Дострілявся: військовий злочинець «Стрєлков» загримів до російської буцегарні

Власне прізвище здавалося йому надто неоковирним та зовсім не геройським. Тому з Гіркіна він перетворився на «Стрєлкова». Стріляв він, щоправда, здебільшого з Телеграм-каналу. А зі справжніх пострілів у його послужному списку хіба збиття рейсу МН17 з ЗРК «Бук». Тут він і справді поцілив у мішень, що вартувало життя 298 ні в чому не винним людям. Тепер Ігор Гіркін-Стрєлков на власній шкурі відчує, що означає бути жертвою. Російська влада кинула його до в’язниці, з якої він, хотілось би сподіватися, живим вже не вийде.

П’ятниця, майже 13-те. Принаймні, для Гіркіна

У п'ятницю, 21 липня, московський суд заарештував Ігоря Гіркіна, колишнього ФСБшника, колишнього «міністра оборони ДНР», колишнього «головнокомандувача армії Новоросії». У Гіркіна – багато чого у минулому, а у теперішньому – хіба що грати на вікнах.

Його затримали у кримінальній справі про «публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності в Інтернеті». Імовірно, справа з'явилася за заявою колишнього муніципального депутата з Ярославля Дмитра Петровського (їздив на війну як «цивільний доброволець»), який обурювався тим, що Гіркін критикує і російську армію, і Путіна. За іншою версією, його арешт – помста ПВК «Вагнер», на яку Гіркін також посилено гавкав.

«…Спусковий гачок війни таки натиснув я… Маховик війни, яка досі йде, запустив наш загін», – хвалився Гіркін в інтерв'ю росвиданню «Завтра» восени 2014 року.

Але що ж воно таке – Гіркін?

Учасник обох чеченських воєн, які вела Росія. Працівник ФСБ, який став широко відомим навесні 2014 року. Тоді він командував проросійським підрозділом, який захопив адміністративні будинки в Слов'янську, а потім і в інших містах на сході України. З травня по серпень того ж року Гіркін обіймав посаду «міністра оборони» самопроголошеної «ДНР» – але після низки поразок на фронті залишив посаду. Відтак у бойових діях Гіркін більше не брав активної участі – повернувшись до Росії, воював переважно в Інтернеті і навіть брав участь у дебатах з Олексієм Навальним.

Як стверджують джерела, Гіркін вимушено виїхав із Донбасу – зокрема, внаслідок ворожнечі з Владиславом Сурковим. У 2013 році колишній глава політичного блоку АП обійняв посаду помічника президента РФ, у тому числі курируючи питання, пов'язані з Україною. Після того, як у 2014-му Росія анексувала Крим та розпочала війну на сході України, Сурков став курирувати самопроголошені «народні республіки» Донбасу. За задумом Кремля, «ДНР» та «ЛНР» мали стати центрами російського впливу на Україну, за що й відповідав Сурков (втім, ця спроба закінчилася провалом і у 2020-му Суркова відправили у відставку).

Гіркін неодноразово публічно критикував Суркова за його участь у укладанні Мінських угод і навіть називав членом «партії зради», яка «кинула мешканців Донбасу». У підсумку його «поперли» з Донбасу співробітники ФСБ, які вважали Гіркіна надто «некерованим». І не тільки через прямі атаки на помічника Путіна, але й через збитий над Донбасом малайзійський «Боїнг».

Гаага плаче

У листопаді 2022 року суд у Нідерландах засудив Гіркіна (а також двох інших обвинувачених) до довічного ув'язнення, визнавши його винним у справі про аварію рейсу MH17 авіакомпанії Malaysia Airlines. Під час розслідування експерти дійшли висновку, що літак збили із зенітно-ракетного комплексу «Бук», що належав 53-й бригаді ППО російських збройних сил, яка базувалася у Курську. Бук прибув на територію самопроголошеної «ДНР» в ніч перед катастрофою літака і незабаром після пуску ракети був відправлений назад.

Згідно з рішенням суду, саме Гіркін відповідав за постачання зброї та вів переговори з відповідальними особами у Москві (Росія свою причетність заперечує). При цьому слідча група у справі рейсу МН17 вважає, що Путін особисто санкціонував постачання «Бука».

Тим часом ніхто з підсудних у справі не постав перед судом особисто, а прокурори засумнівалися в тому, що обвинувачені колись понесуть реальне покарання за цей злочин, оскільки Росія не екстрадує своїх громадян: «Але ніхто не знає, що несе майбутнє, а ми зі свого боку докладемо всіх зусиль до їхнього арешту», – казали вони.

Сам Гіркін свою провину заперечував, а коментарі на цю тему давав неохоче. Натомість називав суд «незаконним і націленим на розправу з ворогами нового світового порядку». Цікаво, що на той час Гіркін перетворився не лише на «ворога нового світового порядку», а й на одного з головних критиків Кремля.

Іноземна Феміда засудила його та ще двох фігурантів справи до довічного ув'язнення. Не виключено, що справедливість таки наздогнала Гіркіна, але не так, як це уявляли у Нідерландах. Воістину, «ніхто не знає, що несе майбутнє».

«На чолі країни – нікчема»

З початку повномасштабного вторгнення в Україну Гіркін регулярно коментував бойові дії та критикував як військове керівництво РФ, так і політичне. Він часто звинувачував їх у недостатній рішучості, адже на його переконання, «Україна не має права на існування».

Особливо жорсткою критика стала після невдалої спроби Гіркіна приєднатися до російської армії у жовтні 2022 року. Тоді одразу кілька прокремлівських «воєнкорів» повідомили, що він «пішов воювати». Головне управління розвідки України пообіцяло виплатити 100 тисяч доларів тому, хто візьме військового злочинця у полон – у нас проти Гіркіна порушено декілька кримінальних справ, зокрема про тероризм, а також щодо порушення законів і звичаїв війни.

Проте вже на початку грудня сам Гіркін розповів, що повернувся до Москви. За його словами, у жовтні він справді вирушив до так званої «ДНР» і навіть був зарахований до одного з підрозділів у званні рядового, але це нібито викликало невдоволення «вищого командування», і два місяці він воював потай.

«Розсерджені патріоти»

Після повернення Гіркін оголосив про створення «Клубу розсерджених патріотів» (КРП) – неформального об'єднання, яке він хотів перетворити на політичний рух. До речі, спроби розпочати політичну кар'єру він робив після 2014 року неодноразово, але всі вони провалилися. Як голова до клубу увійшов один із засновників самопроголошеної «ДНР» Павло Губарєв. 21 липня 2023-го його теж затримали – невдовзі після Гіркіна.

«Розсерджені патріоти як частина громадянського суспільства прийняли на себе багато функцій російської держави. Насамперед ми говоримо про безпосереднє постачання і переоснащення підрозділів російської армії. Ми продовжуватимемо робити це в будь-якій ситуації. Ми маємо досвід вирішення цих та інших завдань», – зазначається у маніфесті клубу.

Насправді ж активність КРП зводилася переважно до закликів ліквідувати українську державність. Сам Гіркін називав поточну ситуацію на фронті «принизливою», а відповідальність за це покладав насамперед на Путіна: «Історія не має умовного способу. 23 роки на чолі країни знаходилася нікчема, яка зуміла пустити пилюку в очі значній частині населення».

«Ще шість років влади цього боягузливого бездаря країна не витримає»

Російське (буцімто ліберальне) видання «Медуза» зазначає, що затримання та арешт Гіркіна ініціювали високопосадовці — для «профілактики» після заколоту Євгена Пригожина. Джерела «Медузи» наголошують, що у Кремлі не вважали Гіркіна особливо популярним у росіян: «Якась база прихильників у нього є, але це сльози, це не Пригожин. При тому, що «Стрєлков» давно публічний».

Інше джерело, близьке до адміністрації Путіна, називає затримання Гіркіна «логічним» після всіх його заяв, оскільки той «давно гавкає всіх, від президента та міністерства оборони до Пригожина».

За оцінкою цього співрозмовника, Гіркіна мали затримати «рано чи пізно»: «Він був потрібен як «іхтамнєт» на початку донбаської історії». Тепер він не потрібен вже нікому.