Китайський дракон нокаутував російського ведмедя: що означає саміт у Сіані?

Наталія Лебідь

Чи не вперше після 1991 року середньоазійських сателітів Росії згуртувала не сама Росія, а Китай. Пекін став новою точкою тяжіння для пострадянських республік, які досі орієнтувалися на Москву. 18-19 травня у китайському місті Сіань проходив саміт «Китай – Центральна Азія». Сі Цзіньпін урочисто прийняв лідерів Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Таджикистану та Туркменістану, при цьому місце зустрічі було аж ніяк не випадковим.

У Китаї нічого не залишають поза увагою, навіть найдрібніші деталі. Зустріч шести лідерів була буквально просякнута символізмом, і перший значимий момент полягав у тому, що для її проведення китайська влада обрала місто Сіань, адміністративний центр провінції Шеньсі на північному заході країни, який був відправною точкою стародавнього Шовкового шляху, що пов'язував Європу та Китай через Центральну Азію.

У Пекіні з’їзд шести лідерів назвали «вкрай важливою віхою» на початку «нової ери співробітництва» КНР з країнами регіону. Подібний саміт проводиться у очному форматі вперше з моменту встановлення Китаєм дипломатичних відносин із центральноазіатськими державами, які виникли після розпаду СРСР. І час його проведення був також невипадковим: зустріч у Сіані розпочалася за день до саміту «Великої сімки» у Японії. Символізм такого випередження полягав у бажанні Китаю переважити інші центри світового впливу.

Нарешті, ще один промовистий штрих: зустріч китайського лідера з його гостями відбулася в парку династії Тан (поблизу місця, де знаходився імператорський сад часів правління цієї династії). Вочевидь, подібна локація мала унаочнити завуальовані імперські амбіції Піднебесної, помножені на потребу закріпити своє лідерство бодай в одному окремо взятому регіоні. «Я переконаний, що наші спільні зусилля забезпечать великий успіх саміту і відкриють нову еру у відносинах між Китаєм та Центральною Азією», – заявив Сі Цзіньпін.

Майже слово в слово тріумфальні тези Сі Цзіньпіня повторив і офіційний речник МЗС КНР Ван Веньбінь. «Ми впевнені, що завдяки спільним зусиллям усіх сторін цей саміт намітить новий план розвитку відносин між Китаєм і країнами Центральної Азії та відкриє нову епоху співпраці», – сказав він. І в цьому можна навіть не сумніватися.

Лідери п’яти країн дійсно налаштовані на більш тісну взаємодію з Пекіном, і це доводить той факт, що четверо із них прибули до Китаю з офіційними візитами і затрималися довше, ніж на два дні. Один лише президент Туркменістану Сердар Бердимухамедов прибув винятково на саміт. Що ж стосується президентів Казахстану та Узбекистану Касима-Жомарта Токаєва і Шавката Мірзійоєва, а також лідерів Киргизстану та Таджикистану Садира Жапарова та Емомалі Рахмона, то вони перебували у Китаї з 16 по 20 травня і зустрічалися з Сі Цзіньпінем у форматі «тет-а-тет».

Подібні двосторонні контакти були своєрідним «алаверди» Японії, де в Хіросімі зустрічалися лідери країн Великої сімки, а однією з головних тем порядку денного стало стримування Пекіна в умовах американсько-китайського протистояння, що дедалі загострюється.

Виразне послання, таким чином, було відправлене Пекіном до Вашингтону, але також і до Москви. Адже на тлі ослаблення впливу Росії на пострадянські країни Центральної Азії Китай активно нарощує в регіоні свій політичний вплив, на додачу до вже наявного економічного. Саміт у Сіані і був покликаний продемонструвати посилення авторитету КНР та його підтримку з боку країн Центральної Азії.

Трохи цифр. За оцінками Китаю, обсяг його торгівлі з Казахстаном, Киргизстаном, Таджикистаном, Туркменістаном та Узбекистаном минулого року становив близько $70 млрд, а у першому кварталі 2023 року він збільшився на 22% порівняно з попереднім роком. КНР інвестувала мільярди доларів у розробку запасів природного газу в Центральній Азії та будівництво шляхів, які з'єднують Китай із Європою через цей регіон.

Відтак після саміту очікується ще більший прогрес у реалізації низки інфраструктурних проєктів. Серед них – і проєкт будівництва залізничної лінії «Китай-Киргизстан-Узбекистан» вартістю $6 млрд та розширення потужностей газопроводів між Центральною Азією та КНР. В планах партнерів також – нарощування портфелю інвестицій та обсягів торгівлі. Пострадянські країни Центральної Азії вже зараз відіграють важливу роль у китайській ініціативі «Новий шовковий шлях» (або «Пояс і шлях») – масштабній програмі зарубіжних інвестицій у транспортну інфраструктуру. Далі ж подібне співробітництво буде тільки розширюватися.

Тим паче, що після саміту кожен із запрошених лідерів сказав декілька добрих слів приймаючій стороні у дусі «паркетної дипломатії», а по суті – присягнув на вірність Китаю. Так, зокрема, президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв високо оцінив «значні результати» співпраці в рамках «Нового шовкового шляху» за останні роки, особливо в галузі транспорту та логістики. А очільник Киргизстану Садир Жапаров оголосив про «про підвищення рівня двосторонніх відносин до «всеосяжного стратегічного партнерства».

Тим часом з главою Узбекистану Шавкатом Мірзійоєвим китайський лідер затвердив план розвитку стратегічного партнерства, а ще підписав угоди щодо інвестицій, скорочення бідності, торгівлі сільськогосподарською продукцією. А щодо керівника Туркменістану Сердара Бердимухамедова, у якого товариш Сі купує газ, то йому дісталася обіцянка нарощувати інвестиції та співпрацю в економіці, торгівлі, зв'язку та інноваціях.

А як же Росія? Власне, ніяк. Про неї на саміті, котрий напівсерйозно – напівжартома назвали «самітом С-5», не було згадано ані словом. Її лідерство та вплив на пострадянський центральноазійський регіон вже минулися. Москва лишилася біля розбитого корита – і буквально, і фігурально. Останні новини про успішні мирні перемовини між Вірменією та Азербайджаном, а також плани Вірменії залишити ОДКБ мають вбити останній цвях у домовину давно почилого СРСР.

Точніше, передостанній. У сфері впливу Росії ще залишається Білорусь Лукашенка, але на сьогодні це єдиний союзник (а, точніше, співучасник путінських злочинів), котрий не покинув плавзасіб під назвою «крейсер Москва». Останній рано чи пізно затоне і, можливо, потягне за собою і Мінськ. Але тільки не країни Центральної Азії. Ті чітко знають, на кого орієнтуватися і де просити про підтримку.

І їхнє «місце сили» вже доволі далеко від Кремлівської стіни. І значно ближче – до імператорського саду династії Тан.