Міжнародні організації під час війни. Частина ІІІ. «Amnesty Іванушки International»

Досі найбільша кількість іронічних мемів припадала на долю ОБСЄ. Саме цю організацію зображували у вигляді трьох мавп, одна з яких затуляє долонькою рот, друга – очі, а третя – вуха. Нічого не чую, нічого не бачу, нічого нікому не скажу. Так креативні українці бачили діяльність цієї установи на Сході, починаючи з 2014 року. Що ж стосується Amnesty International, про яку ми говоритимемо сьогодні, то в назву цієї організації інтернет-користувачі вже додали слово «Іванушки», натякаючи на один з поп-гуртів сучасної Росії, а також на те, що «Міжнародна амністія» продалася Москві. Та чи справедливо це?

Наталія ЛЕБІДЬ

Amnesty International хотіла би, аби українці якнайскоріше скоїли суїцид – «самовбилися би», переставши чинити опір росіянам. В цьому випадку останнім не довелося би руйнувати українські міста. І все обійшлося би зґвалтуваннями, тортурами і стратами, невесело жартують у мережі. Amnesty International – не єдина міжнародна організація, яка приймає бік агресора, а не жертви. Вочевидь, агресор надто лякає, а жертва надто дратує небажанням помирати. Певній частині світу спокійніше, коли сильний доїдає слабкого, після чого якийсь час спить, переварюючи трапезу. На щастя, байдужих до чужого горя менше, аніж готових допомагати, і російсько-українська війна це довела.

Несіть іншу Amnesty International, ця зіпсувалася

Хроніка скандалу, пов’язаного з «Міжнародною амністією», виглядає так. 4 серпня Amnesty International заявила, що українські військові, які стримують російську навалу, наражають на небезпеку цивільне населення, створюючи бази і розміщуючи озброєння в школах і лікарнях.

Генеральна секретарка Amnesty International Аньєс Каламар вважає, що це українські військові наражають на небезпеку населення України, і, попри критику, відмовлятися від своєї позиції не збирається

При цьому на сайті організації немає жодного слова щодо масового вбивства українських військовополонених в Оленівці та засудження дій окупантів, які знищили захисників України. Хтозна, чи не ростуть й у Amnesty International мавпячі лапи, які тягнуться до органів зору та слуху?

В Офісі президента відреагували на заяву Amnesty International, зазначивши, що життю українців загрожує тільки російська армія, а заяви Amnesty International є не чим іншим, як участю в дискредитаційній кампанії Росії проти України. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба підкреслив, що обурений заявою Amnesty International і вважає її несправедливою.

Натомість міністр оборони України Олексій Резніков додав, що «єдина причина, чому сотні тисяч наших громадян ще живі, хоча вже могли б загинути, і що мільйони мають дім, хоча могли його втратити, – це самовіддані героїчні дії Сил оборони України».

«Будь-які спроби навіть побіжно урівняти неспровоковану російську агресію і український самозахист, як це зроблено в матеріалі Amnesty International, – це свідчення втрати адекватності і спосіб знищити свій авторитет. Україна – правова держава. Ми всебічно аналізуємо і даємо оцінку, зокрема – юридичну, подіям на війні, як того вимагають наші зобов'язання. Але ми не дозволимо паплюжити нашу армію, наших захисників. Це я як юрист говорю», – наголосив Резніков.

В емоційній заяві міністра оборони варто виділити ще один абзац: «Будь-які спроби поставити під сумнів право українців опиратися геноциду, захищати свої родини й домівки, захищати свої життя і життя своїх дітей, опиратися діям Росії як держави-терориста – це збочення, у які б правові конструкції його не маскували», – сказав Резніков.

Заслухавши всі зауваження, керівниця Amnesty International Аньєс Каламар зазначила, що критика їхніх звітів «не послабить неупередженість» організації. Тут взагалі без коментарів.

Що ми знаємо про Amnesty International?

Енциклопедичні дані говорять про те, що організацію заснували в 1961-му у Великій Британії. Її фундатором був лондонський юрист Пітер Бененсон, котрий, як царевич Сіддгаартха Ґаутама, вперше вийшов за межі свого затишного світу і відкрив, що в світі існує несправедливість та страждання. Бененсон їхав у метро та читав газету, де йому трапила на очі стаття про двох португальських студентів, засуджених за соціальний протест до семирічного ув’язнення. Відчувши «нудотне безсилля», Бененсон вийшов на своїй станції іншою людиною. Він вирішив заснувати організацію, котра боротиметься з будь-якими проявами придушення прав людини та дискримінації.

Втім, перші роки діяльності Amnesty International, мабуть, не заслуговують на жоден сарказм. У радянську епоху «Міжнародна амністія» інформувала світ про тоталітарний режим СРСР, про наявність у країні в’язнів сумління, про ситуацію з дисидентами. За що й була народжена у 1970-х роках Нобелівською премією миру.

Але минали десятиліття, і установа помалу змінювалася. У 2017 році вона звинуватила США у стражданнях цивільного населення через війну в Сирії, котру, як відомо, підтримувала та роздмухувала Росія. Сполучені Штати не залишилися у боргу і алаверди зазначили, що якість роботи Amnesty International є дуже низькою, а джерела, звідки вона черпає інформацію, – сумнівними. А двома роками раніше, у 2015-му, шведська філія «Міжнародної амністії» потрапила у скандал, пов'язаний із захистом цією організацією ринку секс-послуг.

В Україні Amnesty International краще вдавалася боротьба за права жінок і гендерну рівність, хоча – слід віддати організації належне – у 2000-му вона привертала увагу до викрадення та вбивства Георгія Гонгадзе

Що стосується України, то в нашій державі Amnesty International стала відомою у 2000-му – наряду із організацією «Репортери без кордонів» та моніторинговою місією ПАРЄ, яку тоді очолювала Ганне Северінсен. Пані Северінсен, «Репортери» та «Міжнародна амністія» займалися розслідуванням зникнення та вбивства журналіста Георгія Гонгадзе.

Як зазначила на початку 2000-х у своїх звітах Amnesty International, до зникнення Гонгадзе могла бути причетна українська влада, причому самому журналісту загрожувало – дослівно – «погане ставлення». До вбитого Гонгадзе й справді було проявлене «погане ставлення» з боку його вбивць, тут «Міжнародна амністія» мала рацію, не дивлячись навіть на стиль своїх заяв, який можна охарактеризувати одночасно як інфантильний та цинічний.

У будь-якому разі тоді, 22 роки тому, видавалося, що організація стоїть на правильних засадах. Заради справедливості зазначимо, що Amnesty International не завжди буває сліпою на глухою. Так, зокрема, в червні цього року організація звинувачувала Росію у воєнних злочинах, зокрема в обстрілах Харкова забороненими касетними снарядами, що призвело до численних жертв серед мирного населення.

Додамо і те, що в 2022 році Роскомнагляд заблокував сайт організації за «розміщення недостовірної суспільно значущої інформації» про вторгнення Росії на територію України. Іншими словами, навіть від Amnesty International буває певного роду користь.

Прикро лише, що «Міжнародна амністія» не усвідомлює одного широковідомого факту – працювати на якісну репутацію можна роками, а щоб зруйнувати її, достатньо хвилини.

Український вимір «Міжнародної амністії»

Зауважимо й іншу важливу річ: як і у випадку з Червоним Хрестом, слід відрізняти «материнську» організацію від її української «доньки». Оксана Покальчук, тепер вже колишня очільниця Amnesty International Ukraine, зазначає, що до критики дій Збройних Сил України, установа, яку вона очолює, не має жодного стосунку.

Відзначимо, що станом на зараз Покальчук заявила про те, що залишає свою посаду в Amnesty International. Можливо, на її рішення вплинула в тому числі й критика на адресу українського представництва, котре не зробило все можливе, аби переконати міжнародних партнерів у тому, що це Росія напала на Україну, а не навпаки.

Але ще до свого звільнення пані Оксана дала таку трактовку останніх подій.

Українці дали відповідь «Міжнародній амністії» в стилістиці її емблеми – жовтої свічки на вітру

«Український офіс не був долучений до підготовки чи написання тексту публікації. І, на превеликий жаль, уже на початковому етапі розробки цієї доповіді ми зайшли у глухий кут, де аргументи нашої команди щодо неприпустимості і неповноти такого матеріалу не були враховані», – так починає вона свою заяву на ФБ-сторінці Amnesty International Ukraine.

«Зі свого боку представники і представниці українського офісу зробили все, що могли, аби цей матеріал не було оприлюднено. Коли на наші неодноразові заперечення ми отримали у відповідь безкомпромісне «ні», ми також зробили все, що могли, аби мінімізувати поширення матеріалу. Ми просили в авторів та авторок надіслати нам завчасно всі версії матеріалу (на жаль, цього не відбулось), ми переконали їх попросити офіційний коментар від міністерства оборони України, але при цьому вони, на жаль, не надали достатньо часу на отримання відповіді і опублікували це дослідження без їхнього коментаря. Ми також категорично відмовилися публікувати цей прес-реліз на нашому сайті чи перекладати його на українську, через його, на нашу думку, односторонність. Нам дуже прикро, що навіть після всіх можливих аргументів «проти» нас усе одно не почули», – констатує Покальчук.

Вона додає, що «кожна людина з українського офісу Amnesty знає, що саме рф відповідальна за злочини агресії проти України. Більше того, значна частина нашої команди – це люди, які особисто вимушені були рятувати себе і близьких від війни з Росією, лишаючи все позаду. Дехто з нас уже двічі ставав переселенцями чи біженцями».

«Із 24 лютого ми з українськими колегами без упину працювали над тим, щоби всі воєнні злочини були верифіковані та зафіксовані для міжнародної спільноти. Ми випустили понад два десятки матеріалів про злочини, вчинені Російською Федерацією на території України. Багато матеріалів мали міжнародний резонанс і будуть неодноразово використані в міжнародних інституціях у процесі відновлення справедливості», – також повідомляє очільниця української філії.

«Бюрократія, нерозуміння локального контексту, негнучка система роботи, ігнорування думки української команди та позиції правозахисної спільноти в Україні, – усе це завадило нам зупинити реліз іще на стадії ідеї, як би це мало бути. Тим не менш, із усіма згаданими явищами ми боролися до останнього. І будемо продовжувати боротися надалі в різних формах і на різних позиціях, чого б це нам не вартувало», – резюмує Оксана Покальчук.

Так що ж це було?

Водночас офіційний сайт Amnesty International, який розповідає про російсько-українську війну та ведеться українською мовою, не виглядає повністю відірваним від реальності. Він оновлюється приблизно раз на тиждень, тобто рідше, ніж росіяни скоюють свої злочини. І на ньому, як вже було зазначено, немає нічого про трагедію в Оленівці, натомість є інформація про російську атаку на ТЦ «Амстор» у Кременчуці або про маріупольський Драмтеатр.

Якщо змусити себе шукати позитив у діях Amnesty International, то не без вагомих сумнівів можна припустити, що організація справді не розібралася в ситуації. Або випала з актуального контексту. Або пережила тимчасове запаморочення свідомості, і в такому стані написала свої обвинувачення на адресу ЗСУ. Але все це не тягне на виправдання такої короткозорості, лише на слабеньке пояснення того, що могло статися з «Міжнародною амністією».

Цікаво, що 7 серпня, через три дні після заяви про українських військовослужбовців, в організації заявили, що шкодують про той резонанс, який викликали їхні «висновки». Але при цьому продовжують стояти на своєму.

«Amnesty International глибоко шкодує про страждання та гнів, які викликав наш прес-реліз про тактику ведення бойових дій українськими військовими. Пріоритетом Amnesty International у цьому та будь-якому іншому конфлікті є забезпечення захисту цивільних осіб. Це було єдиною метою при публікації даного дослідження. Хоча ми повністю дотримуємося своїх висновків, ми шкодуємо про завданий біль», – йдеться вже у новій відозві.

У ній, втім, є й такі слова: «Це не означає, що Amnesty International покладає на українські сили відповідальність за порушення, вчинені російськими військами, або що українські військові не вживають адекватних запобіжних заходів в інших частинах країни. Ми маємо бути дуже чіткими: жодні задокументовані нами дії українських сил жодним чином не виправдовують порушення з боку Росії», – наголошують в Amnesty International.

Сторінка офіційного сайту Amnesty International не дає повного уявлення про позицію організації та настрої, які у ній панують

«Немає й не може бути – навіть гіпотетично – жодної умови, за якої будь-який російський удар по Україні стає виправданим. Агресія проти нашої держави є нічим не спровокованою, загарбницькою й відверто терористичною. І якщо хтось робить звіт, у якому жертва й агресор нібито в чомусь однакові, якщо аналізуються якісь дані про жертву, а що робив агресор у цей час – ігнорується, то з цим не можна миритися», – підвів риску під всім сказаним президент України Володимир Зеленський.

І це той випадок, коли з главою держави не можна не погодитися.