Крокус-покус: як Путін та Гітлер маніпулювали терактами

Наталія Лебідь

Цілком ймовірно, що теракт у російському «Крокус Холлі» був таки справді терактом. У нас немає вагомих підстав скептично ставитися до повідомлень західних медіа, а вони майже одностайно говорять про одне і те ж. The New York Times з посиланням на офіційних осіб у Вашингтоні повідомила, що відповідальність за скоєне у «Крокусі» несе «Ісламська держава» (ІДІЛ). Подібну інформацію поширили також Washington Post, CNN та CBS News.

Повідомляється, що в березні американці отримали розвіддані про те, що відділення «Ісламської держави» ІДІЛ-К, яке базується в Афганістані, займається підготовкою теракту в Москві. Пізніше Amaq News Agency – інформагентство, пов’язане з ІДІЛ – поширило коротку заяву, в якій йшлося, що Ісламська держава взяла на себе відповідальність за теракт. Отож, зупинимося на цій версії як робочій та перейдемо до іншого питання.

Російські медіа також поширили інформацію від Amaq News Agency про причетність до теракту «Ісламської держави»

Чи може подія у «Крокусі» зашкодити Україні? Росіяни відразу заговорили про «український слід», прив’язавши до нього затриманих громадян Таджикистану. Одному із них в процесі «допиту» відрізали вухо, а відео про це виклали у мережу – і це важливий момент, бо він дозволяє оцінити правдоподібність свідчень, які у подальшому даватимуть ці громадяни.

Отож, український слід – чи повірять у нього на Заході? Звісно, ні. Яніс Клюге, науковий експерт німецького Інституту проблем міжнародної безпеки, дотепно прокоментував версію Кремля. «Отже, на думку Росії, Україна зараз є ісламістською нацистською державою на чолі з єврейським президентом?», – запитав він.

Реакція Яніса Клюге

Але шкода від обвинувачень Росії в бік України може бути й іншого характеру: такі повідомлення перебивають інформаційний порядок денний та відволікають увагу від злочинів, які скоює РФ на нашій території. Наприклад, удар по ДнепроГЕС та триденні безперервні обстріли ворогом території України (і столиці зокрема) – більше не у фокусі. Проте і теракт у Москві також не довго перебуватиме в ТОПі – журналістика скоро переключиться на інші події. А щодо можливого перетворення Росії з агресора та жертву ІДІЛ, то притомний політикум чудово знає ціну путінському режиму.

Та у кожному разі Росія все ж отримає свої дивіденди. Вона може використати теракт як для закручування гайок всередині країни, так і для популяризації війни, якщо «причетність» українців Кремль використовуватиме і надалі. Про те, як те працює, «Центр політичного консалтингу» розповідає на прикладі політики Путіна, а також його улюбленого історичного прототипа Гітлера.

«Так це ж вже було!»

Пропрацьовуючи версії того, що насправді сталося у «Крокусі», не скидаємо з рахунків і припущення, що за терактом може стояти сама Росія та її ФСБ. Та навіть якщо це не так, а винуватцем й справді є ІДІЛ, Москва скористається з наданої їй можливості укріпити владу. Адже «це вже було», як сказав би Леонід Данилович Кучма.

Згадаймо, що від самого початку прихід до влади Путіна та час його фактично безперервного 25-річного керування Росією супроводжувалися низкою терактів.Вони стартували у 1999-му, коли Борис Єльцин назвав Путіна, який на той час був тимчасовим виконувачем обов'язків голови уряду РФ, своїм наступником. За тиждень він офіційно очолив уряд, а вже за місяць у трьох російських містах сталася серія терактів.

Згадаймо: у Буйнакську в Дагестані поруч із п'ятиповерховим будинком підірвали вантажівку з 2,7 тонн вибухової речовини. У Москві сталися два вибухи: у дев'ятиповерхівці на вулиці Гур'янова вибух прогримів на першому поверсі, а у восьмиповерхівці на Каширському шосе – у підвалі. Другий будинок був цегляним, тому внаслідок вибуху повністю зруйнувався.

Ще один теракт мав у Волгодонську Ростовської області: почерк був той самий, що і у Дагестані: поряд із дев'ятиповерхівкою вибухнула вантажівка. Внаслідок цих терактів загинули 307 людей, постраждали понад 1700. За офіційною версією, теракти організували кавказькі бойовики, які намагались залякати населення.

Але незалежні від російської влади джерела твердили, вибухи були організовані правлячою верхівкою, в тому числі особисто Путіним, а також Федеральною службою безпеки, яку він свого часу очолював. Саме після цих вибухів Путін зміг забезпечити собі підвищення рейтингу і, як наслідок, перемогу на президентських виборах 2000 року. Це також дало йому підстави виправдати введення військ до Чечні. Бо якщо до терактів рейтинг Путіна становив 31%, то у січні 2000 року він сягнув 84%. У березні 2000 року на виборах президента РФ Путін переміг у першому турі.

Це дало російському диктатору відчуття, що він рухається у правильному напрямку. Тож надалі теракти тривали. 23-26 жовтня 2002 року у столичному будівлі Будинку культури «Московский подшипник», де в цей час ішов мюзикл «Норд-Ост», терористи захопили майже тисячу заручників. Упродовж трьох днів силовики проводили переговори із терористами, але потім застосували газ, що присипляє, і почали штурм будівлі.

Заручники «Норд-Оста»

Путін тоді заявив, що особисто наказав розпочати штурм, оскільки терористи нібито «планували влаштувати розстріл заручників на Красній площі з метою здійснити тиск на політичне керівництво Росії». Внаслідок операції силовиків загинуло 130 заручників, а за підрахунками громадської організації «Норд-Ост» – 174. Ще понад 700 осіб були поранені. Люди загинули, зокрема, і через невчасно надану медичну допомогу. При цьому ФСБ стверджувала, що причиною смерті багатьох заручників стало не застосування ними газу, хімічний склад якого досі невідомий, а «загострення хронічних хвороб».

Наступний виток терору і залякування мав місце за рік. У липні 2003 року 16 людей загинули і близько 20-ти були поранені внаслідок двох вибухів на аеродромі «Тушино», де відбувався рок-фестиваль «Крила». За офіційною версією, вибухи скоїли жінки-смертниці з так званими поясами шахідів. Вони підірвали себе у натовпі біля входу на аеродром, коли їх зупинили для перевірки документів. При цьому на тілі однієї з жінок було виявлено неушкоджений паспорт на ім'я 20-річної уродженки Чечні Заліхан Еліхаджієвої, що, за задумом влади, мало підсилити версію про «чеченський слід».

Минув ще рік, і сталася одна з найбільших трагедій у Росії – 1 вересня 2004 року у школі №1 в місті Беслан у Північній Осетії терористи захопили 1128 заручників. Серед них переважно були діти, їхні батьки та працівники школи, які прийшли на святкову  церемонію. 3 вересня в результаті розпочатого силовиками штурму школи за підтримки важкої техніки, в тому числі танкових гармат, вогнеметів і гранатометів, усього за годину «звільнення» загинули кількасот людей. Більшість з них постраждали саме через зброю масового ураження і пожежі школи, яка почалася в результаті її застосування. Тоді загинули щонайменше 333 людини, зокрема 186 дітей. Поранення дістали 783 людини.

Російська влада неодноразово використовувала теракти для того, аби «закрутити гайки», не рахуючись із кількістю жертв. Риторика необхідності «об’єднатися перед небезпекою» лунає у РФ регулярно. Втім, важливим залишається питання: чи влада користується ситуацією, що склалася, чи власноруч створює її.

До речі, Європейський суд з прав людини зобов’язав Росію виплатити майже три мільйони євро родичам загиблих і постраждалим унаслідок теракту в Беслані в 2004 році. Оскільки, на думку суду, російська влада не вживала необхідних заходів для того, щоб розслідувати всі обставини теракту й причини загибелі заручників

Берлін-33

А тепер проведемо деякі історичні паралелі, які так любить Путін. Але почнемо не з Рюрика, а з ближчих до нас часів. І перенесемося у 27 лютого 1933 року – день, коли у Берліні стався підпал будинку Рейхстагу. У підпалі були звинувачені комуністи, зокрема, болгарин Георгій Димитров, котрий тоді проживав у Берліні інкогніто і чиє ім’я колись носила одна з київських вулиць. Однак хто це зробив насправді, невідомо й досі. Зате відомо, хто і як цим скористався.

За місяць до підпалу Адольф Гітлер, лідер Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, був призначений головою нового коаліційного уряду. Як новий канцлер Гітлер звернувся із проханням до президента Німеччини Пауля фон Гінденбурга розпустити парламент і призначити нові вибори. Що й було зроблено: вибори мали відбутися 5 березня 1933 року. Гітлеру оновлення влади було необхідно, щоб здобути більшість для націонал-соціалістів у Рейхстазі і у такий спосіб посилити свої позиції.

Виборчу кампанію нацисти побудували на просуванні ідеї того, що найбільша загроза для країни походить від комуністів. А зупинити їх, мовляв, допоможе хіба що прийняття «Закону про додаткові повноваження» (Ermächtigungsgesetz). За цим законом канцлер отримував безпрецедентні повноваження – він міг приймати закони своїми декретами без участі парламенту. За допомогою такого механізму нацисти мали намір заборонити діяльність комуністичної партії, яка на тоді посідала 17% місць парламенту. Підпал рейхстагу стався лише за шість днів до виборів і дозволив Гітлеру прискорити процес заборони комуністичної партії.

Коли на місце пожежі прибули керівники Німеччини – Гітлер, міністр освіти та пропаганди Йозеф Геббельс, президент Рейхстагу Герман Ґерінг та віце-канцлер Франц фон Папен – вони оглянули руїни та заслухали версію Ґерінга, котрий відразу висунув підозру у причетності комуністів до підпалу. Гітлер же додав, що підпал ніби мусив стати сигналом для комуністичного путчу.

Підпал Рейхстагу

А вже наступного дня – 28 лютого – президент Гінденбург (знову-таки, на прохання Гітлера) підписав «Розпорядження президента про захист німецької держави і народу» (Verordnung des Reichspräsidenten zum Schutz von Volk und Staat), яким були скасовані більшість громадянських прав. Документ надав канцлеру додаткові повноваження, яких він прагнув. Це дозволило нацистам почати репресії проти своїх політичних опонентів – власне, арешти почалися того ж дня. За підозрою у підготовці путчу було затримано і відправлено до концентраційних таборів більш ніж 4000 осіб.

Цілком очевидно, що найбільшу користь підпал Рейхстагу приніс саме нацистам. Вони отримали надзвичайні важелі влади, можливість знехтувати конституційними правами громадян та розпочати масові репресії, ліквідувати конкурентів і закрити комуністичні газети. Головний же здобуток полягав у тому, що на виборах Націонал-соціалістична робітнича партія отримала на 5 млн голосів виборців більше, аніж вона могла розраховувати, що дозволили їй укріпити свої позиції та маргіналізувати опозицію у парламенті. Сумнівна провина комуністів у підпалі Рейхстагу зрештою забезпечила Гітлеру механізми для остаточного знищення демократичних засад Веймарської республіки.

Але хто ж все таки вчинив підпал? Остаточної згоди історики в цьому питанні так і не дійшли. Дехто з них схиляється до думки, що підпал Рейхстагу став для нацистів несподіванкою, якою вони вдало скористалися.

Іншими словами, якщо теракт у «Крокусі» став такою самою несподіванкою для Путіна, можна не сумніватися – він витисне з цієї ситуації все, що тільки можливо. Показово, що у часі майже співпали відразу декілька подій: на Радбез ООН постійний представник РФ Василь Небензя заявив, що одна з цілей «СВО» нібито виконана, а навздогін цьому речник Путіна Пєсков несподівано зазначив, що Росія тепер веде не «СВО», а війну. Додамо до цього і рекордну кількість атак на українську інфраструктуру. Ймовірно, що на хвилі ейфорії та намальованих йому 87% Путін вирішив повернутися до початків. Вибухи 1999-го, «Норд-Ост» 2002-го, Беслан 2004-го вже були використані ним для посилення репресивного режиму та згортання демократії. А відтак не дивно, якщо аналогічна схема буде застосована і зараз.

Російському царю не обов’язково винаходити велосипед – в атмосфері тотальної покірності та мовчання громадян він може й далі застосовувати випробувані раніше методи. Після знищення українців настав час знищення росіян, хоча воно тривало й раніше – за мовчазної згоди та сліпоти задіяних у процесі пішаків.