Літій чи не літій? У Німеччині розмірковують про причини російської агресії крізь призму корисних копалин

Німецький журнал Sirius, який спеціалізується на публікаціях зі стратегічних питань міжнародних відносин та безпекової політики, опублікував статтю, присвячену літію. Наукове дослідження під назвою «Корисні копалини України та їхнє стратегічне значення. Геополітичний аналіз» з'явилося у вересневому номері видання.

Статтю написала німецько-українська група із п'яти фахівців у галузі геонаук під керівництвом професора Ульріха Блума (Ulrich Blum). Він очолює у місті Галле у федеральній землі Саксонія-Анхальт Німецький інститут літію (Deutsches Lithiuminstitut, ITEL). Цей науково-дослідний центр було засновано у 2021 році з ініціативи компанії Rock Tech Lithium та низки підприємств, що займаються бізнесом у сировинній сфері.

Головний меседж даного дослідницького центру, відображений у статті, є наступним: Росія хоче заволодіти корисними копалинами, необхідними Заходу для декарбонізації. Адже Україна дуже багата на ресурси для «зеленої» економіки.

Отже, вся справа не в «денацифікації» та роззброєнні України, не у наближенні до Росії кордонів НАТО та інших пропагандистських нісенітницях.

Одна з цілей російського вторгнення в Україну, мабуть, полягає в тому, щоб заволодіти її багатими природними ресурсами, пишуть автори статті. При цьому йдеться не тільки і навіть не стільки про залізну руду та викопні енергоносії – вугілля, нафту, газ, скільки про літій, титан та інші метали, у тому числі рідкісноземельні. Усі вони конче необхідні європейським і загалом західним країнам для декарбонізації своїх економік. Контроль над сировиною, без якого неможливий «зелений перехід», розширив би можливості Росії для тиску на Захід.

Хоча колектив авторів працює в Інституті літію або тісно пов'язаний з ним, у двадцятисторінковій статті йдеться зовсім не тільки про цей метал. У ній наголошується: «Україна надзвичайно багата на енергоресурси та корисні копалини – при чому йдеться не тільки про доведені запаси, але і про потенційний видобуток, який можна економічно ефективно використати».

Ще за радянських часів, нагадують автори, важливу стратегічну роль відігравали запаси урану та титану: «Одними з найбільших у світі, як і раніше, є запаси марганцю та залізняку, а також ртутної руди. Для незалежності від імпорту з Росії важливим є також сланцевий газ, особливо для перехідного періоду та майбутнього застосування в окремих секторах, як, наприклад, виробництво добрив». Ще один приклад – родовища золота.

Докладно вчені ITEL зупиняються, природно, і на описі трьох найбільш багатообіцяючих, з їхньої точки зору, українських родовищ літію: «Шевченківського» в окупованій частині Донецької області, «Полоховського» та «Добра» у Кіровоградській області. Автори статті вважають видобуток та переробку літію однією з перспективних галузей української економіки.

Проте великий індустріальний та в цілому економічний потенціал України пов'язаний далеко не лише з корисними копалинами, наголошується у статті. У ній, зокрема, згадується виробництво ракетних двигунів та турбін, вказується на потужну електроенергетику, на розгалужену мережу газопроводів, якими в майбутньому можна було б прокачувати водень, на велике значення Дніпра у транспортній сфері та у гідроенергетиці, на чорноморські порти, які особливо важливі для експорту продукції високорозвиненого сільського господарства. В окремому розділі вказується на величезні перспективи України в галузі відновлюваної енергетики, адже «сонця і особливо вітру в країні достатньо».

Повертаючись до запасів корисних копалин, автори наголошують, що «незалежна Україна могла б стати вагомим конкурентом Росії на ринку сировини та мінералів». Більше того, «Україна, яка приєдналася до ЄС, перетворилася б згодом на важливого стратегічного партнера в системі західних економік».

Як приклад, вчені ITEL наводять магній, що є дуже важливим для виробництва алюмінієвих сплавів. В даний час близько 80% його видобутку припадають на Китай: «Якщо у разі конфлікту постачання магнію припиняться, у найкоротші терміни зупиниться значна частина алюмінієвої промисловості, а тим самим автомобільної галузі». За обсягами видобутку магнію Росія посідає друге місце, але потужності його переробки у неї значно нижчі за потужності України, йдеться в статті.

Конкуренція з боку України загрожуватиме економічним позиціям Росії на світовому ринку і, тим самим, – її політичному впливу. Бачачи глобальний тренд на декарбонізацію, що посилюється, керівництво РФ не може не усвідомлювати, що цінність російських енергоносіїв як експортного товару буде знижуватися, вважають автори статті.

«Тому можна виходити з того, – роблять вони висновок, – що напад на Україну був продиктований не лише прагненням зміцнити свою владу, а й мав на меті отримати доступ до українських корисних копалин та матеріалів. Вони б допомогли Росії зберегти в епоху декарбонізованої економіки роль домінуючого постачальника сировини».

Іншими словами, «цінні корисні копалини поблизу західного кордону Росії посилили у Путіна бажання вторгнутися в мирну країну, яка має значні ресурси для «зеленої» енергетики та чиї цінні родовища таких корисних копалин, як літій, кобальт, нікель та інші рідкісноземельні метали».

На основі проведеного аналізу географічного розподілу українських ресурсів вчені Німецького інституту літію роблять також недвозначний військово-політичний висновок: «Окуповані Росією на даний момент регіони України є чимось набагато більшим, ніж просто певний відсоток території країни: вони є невід'ємною частиною України та незамінною базою для її індустріального та економічного відновлення після війни».