Ердоган може програти у Туреччині. Чи виграє від цього Україна?

Уляна Стельмашова

У Туреччині вперше за 20 років опозиція може перемогти Реджепа Таїпа Ердогана. Вибори президента заплановані вже на цю неділю, 14 травня. Соціологія показує, що Ердоган відстає від свого головного суперника Кемаля Киличдароглу. Якщо жоден із кандидатів не набере у першому турі понад 50% голосів виборців, фінальний тур відбудеться 28 травня.

Програш Ердогана стане ударом для російського диктатора Володимира Путіна, який плекає симпатію до турецького авторитарного лідера. У західній пресі відносини Путіна та Ердогана вже встигли охрестити як броманс, що означає тісні відносини між двома або більше представниками чоловічої статі. Ердоган як авторитарний лідер на чолі чіткої вертикалі влади є зрозумілий міжнародному злочинцю Путіну.

Путін та Ердоган під час відкриття "Турецького потоку", Стамбул, 2020 рік

На відміну він Ердогана, Кемаль Киличдароглу є представником одразу шести опозиційних партій. Киличдароглу обіцяє у разі перемоги на президентських виборах повернути Туреччину до парламентської або парламентсько-президентської форми правління, а це значить, що перемовини для Росії ускладняться.

Чим Росія тримає Туреччину

Кемаль Киличдароглу уже заявив, що за його президенства Туреччина посилить свій прозахідний курс. Але щодо України його позиція не зовсім зрозуміла. Схоже, що його команда зосереджена на внутрішніх питаннях і намагається уникати теми війни Росії проти України, щоб не брати зайвих чи поспішних зобов’язань. Він, швидше за все, пом’якшить ердоганівську антизахідну риторику, відновить переговори про членство Туреччини в ЄС і зміцнить зв’язки з іншими країнами НАТО.

Утім, сподіватися на кардинальний розворот у бік підтримки України не варто. Яким би не був результат виборів, політика Туреччини щодо російсько-української війни навряд чи зазнає серйозних змін. З початку війни Туреччина балансує, публічно заявляючи про підтримку України і в той же час – посилюючи свої зв’язки з терористичною Росією.

Навіть якщо Киличдароглу переможе, Туреччина продовжуватиме балансувати українські та російські інтереси, включаючи опір західним санкціям проти Москви. Ердоган, як відомо, відмовився приєднуватися до санкцій проти РФ, і ця політика навряд чи буде змінена.

Частково причиною цього є слабка економіка Туреччини та висока залежність від російських енергоносіїв та інвестицій. Росія тримає Туреччину на економічному гачку. Економіка країни потерпає від найкрутішого спалаху інфляції за останні десятиліття: у жовтні минулого року рівень інфляції досяг 24-річного максимуму у 85,51%.

Це в тому числі робить Туреччину вразливою до зростання цін на енергоносії. А з Росії Туреччина отримує близько 45 відсотків природного газу, значні обсяги нафти та вугілля. 

Дуже вдарили по іміджу Ердогана смертоносні землетруси, що вразили Туреччину на початку року. Збитки, за даними ООН, перевищують 100 млрд доларів.

У квітні цього року Туреччина остаточно узалежнила себе від Росії щодо палива для електростанцій. У розпал передвиборчої кампанії та лише за три тижні до виборів президент Ердоган та російський диктатор Путін на віртуальній церемонії урочисто відкрили першу в Туреччині атомну електростанцію «Аккую». Це перший у світі проєкт АЕС, реалізований за моделлю «будуй-володій-експлуатуй». Будує, володіє та експлуатує цю атомну станцію на території Туреччини одна компанія – «Росатом». Це фактично російський ядерний об'єкт на території іншої незалежної держави – в українських реаліях щось подібне на перебування Чорномосрького флоту у Криму.

Цим Туреччина розширила свою енергетичну залежність від Москви в той час, коли країни НАТО, навпаки, скорочують такі зв’язки, щоб позбавити Росію важелів впливу на них. АЕС «Аккую» закріпила присутність Москви в Туреччині на довгострокову перспективу.

АЕС "Аккую"

Минулого літа Росія перекачала мільярди доларів до Турецького центрального банку через АЕС «Аккую», що допомогло Ердогану стабілізувати турецьку ліру за кілька місяців до виборів.

Західні санкції зробили Туреччину більш привабливим місцем для російських туристів і компаній, які привозять необхідні гроші та інвестиції в країну, а торгівля між двома країнами різко зросла після їх запровадження.

У 2022 році обсяг торгівлі між Росією та Туреччиною досяг рекордного рівня в 68 млрд доларів. Зараз Росія є найбільшим джерелом імпорту Туреччини та восьмим за величиною напрямком експорту. Крім того, Туреччина залишається єдиним життєздатним повітряним коридором для Росії на Захід.

Курс Киличдароглу

Сигнали, що виходять від самого Киличдароглу щодо його погляду на російсько-українську війну, були неоднозначними. Це говорить про те, що турецький опозиційний політик, що може стати президентом, не має прямої антиросійської політики. Його позиція, як і в Ердогана, - більш тонка.

Кемаль Киличдароглу полюбляє вітатися із прихильниками жестом, що символізує серце 

Киличдароглу пообіцяв «здорове та надійне продовження турецько-російських відносин», якщо його оберуть президентом. Водночас у жовтні минулого року на зустрічі зі студентами в США Киличдароглу заявив, що Туреччина має підтримувати Україну.

«Ми вважаємо, що ми повинні підтримувати Україну у російсько-українській війні. Неправильно, коли країна з ядерною зброєю вторгається на територію країни, яка не має ядерної зброї, щоб почати війну», - сказав він.

Але, зрештою, треба визнати, що під керівництвом Ердогана Туреччина робила і робиться якраз те, про що говорить опозиційний кандидат в президенти. Анкара засудила російське вторгнення на всіх міжнародних рівнях, підтримує Україну в ООН, доставляє до України зброю. Ердоган сприяв обміну полоненими і став посередником у зерновій угоді.

Однак Туреччина категорично відмовляється від спільних західних санкцій проти Росії, масово приймає росіян, а за минулий рік кількість відкритих росіянами компаній у Туреччині зросла на 670%.

Володимир Зеленський, Реджеп Таїп Ердоган та генсекретар ООН Антоніу Ґутерреш, Львів, 2022 рік

І наразі ані від Киличдароглу, ані від його Республіканської народної партії не звучать чіткі заяви про те, що Туреччина готова відмовитися від своїх економічних та енергетичних зв’язків з Москвою та приєднатися, наприклад, до санкцій Заходу. 

З іншого боку, Киличдароглу навряд чи підтримає Росію будь-яким способом, який міг би охолодити відносини з західними союзниками, наприклад, відкривши турецькі протоки та допустивши більше російських військових кораблів у Чорне море.

Опозиційний лідер чітко заявив, що прагнутиме відновити відносини з Європою та Сполученими Штатами, які Ердоган підірвав своєю політикою. Одним з найперших кроків його прозахідного курсу може стати швидке погодження на вступ Швеції до НАТО, який поки що блокує Ердоган.

Киличдароглу каже, що хотів би відмовитися від антиамериканської риторики та повернутися до парламентської демократії як шляху до відновлення переговорів про вступ до ЄС. «Ми відкидаємо конфронтаційний стиль нинішнього уряду», – сказав його головний радник із зовнішньої політики Унал Чевікоз. – Ми хочемо, щоб Туреччина сприймалася як однодумець у спільноті західних держав».

Водночас за гучними заявами про бажання налагодити відносини із Заходом криються серйозні речі, щодо яких у Заходу та можливого нового президента Туреччини немає спільної позиції. Одним із основних каменів спотикання можуть стати російські системи протиракетної оборони С-400, які Туреччина – член НАТО –  придбала в РФ у 2017 році. За це США ввели проти Туреччини санкції і заборонили їй отримувати літаки F-35 та F-16. Як пише The Guardian, головний радник Киличдароглу із зовнішньої політики не відмовляється від російської системи озброєнь.

***

Для самої Туреччини вибори 14 травня є історичними, і в разі приходу до влади опозиції багато чого зміниться всередині самої країни.

На суттєві зміни можна очікувати у відносинах Туреччини з Євросоюзом та США. А в російського міжнародного злочинця Путіна не буде іншого вибору, окрім як залицятися до Киличдароглу, якщо він стане президентом. Путіну доведеться прийняти певне зближення Киличдароглу із Заходом у надії відмовити його від ще більшого зближення з ним.

Щодо України політика Анкари суттєво не зміниться, хто б не зайняв крісло президента Туреччини. Утім, якщо виграш Киличдароглу ускладнить переговори з Туреччиною для Росії, то цим варто скористатися Україні як представниці того ж Заходу.