Білорусь, швидше за все, підтримала б Росію, ускладнивши її виключення з ОБСЄ ще більше.

Але зараз мова не про виключення Росії. Мова про ОБСЄ, якій чимало діставалося з обох боків – у боку українців, які вважали цю організацію занадто толерантною до очевидних злочинів Москви, і з боку росіян, які натомість бачили у місії ОБСЄ найкращих друзів України. Та чи можна вважати, що істина лежить десь посередині, і що ОБСЄ прагне об’єктивності та відстороненості від війни (що, звичайно, не може імпонувати нашій стороні)?

Всевидяче око?

Справедливості заради: місія ОБСЄ неодноразово фіксувала на Донбасі зразки військової техніки, якої немає у ЗСУ, але яка перебуває на озброєнні росіян. Станом на 2014-2015 рр. це було критично важливо. Адже Москва продовжувала наполягати на тому, що «іхтамнєт», тобто її війська не підтримують так звані «народні республіки» Донбасу. Всі знали, що це відверта брехня, і що без такої підтримки Збройні сили України давно би перемололи сепаратистів.

Так чи інакше, але звіти ОБСЄ спростовували твердження про те, що в Україні триває громадянська війна. І такі звіти надходили регулярно: з весни 2014-го по весну 2022-го. Додамо і те, що працювати на Донбасі місії ОБСЄ було зовсім нелегко. Сепаратисти, підтримані російською армією, не мали (і не мають) жодного пієтету до представників міжнародних організацій. Так, місію ОБСЄ не катували і не страчували, але у полон до росіян її члени потрапляли також.

Це було, наприклад, у червні 2014 року, коли бойовики російської Козачої національної гвардії захопили та утримували в полоні 15 спостерігачів ОБСЄ. А у вересні 2015-го неподалік села Сонцеве, яке перебувало під контролем сепаратистів, «місіонери» втратили свій безпілотник Schiebel Camcopter S-100. Дроном тут таки заволоділи росіяни, а конкретніше – офіцер 90-ї зенітної бригади протиповітряних військ РФ капітан Михайло Ус. За старою російською традицією, Ус наробив селфі на тлі збитого безпілотника.

А щодо представників ОБСЄ, то їх не пустили на територію Солнцева і не віддали безпілотник (або те, що від нього залишилось). І все-таки вони продовжували фіксувати переміщення техніки, зброї та військових з території Росії до окупованих зон України. У 2016 році моніторингова місія нарахувала два з половиною десятка автомобілів з написом «вантаж 200», якими трупи вбитих росіян вивозили назад, на батьківщину.

Тоді ж, у 2016-му, представник США в ОБСЄ заявив, що тільки на двох пунктах пропуску на кордоні між Україною і Росією ОБСЄ нарахувала понад 30 тисяч осіб в одностроях військового зразка, які перетинали цей кордон. А у 2018-му, приміром, безпілотник ОБСЄ побачив колони вантажівок, які вночі в'їжджали до України з боку РФ та поверталися назад ґрунтовою дорогою в районі, де немає прикордонно-пропускних споруд.

Отож, не можна сказати, що моніторингова місія ОБСЄ даром їсть свій хліб. Чи – все-таки можна?..

За що дістається ОБСЄ

Серед представників моніторингової місії ОБСЄ є й росіяни. Але це не якийсь спеціальний реверанс в бік Москви. В цілому близько 40 країн-членів організації скерували своїх «делегатів» в Україну. При цьому левова частка припала на американців, а друге місце посіли європейці. Однак від Росії як ще одного учасника ОБСЄ нікуди не дітися – її люди також присутні у моніторинговій місії. Один лише цей факт ставить хрест на об’єктивності та неупередженості місії, вважають в Україні.

Другий момент: моніторингова місія неодноразово наголошувала, що вимагає дотримання Мінських угод як російською, так і українською стороною. Про це, наприклад, в інтерв’ю «Громадському» заявляв Адам Кобєрацькі, заступник голови генеральних операцій ОБСЄ. Таке дотримання, за словами Кобєрацькі, «означає все – доступ до всієї території Донбасу, безпеку для спостерігачів». Зрозуміло, що подібні слова відлунюють великою несправедливістю для України: наша країни ніколи не чинила перепони у роботі ОБСЄ.

Та й самі Мінські угоди як такі є своєрідним тригером для більшості українців. Тепер, після початку повномасштабного вторгнення Росії, вони втратили будь-який сенс, але те, що ОБСЄ вперто не бачила різниці між позицією України та її окупантів, не може не обурювати навіть зараз. «Той факт, що моніторингова місія критикується, є в певному сенсі доказом нейтральності та об’єктивності місії. Ми до цього звикли», – говорить Кобєрацькі. І… не має рації.

Бо інколи критика – це просто критика, а не лакмус для виявлення чиєїсь неупередженості. Моніторингова місія ОБСЄ заслуговувала і на критику також. Особливо у той період, коли її очолював Александер Гуґ (він пішов у відставку у 2018-му). Саме Гуґ в інтерв'ю виданню Foreign Policy заявив, що спостерігачі СММ ОБСЄ бачили на Донбасі людей з розпізнавальними знаками РФ, але доказів вторгнення Росії на Донбасі у місії немає. І саме Гуґу ОБСЄ має завдячувати появою карикатур у вигляді трьох мавп, які нічого не бачать, не чують і не кажуть.

Тож насправді половинчастість у роботі місії була присутня упродовж усіх років її перебування на Донбасі. Водночас траплялось і так, що самі спостерігачі ставали мішенню для бойовиків: про викрадення їх і тримання у заручниках було сказано вище; також мав місце епізод 2017 року, що коли автомобіль ОБСЄ був підірваний на Луганщині.

А якщо ставлення до представників цієї міжнародної структури з боку сепаратистів було, м’яко кажучи, настільки нешанобливим, значить, ОБСЄ таки чогось та й варта. Як сказали би любителі «совка», цитуючи відповідний фільм, це «хороші чоботи» і їх треба «брати». Тим паче, що віднедавна Росія взагалі забороняє ОБСЄ в’їзд в Україну.

Чи потрібна Україні взагалі моніторингова місія?

Ще до повномасштабного вторгнення постійний представник України при міжнародних організаціях у Відні Євгеній Цимбалюк відповів на це питання так: «Як людина, добре обізнана з роботою моніторингової місії та непростими умовами, у яких спостерігачі продовжують працювати, я б сказав так: іншої місії у нас немає. У нас немає миротворчої місії – під егідою ООН, ЄС чи НАТО. Єдина важлива міжнародна присутність в Україні – це моніторингова місія ОБСЄ. І тому продовження роботи місії для нас є дуже важливим».

Цимбалюк розповів Укрінформу, що з початком коронавірусної пандемії сепаратисти ще більше ускладнили роботу ОБСЄ. Прикриваючись боротьбою з заразою, окупаційні війська обмежили свободу пересування місії через лінію зіткнення. В кращому випадку бойовики вимагають від міжнародних спостерігачів при перетині «кордону» між двома «республіками» витримувати двотижневий домашній карантин. Таким чином, бази ОБСЄ в Донецьку та Луганську залишилися фактично відірваними від центру в Києві, а також – відірваними одна від одної. 

Все це робилося з єдиною метою – приховати злочини росіян та їхніх поплічників. «Мандат місії поширюється на всю територію України. І якщо місія не зможе спостерігати за окупованою територією, а працюватиме лише на підконтрольній уряду території, то це викличе неминучий перекіс у статистиці – що росіянам і потрібно. Крім того, Росія розраховує, що через недопуск спостерігачів на окуповану територію вони, для виправдання свого існування, змушені будуть зайнятися іншими проблемами в Україні, не пов’язаними з російською агресією», – зазначав Цимбалюк.

Але так було, повторимося, до повномасштабного вторгнення. Чи потрібна моніторингова місія ОБСЄ Україні зараз? Якщо виходити з того, що присутність на війні будь-якої міжнародної організації не є зайвою, то так. До речі, нещодавно в ОБСЄ наголосили, що вони перебуватимуть в Україні, хоче цього Росія чи ні.

Чинний голова ОБСЄ, міністр закордонних справ Польщі Збігнєв Рау заявив на початку серпня, що організація «продовжуватиме надавати допомогу Україні на шляху до забезпечення миру та стабільності за будь-яких обставин. Сьогодні я маю можливість оголосити, що ми запускаємо велику та амбітну програму для України. Вона ґрунтується на довірчому партнерстві, а також на чималому досвіді, який ми отримали за останніх 28 років співпраці», – сказав він.

Рау свідомий того, що оскільки Україна «перебуває у стані війні з іншою країною-учасницею ОБСЄ», це унеможливлює отримання російської згоди, яка необхідна для втілення різних заходів організації на території України. Однак, додав він, «ОБСЄ має різні механізми, які дозволяють уникати чи, скоріше, обходити принцип консенсусу». Зокрема, прикладом цього є запуск країнами-учасницями ОБСЄ так званого «московського механізму» з метою розслідування російських воєнних злочинів в Україні.

«Буду абсолютно відвертим, наша присутність в Україні зараз триватиме без російської підтримки, російського консенсусу чи згоди. І це означає, що ми мали змінити юридичні та фінансові механізми втілення нашої діяльності», – також проінформував Рау. А зміни, за його словами, полягають в тому, що присутність та діяльність ОБСЄ у Києві буде відбуватися за позабюджетні ресурси.

Що ж, якщо всі ці амбітні плани справді будуть реалізовані, ОБСЄ стане, можливо, першою з міжнародних структур, якій вдасться наплювати на думку Кремля та – за заповітом українського класика – «своє робить». Причому зроблено це буде винятково в межах закону та існуючих правил гри. Головне – захотіти, і проблеми (навіть того ґатунку, де замішана Росія) можуть бути вирішені.