Китай грабує під час пожежі

Уляна Стельмашова

У китайській політиці однією із настільних книг є книга хитрощів, більш відома під назвою «Тридцять шість стратагем». Це стародавній воєнний трактат, який був складений для військових дій і не має нічого спільного з етикою чи мораллю, але китайці послуговуються ним і по сьогодні, а в деяких школах навіть вивчають діти. Книга містить 36 коротких фраз разом із поясненнями. Кожна фраза – це тактика поведінки, а по суті – тактика хитрих прийомів, непрямих ходів для досягнення цілі чи перехоплення ініціативи.  

26 квітня – через рік два місяці та два дні від початку повномасштабної війни Росії проти України – Китай відкрито включився у процес російсько-української війни. Довгоочікувана телефонна розмова між головою КНР Сі Цзіньпіном та Президентом України Володимиром Зеленським відбулася, і тепер світові уми ламають голови, аналізуючи результати їхнього годинного спілкування.

Новина про розмову Сі та Зеленського облетіла провідні медіа світу. Але те, наскільки відрізняються думки і здогадки аналітиків в Україні та інших країнах глобального Заходу, демонструє, як Китай послуговується своїми «стратагемами». Перша із них вчить китайців приховувати свою справжню мету та спантеличувати інших гравців, а дослівно звучить так: «Ввести в оману небо, щоб перепливти море».

Сила китайців у стратегічному мисленні. Тож коли йдеться про війну між Росією та Україною, Китай хоче найкращого лише для себе. «Грабувати під час пожежі», - каже п’ята стратагема, а пояснення до неї наголошує, що треба отримувати вигоду з труднощів та кризового становища інших, діючи за принципом стерв'ятника.

Варто зацитувати також десяту стратагему – «За посмішкою приховувати кинджал». Пояснення до неї гласить, що свої ворожі наміри слід приховувати зовнішньою люб'язністю та гарними словами. Цю «заповідь» ще називають стратагемою лукавства.  

Про гарні слова і лукавство

З китайського боку офіційне повідомлення про переговори Зеленського та Сі опублікувало урядове інформагентство Сіньхуа. У тексті написані красиві слова про діалог, який потрібен для миру в Україні, про стратегічне партнерство України та КНР, а також про взаємну повагу до суверенітету та територіальної цілісності.

Але що одразу кидається у вічі – у доволі довгому повідомленні жодного разу не згадується про Росію, а війна в Україні називається «українською кризою». Жодної згадки про те, хто на кого напав.

Сі намагається грати роль миротворця, але навіть не визнає, що війну почав Путін. Тож кого він планує садити за стіл переговорів для «виходу з кризи в Україні»?

Детальний розбір офіційного повідомлення КНР про переговори Сі та Зеленського зробила Шеннон Тієцці, головна редакторка видання The Diplomat, провідного міжнародного журналу про Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Тієцці спеціалізується саме на темі Китаю.

Однією з найцікавіших фраз, які Сі сказав Зеленському, вона вважає таку: «Незалежно від того, як розвиватиметься міжнародна ситуація, Китай готовий співпрацювати з Україною для розвитку взаємовигідної співпраці». 

Майже таку ж саму фразу Сі використав, щоб пообіцяти співпрацю Росії, коли був там у березні. Імовірно, пише Тієцці, Китай мав на меті використати риторичну паралель для України та РФ, щоб доказати свій заявлений нейтралітет, але тонкі відмінності у риториці все ж видали гру.  

Експерка каже, що у більш дослівному перекладі з китайської йдеться про те, що Китай «бажає» працювати з Україною для «розвитку взаємовигідної співпраці».

Тим часом Путіну китайський лідер заявив: «Незалежно від того, як розвиватиметься міжнародна ситуація, Китай продовжуватиме докладати зусиль для розвитку китайсько-російського всебічного стратегічного партнерства».

Подібності очевидні, але відмінності важливі: «бажання» Китаю співпрацювати з Україною є менш певними, ніж те, що Китай буде співпрацювати з Росією. 

Китай також «бажає» співпрацювати з Україною у невизначених сферах «взаємовигідного» співробітництва, а з Росією – розвивати «всебічне» партнерство. Іншими словами, китайсько-російські відносини не мають меж, а китайсько-українські – обмежені.

І навіть попри те, що у комюніке китайської сторони йдеться про «повагу до суверенітету і територіальну цілісність», Сі залишається найвпливовішим світовим лідером, який все ще утримується від засудження війни Росії проти України.

Чого хоче Китай?

Для Китаю всі дії високоморальні, якщо вони приносять батьківщині додатковий долар і не несуть загроз на 1 долар і 10 центів, писав ще напередодні широкомасштабної війни публіцист Орест Зог, який цікавиться китайською класичною літературою, філософією, фільмами і взагалі Китаєм.

Часто мету китайської стратегії складно зрозуміти. «В цьому і суть, щоб ви не розуміли, що відбувається. Це все робиться майстерно і витончено. Створення ілюзії, лестощі, шантаж, коли треба тощо – нормальні засоби, їх можна використовувати без тіні сором'язливості, це не вважається чимось поганим», – каже Зог.

І тут знову повертаємось до офіційного китайського повідомлення про розмову Сі та Зеленського. Кілька разів там чітко наголошується на тому, що Китай хоче брати участь у переговорах про мир в Україні, тобто бути посередником.

У розмові з президентом України Сі повідомив про важливе політичне рішення: Китай направить спеціального урядового представника у справах Євразії, який відвідає Україну та інші країни для «поглибленої комунікації з усіма сторонами щодо політичного врегулювання кризи».

Отже, найближчим часом КНР будь-що добиватиметься ролі посередника. Багато десятиліть Китай зосереджувався на економічному розвитку всередині країни та уникав участі у гострих міждержавних конфліктах. Зараз же КНР робить різкий розворот у напрямку перебудови міжнародного порядку у власних інтересах.

Один успішний кейс на цьому шляху вже є. У березні товаришу Сі вдалося примирити Іран та Саудівську Аравію. Після переговорів у Пекіні ці дві країни несподівано оголосили, що знову відкривають посольства у столицях один одного після семирічної перерви. Китай має добрі відносини з двома кранами як великий покупець нафти.

А минулого тижня міністр закордонних справ КНР Цінь Ган сказав своїм ізраїльському і палестинському колегам, що його країна готова сприяти мирним переговорам між Ізраїлем і Палестиною.

Тепер Китай готовий взятися за посередництво у «конфлікті в Україні».  

Пріоритетом Китаю є не мир на Близькому Сході чи в Україні. Для китайського тигра це історія про глобальне суперництво зі США, а Близький Схід та Україна є лише проміжним етапом у великому стрибку. Це – змагання за вплив у всьому світі.

У своїй грі Китай намагається послабити колективний Захід, вбиваючи клин між США та європейськими країнами. Чим більший розбрат між західними лідерами, тим краще і для Китаю, і для Росії. Показовим був візит президента Франції Емманюеля Макрона та президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн до Пекіна на початку квітня. Два політики намагалися представити єдиний європейський фронт, а Китай із самого порога почав грати з ними в гру «розділяй та володарюй». Макрона зустрічали з почестями, військовим парадом, економічними угодами та обіймами від Сі. Тим часом графік фон дер Ляєн зробили «голим». У китайських ЗМІ зосередилися на позитивах від візиту Макрона та двосторонніх відносинах Франції та Китаю. А от президентку Єврокомісії, яка напередодні виступила із різкою промовою щодо політики Китаю, відверто ображали. Урсулу фон дер Ляєн назвали «відомою проамериканською особистістю, яка продає Європу, щоб отримати прибуток від США, і яка не шкодує зусиль, щоб підштовхнути Європу до протистояння з Росією».

Західним оглядачам різонуло, що уже через декілька годин після приземлення в Китаї Макрон дистанціювався від промови фон дер Ляєн щодо Китаю.

Це один із яскравих прикладів останнього місяця про те, як китайські «стратагеми» вбивають клин між західними союзниками.

Посередництво між Україною та Росією означатиме збільшення присутності Китаю у Східній Європі. Європейські країни є важливим джерелом інвестицій та торгівлі, необхідних Китаю для відновлення своєї економіки. Стратегічно Китаю легше та раціональніше працювати індивідуально з урядами окремих країн, які за прикладом Макрона готові будуть піти на економічні угоди з Піднебесною в обхід загальним інтересам Євросоюзу. Після візиту Макрона до Пекіна у кулуарах європейських чиновників уже звучать застереження, що Китай намагається отримати важелі впливу на Європейський Союз.

То що із посередництвом в «українській кризі»?

Деякі оглядачі говорять про те, що дзвінок Сі до Зеленського був свого роду ляпасом для Росії, бо Росія дуже хотіла зобразити КНР своїм союзником, а тепер зіткнулася із ситуацією, коли Україна та Китай говорять напряму.

Утім, перше, що треба пам’ятати Україні, – Китай не є для нас дружньою країною.

Між Україною та КНР існують величезні ідеологічні розбіжності щодо того, як завершити війну. Пекін хоче політичного компромісу, а Київ – військової перемоги над Росією, що в китайському уявленні трактуватиметься як перемога Америки.

Пекін наполягатиме на «нічиїй». 

Завдання України – виробити та очолити консолідовану позицію колективного Заходу щодо бачення китайського посередництва. «На Заході дуже різне ставлення до залучення Китаю взагалі і до того, як саме, зокрема. Хтось категорично проти, хтось дуже за, хтось за певних умов. Потенційно це може вплинути на солідарність колективного Заходу. Який, як ми добре розуміємо, не потрібен ані Китаю, ані Росії», - пише міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках Павло Клімкін.

Макрон і Шольц сваряться через Китай. Фото Politico 

Сила України – у силі колективного Заходу, а сила колективного Заходу – у відновленні міжнародно визнаних кордонів України. Як тільки КНР підкуповуватиме Захід по частинах – як він це робить з Макроном – колективний Захід припиняє існувати (Стратагема 33 про сіяння розбрату).