[node:title]

Міжнародні організації під час війни. Частина І. «Безалкогольне пиво» ООН

28.07.2022
13 хв. на прочитання

У червні львів’яни випустили безалкогольне пиво, на банці якого зображена символіка ООН. Назва вибору розшифровується як Unfortunately non-alcoholic («На жаль, безалкогольне») та натякає на бездіяльність міжнародної організації у війні Росії з Україною, пояснив виробник. А випускати пиво почав «Холдинг емоцій! Fest», представники якого уточнюють, що дещиця алкоголю у напої все ж. Чого не скажеш про ООН – порох покинув порохівниці цієї організації вже давно, якщо він взагалі колись там був.

Наталія ЛЕБІДЬ

«Росія не заслуговує на місце серед цивілізованих країн. Як сказав Ейнштейн, світ знищить не зло, а ті, хто спостерігає та бездіє. Прошу діяти зараз, бо далі буде запізно», – такі слова в стінах Організації Об’єднаних Націй постійний представник України при ООН Сергій Кислиця сказав ще 5 березня 2022 року.

Тонкий тролінг вічно стурбованих – те саме безалкогольне пиво, «присвячене» ООН

Тодішнє засідання відбулося за ініціативи тепер вже колишнього прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона. У той день було виголошено чимало яскравих промов та висловлено цілий оберемок щирих занепокоєнь. Але свою першу заяву щодо України з початку повномасштабного вторгнення Росії Радбез ООН схвалив лише 6 травня. Тобто через два місяці. Таке довге чекання було нічим не виправдане: гора породила мишу, ба навіть дещо менше за цього гризуна.

«Рада Безпеки ООН висловлює глибоку стурбованість щодо підтримання миру та безпеки в Україні. Вона нагадує, що всі держави взяли на себе зобов’язання вирішувати свої суперечки мирними засобами. Вона підтримує зусилля генерального секретаря ООН щодо мирного вирішення проблеми», – зазначено у заяві від 6 травня 2022-го.

Слова «глибока стурбованість», які вже стали мемом, належать авторству Норвегії та Мексики, які розробляли текст заяви. Навіщо вони вписали у відозву таку цинічну банальність, якщо уряди обох країн (Мексика, щоправда, меншою мірою, а Норвегія – значно більшою) засуджують російську агресію?

Вони зробили це для того, щоб Росія теж поставила свій підпис під згаданою заявою. Такої мети вдалося досягти – Росія розписалася. От тільки навіщо світовому товариству цей підпис під половинчастою правдою, де навіть немає слова «війна», як немає і вказівки на того, хто цю війну розв’язав?

Сенс гри полягає в тому, аби уникнути вето Москви, адже остання може заблокувати будь-яке рішення Радбезу ООН. Але знову постає питання: чого вартий такий Радбез і така ООН, де країни-члени витанцьовують перед РФ, аби лише не розізлити російського ведмедя?

Russian Federation очима колег по ООН

«На жаль, безалкогольна» Організація Об’єднаних Націй перетворилася на безкоштовного адвоката Росії, чим вкотре актуалізувала питання про доцільність свого існування. При цьому таке питання, будучи спочатку риторичним, обіцяє доволі скоро перейти у практичну площину.

Як все починалось?

А починалося все у… 1899-му. Саме в цьому році у Гаазі було скликано першу конференцію миру, на якій було підписано три конвенції щодо попередження та мирного вирішення міжнародних конфліктів та правил ведення воєнних дій. Три наступні світові війни (ми говоримо «три», бо зараховуємо до них і ту, котру нині веде Росія проти України та всього цивілізованого світу) жорстко посміялися над постулатами цих документів.

Через 15 років після Гаазької конференції, у 1914-му, розпочалася Перша світова війна. Людство, яке тільки-но входило у найкривавіше (на той час) двадцяте століття, вжахнулося наслідкам цієї війни і створило Лігу Націй – як запобіжник проти наступних війн.

Але Ліга Націй, як і збори у Гаазі, не змогла зупинити нацизм зі сталінізмом і наступну – Другу світову – війну. Світ стикнувся із новим глобальним викликом. Бо, як писав відомий український публіцист та філософ Мирослав Маринович, боротьба між двома монстрами – фашистським та комуністичним – «підірвала природну біполярність добра і зла. Воно породило тоталітарних близнят – два полюси зла, кожен із яких поперемінно зодягався в шати добра».

Формально Ліга Націй, не виправдавши покладених на неї надій, припинила своє існування у 1946 році. Але про потребу створення гідної їй альтернативи почали замислюватися вже у 1942-му. Саме 1 січня 1942 року президент США Рузвельт вперше використав термін «Організація Об’єднаних Націй», коли представники 26 держав підписали Декларацію Об’єднаних Націй і зобов’язалися від імені урядів сприяти утворенню системи загальної безпеки та активізації процесу роззброєння.

Хотіли, як краще, а вийшло як завжди: ООН придумав Рузвельт, але не про таку систему повоєнної безпеки мріяли вони з Черчілем

А напрацювання статуту та засадничих положень нової структури було в загальних рисах завершено вже у 1944 році. Тоді в американському Думбартон-Оуксі збиралися представниками урядів Китаю, Радянського Союзу, Великобританії та Сполучених Штатів, щоб ухвалити пакет установчих документів. «Народилась» же ООН 26 червня 1945 року – за участі 50 країн світу (зараз до ООН входять 193 держави). Єдина мета створення цієї гігантської махіни з чималим бюджетом полягала в реалізації відомого слогану – щоб «ніколи знову» не повторилися жахіття війни.

Наскільки місія виявилася здійсненою (насправді – ні), всім нам добре відоме.

Власне, головна проблема ООН, як і одна з головних проблем цивілізованого світу, зветься коротким іменем «Росія». «Рашен Федерашен» успадкувала право вето в ООН від СРСР і володіє ним на рівні з іншими чотирма державами, які були визнані переможцями у Другій Світовій – Британією, Францією, Сполученими Штатами та Китаєм.

Втім, термін «володіє» не зовсім відображує реалії нинішньої ООН. Росія не просто володіє правом вето, вона безсоромно ним зловживає – настільки, наскільки це дозволяє статут РБ ООН. А статут цей дає Росії необмежений карт-бланш: не існує жодного ліміту на використання «табу». Що ж стосується позбавлення країни права вето, то зробити це практично неможливо. За таке рішення мають проголосувати 2/3 членів Генеральної Асамблеї ООН, а також усі члени Ради Безпеки. Іншими словами, Росія має голосувати за позбавлення права вето самої себе. Чого, звісно, добровільно вона не зробить.

Що проґавила ООН в російсько-українській війні

Спойлер розповіді про те, що проґавила ООН в російсько-українській війні, буде найкоротшим і складатиметься з одного слова: ООН проґавила ВСЕ. І не тільки у цій війні. Організація Об’єднаних Націй осліпла та оглухла й тоді, коли йшлося про вторгнення Росії у Сирію.

У 2015 році 20 найбільших правозахисних організацій підготували резонансну доповідь під назвою «Сирійський провал». Цим документом її автори прямо звинуватили ООН у неспроможності втілити власні резолюції для захисту й допомоги цивільному населенню Сирії. З тих пір минуло вже сім років, а офіційна реакція ООН на доповідь невідома по цей день.

ООН не захистила мирних жителів сирійського Алеппо так само, як вона не захистила населення наших розбомблених та знищених міст і сіл

Але повернемося до України. Починаючи з 2014 року, ООН палець об палець не вдарила, аби чітко та недвозначно засудити російську агресію (і це – як мінімум). Щоправда, після того, як Росія використала право вето і заблокувала проведення міжнародного суду над винними у збитті Боїнга MH17, організація зробила несміливу спробу позбавити РФ такого права. Спроба, певна річ, виявилася провальною, бо, як вже сказано вище, для того, щоб відшмагати Росію в ООН, потрібна згода самої Росії та добровільно підставлена нею задниця.

Тодішній президент України Петро Порошенко, коментуючи цей випадок, дуже влучно назвав можливості Росії в ООН «ліцензією на вбивство».

Такою ліцензію Росія у майбутньому скористається ще не раз і примножить в рази приклади того, як бездіяла ООН, споглядаючи злочини одного зі своїх засновників. Випадків байдужості Організації Об’єднаних Націй й справді є безліч. Про них можна писати товстелезні романи з продовженням – щось на кшталт «Війна, світ та глибока стурбованість», тт. 1-10. Але ми зупинимося лише на трьох епізодах.

Епізод перший зветься «Маріуполь». «З лютого до кінця квітня Маріуполь, ймовірно, був найбільш смертоносним місцем в Україні. Інтенсивність та масштаби бойових дій, руйнувань, загибелі та поранень переконливо свідчать про серйозні порушення міжнародного гуманітарного права та грубі порушення міжнародного права», – зазначала навесні верховний комісар ООН з прав людини Мішель Бачелет.

Добре, що пані Бачелет це помітила. Як і те, що жителі міста «провели понад місяць в облозі: у підвалах без води, тепла та медичної допомоги», додала вона. «В місті пошкоджені або зруйновані до 90% багатоповерхових будинків, а також до 60% приватних, пошкоджені чи зруйновані всі лікарні (…). Не було води, і люди вибігали до криниць або відкритих водосховищ, і по дорозі багато гинуло, багато жителів ще не поховано», – звітувала Бачелет.

Але чи посприяла ООН евакуації маріупольців? На певному етапі організація підключилася до виводу цивільного населення з «Азовсталі», і генсек ООН Антоніу Гутерреш записав собі в актив порятунок півтисячі українців, проте, на думку самих українців, все, що робила ООН, було і недостатнім, і невчасним.

З «Азовсталі» вдалося евакуювати жінок, дітей та старих. Врятовані прибули до Запоріжжя – «Ми два місяці не бачили сонця», – казали вони.

Зокрема, ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін назвав зруйнований російськими військами Маріуполь «символом бездіяльності та імпотентності сучасної ООН». «Хто б зупинив генсека ООН, якби він спробував пробитися в Маріуполь? При цьому Росія продовжує майже нормально працювати в ООН, а генсек після двох місяців війни проситься зустрітися з керівництвом України та РФ. ООН підписала собі вирок, на неї очікує доля Ліги Націй, що розпалася», – зазначав Клімкін у квітні.

До речі, про генсека ООН. Епізод номер два пов'язаний із ним і називається він «Гутерреш у Києві – під обстрілом російськими ракетами».

Як відомо, очільник ООН 26 квітня побував у Москві, а 28-го прибув до Києва, де йому трохи розвиднилося щодо справжньої сутності Росії. Гутерреш відвідав Ірпінь, Бучу та Бородянку і щиро зізнався журналістам, що вперше екстраполював українське горе на самого себе. «Я уявив свою сім'ю в одному з тих будинків, які зараз зруйновані та почорніли. Я бачу, як мої онуки в паніці тікають, частина сім'ї, зрештою, гине», – сказав він.

Власне кажучи, Гутерреш і сам міг загинути – прямо у Києві. Під час його перебування столицю України обстріляли російськими ракетами. Генсек був глибоко шокований і не приховував це. Він зазначив в інтерв’ю журналісту ВВС Бену Брауну, що вважає такий прояв агресії «огидним актом варварства» та «листівкою з Москви».

Але попри те, що в епізоді з Гутеррешем Росія продемонструвала ставлення не лише до України, а й до ООН, Рада Безпеки організації відбулася… гучною мовчанкою. «Рада Безпеки ніяк не відреагувала на цю навмисну атаку. Відтак бездіяльність Радбезу, здатність лише висловлювати глибоке занепокоєння продовжує дратувати міжнародне співтовариство, підривати його авторитет та створювати атмосферу безкарності», – сказав з цього приводу постпред України в ООН Сергій Кислиця.

У Києві Гутерреш уявив, як його онуки та інші члени родини гинуть на війні

До речі, український соціум так звик до бездіяльності ООН, що сприйняв за чисту монету фейк про те, що організація виправдовує удар Росії по одеському порту. І тут ми підходимо до епізоду номер три з лаконічною назвою «Зерно».

Як відомо, 22 липня у Стамбулі за результатами чотиристоронньої зустрічі України, Туреччини, ООН та Росії було підписано угоду, в рамках якої має здійснюватися вивіз зерна та іншого продовольства з портів України. ООН виступила гарантом безпеки такого транзиту, але вже 23 липня угоду було порушено. Ворог атакував Одеський морський торговельний порт ракетами «Калібр». Дві з них вдалося збити силами протиповітряної оборони, а ще дві влучили в об'єкти інфраструктури порту, де розпочалася пожежа.

Поки пожежу гасили, ООН втиралася після чергового плювка Москви в обличчя.

«Генеральний секретар ООН беззастережно засуджує повідомлення про удари, завдані сьогодні в українському порту Одеси. Учора всі сторони взяли на себе чіткі зобов'язання на світовій арені щодо гарантування безпечного руху українського зерна та супутніх товарів на світові ринки.

Ці продукти вкрай необхідні для подолання глобальної продовольчої кризи та полегшення страждань мільйонів нужденних людей у всьому світі», – таке повідомлення з’явилося у Твіттері Гутерреша 23 липня, без уточнень щодо справжніх думок генсека про стан його авторитету та здатності впливати на Росію.

Наодинці із собою Гутерреш не може не розуміти, що російські «Калібри» поцілили не тільки по українському зерну. Вони також знищили міжнародну вагу посади генсека ООН. Адже тепер до фрази «угоди з Росією не варті паперу, на якому вони записані» можна додавати, що й гарантії ООН також не варті цього паперу. Жити із таким усвідомленням Антоніу Гутеррешу, мабуть, не дуже затишно, але чи існує з цього вихід?

Чи можна здійснити апгрейд ООН?

Можливо, найбільшою проблемою на сьогодні є те, що Радбез ООН на міжнародному рівні так і не визнав акти агресії Російської Федерації по відношенню до України. Чому це важливо (окрім того, звісно, що нашою стороною не отримана моральна сатисфакція)? Тому що для організації міжнародного трибуналу, який покарав би Росію за воєнні злочини, таке визнання є необхідною складовою. Як це працює, пояснює народний депутат попередніх скликань, керівник Українського центра соціально-правових досліджень Володимир Пилипенко.

«Не визнавши юридично акт агресії Росії щодо України, ми не можемо розпочати відповідне розслідування агресії в Міжнародному кримінальному суді. Тому що він прив’язаний до рішення Радбезу ООН. Все це підштовхує до того, що ми маємо йти за іншою моделлю. Зокрема, подивитися, як засудили фашистів Другої Світової війни – нюрнберзьким трибуналом. Спеціальним міжнародним органом, який був створений державами-переможницями та не передбачав права на апеляцію. Тому ми повинні більш наполегливо працювати щодо організації міжнародного трибуналу, який мав би юрисдикцію стосовно того, що чинить Росія», – говорить Пилипенко.

Що ж, аналог нюрнберзького трибуналу – це добре, поганим же є те, що ООН при цьому доводиться обходити як міну уповільненої дії, котру може підірвати Росія.

Для засудження Росії та її керманичів доведеться «вигадувати» аналог нюрнберзького трибуналу, оскільки без визнання ООН акту агресії РФ неможливо розпочати відповідне розслідування в Міжнародному кримінальному суді

Прикметно, що статут ООН змінювали п’ять разів, але востаннє це було в 1973-му, тобто майже півстоліття тому. Це надто давно, враховуючи, як сильно змінився з тих пір світ і як еволюціонувала мапа Європи, на якій зникли одні держави (і досі зазначені у статуті) та з’явилися інші. Сергій Кислиця пропонує переписати статут, внісши до нього одну, але суттєву правку.

Реформа Радбезу ООН (каже Кислиця) повинна передбачати відмову від права вето постійного члена з вирішення конфліктів, в яких він є стороною. І це, погодьмося, є справді логічним рішенням. Адже Росія більше не приховує того факту, що саме вона (а не міфічні «зелені чоловічки» та «їхтамнєти») воює з Україною, а відтак ця держава не може користуватися своїм «табу», якщо йдеться про російсько-українську війну.

«Делегація України рішуче підтримує всі ініціативи, спрямовані на обмеження використання права вето», – додає Кислиця, просуваючи таку ідею. За його словами, обмеження повинні стосуватися розгляду в Радбезі випадків геноциду, злочинів проти людяності і військових злочинів, а також конфліктів і ситуацій, до яких залучений постійний член, оскільки він не може голосувати неупереджено через конфлікт інтересів.

Втім, якщо такий варіант не спрацює, є й план Б, але значно більш радикальний. На нього натякнув президент України Володимир Зеленський, дистанційно виступаючи перед Радою Безпеки ООН. «Де ця безпека, яку має гарантувати Рада безпеки? Її немає… Де мир, заради якого створювалася Організація Об’єднаних Націй? Це очевидно, що ключова інституція світу, яка повинна забезпечувати примус будь-яких агресорів до миру, просто не може ефективно працювати», – констатував він.

Зеленський попередив ООН про розпуск

«Ми маємо справу з державою, яка перетворює право вето у Раді безпеки ООН на право смерті, яка підриває всю архітектуру глобальної безпеки, яка дозволяє злу бути безкарним і ширитися світом… Якщо це продовжиться, то фіналом буде те, що кожна з держав зможе розраховувати тільки на силу зброї, щоб гарантувати собі безпеку, а не на міжнародне право, міжнародні інституції. ООН можна буде просто закрити. Пані та панове, чи готові ви до закриття ООН? Чи вважаєте, що час міжнародного права минув? Якщо ваша відповідь – ні, то діяти потрібно зараз», – говорив Зеленський ще 5 квітня.

З тих пір минули майже чотири місяці, але суттєвих змін в структурі чи політиці ООН ми так і не побачили. З високою долею ймовірності можна припустити, що на організацію все-таки чекатиме розпуск. Принаймні, у світовій історії так було вже двічі, коли гаазька ініціатива перед Першою Світовою війною та Ліга Націй перед Другою зазнали повного фіаско. Зараз на межі такого фіаско балансує ООН. І скидається на те, що у прірву забуття Організація Об’єднаних Націй полетить сторчма головою, стрімко та гучно, після того, як сама себе туди підштовхне.