Дмитро Шурхало: Москві було важливо підкорити Новгород, бо Новгород був ніби як «Антимосквою»
Наталія Лебідь
Російська історія могла би піти іншим – неімперським – шляхом, якби кілька століть тому «єднання російських земель» відбувалось би не довкола Москви. Альтернативою могли стати як Поволжя, так і Новгород – міста купців і всіх тих, кому було цікаво розвивати зв’язки із Заходом і Сходом, а не замикатися у власній затхлій імперії – із рабською покорою закріпаченого люду та мракобіссям чернечого православ’я.
Але вивищення Москви розпочалося ще за Золотої Орди, від якої московські князі отримували «ярлики» на княжіння у прилеглих землях. За що ординці так полюбили московітів? Чи не за те, бува, що відчували у них рідні душі? Тяжко сказати… Але отруївшись міазмами однієї імперії – золотоординської – московіти почали будувати свою власну. А будували вони її з кров’ю, сльозами та примусом. Тобто, з усім тим, що супроводжувало їхні колонізаторські потуги упродовж сторіч.
Першою жертвою московської експансії пав Великий Новгород. Тобто Новгородська республіка (1136-1478) з прогресивними політичними традиціями та багатою і добре дослідженою культурою. Нині від новгородської суб’єктності не залишилося нічого. Власне, нічого від нього не залишилося ще за часів Івана Грозного. Цар-параноїк, якого намагався косплеїти і Сталін, і Путін, подбав про повне знищення конкурента. Про долю Новгорода і про альтернативні варіанти становлення Росії ми говоримо з журналістом та істориком Дмитром Шурхалом.
Клавдій Лебедєв. «Марфа-посадниця. Знищення новгородського віче». 1889 рік
Дмитре, Новгород був першим проявом експансіоністської політики Московщини?
Я почав би з того, чому саме Москва почала «збирати» російські землі. Видатний дослідник російського середньовіччя, історик Олександр Зимін, самими росіянами недооцінений, писав про те, як Москва стала центром Росії. На його думку, консолідація у росіян могла відбуватися довкола іншого центра.
І тоді історія могла би піти інакшим шляхом?
Цілком вірогідно. Тут що цікаво: якщо німці свого часу хиталися між Віднем та Берліном як центром імперії, а французи мали безальтернативний Париж, то майбутні росіяни мали вибір – довкола чого об’єднуватися.
Цей момент припав на середину XV століття, коли точилася війна між нащадками Дмитра Донського за московський престол. І в якийсь момент галицький князь Дмитро Шемяка (Галич тут російський, котрий біля Костроми) вирішив кинути дідову спадщину і піти своїм шляхом. Залишивши претензії на Москву, він приступив до створення самостійної держави на Півночі, до якої входили Устюг, Галич, Вятка…
Як писав Зімін, «кріпосницькій Москві протистояла північна вольниця промислових людей (солеварів, мисливців, рибалок) та вільних селян. Загибель свободи Галича спричинила падіння Твері та Новгорода, а потім і криваву заграву опричнини».
Тобто альтернативою Москві була тверсько-новгородська гілка – там, як і у північному Поволжі (а це вже згаданий Галич, Углич, Устюг, Вятка тощо) – жили вільні люди, більш толерантні, орієнтовані на торгівлю, а не на війну.
Але всі вони зрештою програли Москві, а самого Шемяку, здається, отруїли за наказом Василя ІІ Темного…
Так, і перемога Москви ознаменувала деспотично-кріпосницький шлях розвитку Росії, як зазначав Зімін. Тут треба зважати, що головною передумовою підвищення Москви стало те, що саме московські князі мали особливий статус у Золотій Орді. Від Орди вони отримали так званий «ярлик» на князювання у Великому князівстві Володимирському. Там вони організовували збір і виплату данини, залишаючи собі її частину.
Це ж звідти Андрій Боголюбський походить, який захопив Київ. Фактично Володимирське князівство – це зачаток Московщини…
Так, не дарма ж російський історик Василь Ключевський називав Боголюбського «першим великоросом». Після того, як Золота Орда ослабла і почала розпадатися, московські князі здобули незалежність. Однак, пішовши з-під влади Золотої Орди, Москва вирішила закріпити за собою всі території, які опинилися під її керуванням завдяки золотоординському ярлику.
Тобто стартувало все з Володимиро-Суздальської землі, довкола неї московські князі, чи то пак північно-східні Рюриковичі, почали об’єднання. А невдовзі першим пунктом «молодої» московської експансії став Великий Новгород.
Картина Василя Максимова «Татаро-монголи під стінами Володимира»
Два слова про Орду. Вона розпалася тому що…
Тому що наприкінці XIV століття її розгромив Тамерлан. Насправді причин занепаду було декілька, тут, зокрема, можна й епідемію чуми згадати, але головне, що прийшов Тимур і сплюндрував найбагатші міста Золотої Орди на Волзі. Він завдав Орді такого нищівного удару, після якого вона вже не оговталася.
Але Москва якось зуміла використати цю ситуацію на власну користь…
Ну бо московський князь був посередником у збиранні данини з північних околиць Русі – з того, що в нашій традиції називають «Заліссям»…
Це те, що за Київщиною та Чернігівщиною знаходилося – за брянськими лісами…
Так, це те, що тепер є Росією – Ростов Великий, Суздаль, Володимир-на-Клязьмі, Нижній Новгород, а також Твер, Великий Новгород… Збір данини ще за Івана Калити почався, в XIV столітті. Він збирав так званий «ординський вихід», був медіатором між Заліссям та Ордою, ну і дещо з данини лишав собі, а як же інакше…
Отож, передумови у Москви для того, щоб піднятися над іншими землями, були. Принаймні, фінансові.
Так, Москва опинилася у більш вигідному становищі. Крім того, московські князі вивчили і творчо розвинули ординську систему управління, яка для свого часу була цілком адекватною. Тобто певну школу вони пройшли.
Повернемося до Новгорода. Скажи, Новгород – наш? Київ виник раніше, а Новгород платив йому данину. Отже, наш…
Знаєш, це тема окремої дуже великої дискусії, коли виник Київ і коли виник Новгород. Точно відомо, що 1500-річчя Києва відзначали в 1982 році – це дуже умовна дата. А 1100-річчя Новгорода відзначали у 1959 році, але коли все насправді було засновано, дуже важко сказати. Тут забагато теорій і замало фактів.
Але дійсно, сталося так, що Новгород був у підпорядкуванні Києва. Хоча варяги першими мали дістатися спочатку Новгорода, а вже потім – Києва, адже рухалися вони з півночі. І саме вони інтегрували у єдину державу Новгород та Київ.
Це якщо приставати на норманську теорію виникнення Русі, але так глибоко у сиву давнину ми занурюватися не станемо…
Ну так, бо зараз навіть ставлять під сумнів існування Рюрика як скандинавського родоначальника київської династії… Але все-таки це велике питання – хто кого і до чого приєднав…
Добре, але в кожному разі Київ не намагався утримати Новгород у сфері свого впливу. Чому?
В принципі, до монгольської навали Київ та Новгород були в єдиному політичному просторі династії Рюриковичів. Наприклад, Ярослав Мудрий починав правити в Новгороді, а вже потім – у Києві. Добре, Ярослав Мудрий – це надто давно, на межі Х-ХІ століть. Але візьмемо, наприклад, першу половину ХІІІ століття. Відомий князь Мстислав Удатний попервах правив у Новгороді, потім у Галичі (цього разу це той Галич, що на Галичині, тобто наш, український)… Уявляєш ці відстані? Де Новгород, а де Галич?.. І все ж таки це єдиний політичний простір – такий він був до великої монгольської навали.
Мапа держави Ярослава Мудрого. З книги «Terra Ucrainica. Історичний атлас України і сусідніх земель». Угорі — княжа печатка з прижиттєвим портретом Ярослава Мудрого (з колекції Олексія Шереметьєва)
Або візьмемо новгородця Олександра Невського, номінально він був київським князем. Мав ярлик на княжіння від татар. Щоправда, немає підтверджень історичних, що він тут фізично був. Але він представляв єдину династію, поєднану спільною релігією та спільною писемною мовою.
І при цьому новгородців розглядають як окремий слов’янський етнос чи субетнос?
Безперечно, новгородці були дещо окремими, це навіть радянська історична наука визнавала. Казали, що давньоруська мова мала три діалекти: південний, північний, та східний. Водночас найкращий дослідник новгородських берестяних грамот Андрій Залізняк писав, що мова новгородців попервах зближувалася з тою, якою говорили у Києві, а пізніше – з мовою, якою говорили у Москві. І так тривало до XV-XVI століття, а потім новгородська мова зникає. До того ж, у цей час меншає берестяних грамот, тобто немає достатньо зразків для вивчення. Грамотність населення, як сказали би зараз, різко падає.
На той час Москва загарбала Новгород, то про яку грамотність мова? Це із серії «кто разрешил вам красиво жить?», грамоти якісь писати, абетку вчити… Але поки ще існувала Новгородська республіка, то до кого вона тяжіла у культурному вимірі?
Історія Новгорода – це кілька століть. Очевидно, місто було більш орієнтованим на Європу. Новгород – це зв'язки з Ганзою, з цією великою північноєвропейською торгівельною системою (Ганза, або Ганзейська чи Любецька унія – Hanse, Lübische Hanse – спілка вільних німецьких «ганзейських» міст та торгових гільдій, яка підтримувала і захищала торгівлю від феодалів і піратів у Північній Європі у XIV–XVII століттях – Авт.).
Новгород, як я вже казав, був більш толерантний і менш мілітарний, заточений на торгівлю. Новгород був доволі демократичним. Треба наголосити на цій зовсім інакшій, ніж у Москви, політичній культурі Новгорода. Там було віче, влада князя була номінальною, виборний посадник, глава виконавчої влади, мав значно вужчий функціонал, аніж самовладні князі.
Новгород у ХІІІ столітті зумів відбити усі атаки німців і скандинавів, але, щоправда, був змушений підкоритися Золотій Орді. Отож, якісь зачатки мілітарності там були. Принаймні, від більш-менш рівних собі за військовою потугою супротивників новгородці могли відбитися…
Та, звісно, що й Новгород вів війни, тоді у всіх були війни, але були й періоди мирного співіснування … І паралельно з цим йшла торгівля. Бо Новгород все-таки був більш торгівельним. Хліба свого Новгороду не вистачало, він залежав від продовольчих поставок.
У XV столітті Новгород був мирний, не хотів ні з ким сваритися, передусім із Москвою. Формально він визнавав владу московських князів. При цьому новгородці дистанціювалися від конфлікту Василя II Темного і Дмитра Шемяки – вони обох титулували «великими князями». І хоча розгромлений Шемяка знайшов у Новгороді «політичний притулок», невдовзі його там отруїв московський агент.
«Хороший» притулок…
Так, не виключено, що цей самий агент діяв за мовчазної згоди новгородської влади. Дуже вже їй не хотілося сваритися з Москвою.
Великий Новгород
Черчилль з цього приводу сказав би: «Ви не можете домовлятися з тигром, коли ваша голова у нього в пащі»… Новгород визнавав зверхність Москви, але все-таки залишався республікою. Та згодом Москва вирішила повністю прибрати його до рук. І ось тоді Новгород попросив допомоги у литовського правителя Казимира, попросившись під його протекторат. Казимир допомогу пообіцяв, але її не надав. Чому не склався цей союз?
Тут немає єдиної відповіді, чому не склався цей союз. Москві було важливо підкорити Новгород, бо він був ніби як «Антимосквою», знаменував собою зовсім інший шлях розвитку. І, що головне, також міг стати центром консолідації довколишніх земель.
Тим паче, що Новгород тяжів до Європи, до Литви, там була «литовська партія», хоча цей термін вже історики придумали.
А Москва накладала лапу на Новгород ще й тому, що московські князі апелювали до спадщини Олександра Невського. Вони казали – ми ж спадкоємці, а значить «Новгород наш».
Відтак князі висували все більше претензій до міста, що новгородцям, звісно, не подобалося. Вони лише номінально визнавали владу Москви, а реально хотіли провадити власну політику. А коли зрозуміли, що самостійна політика їм не світить, почали дивитися вбік Литви.
Але Литва не допомогла…
Так, спроби Новгорода інтегруватися у Литву зазнали невдачі через інертність Литви. Чому так вийшло? Є така версія: великий князь литовський був на той час і королем польським, а це значить, що західні справи його цікавили більше, ніж східні. Саме тому новгородські спроби заручитися литовською підтримкою не отримали належного розвитку. У Казимира були більш пріоритетні напрямки зовнішньої політики, польсько-литовський союз вимагав більше уваги.
Зрозуміло. А шансів самотужки протистояти Москві у Новгорода не було зовсім?
Теоретично – шанси були. Тут треба взяти до уваги ще один момент. Київ, як відомо, тоді був під владою Великого князівства Литовського. І коли Новгород просився під протекторат Литви, то новгородці готові були визнати зверхність київського митрополита – питання релігійної зверхності обговорювалось також. Москва цим скористалася і заявила, що Новгород виступає проти православ’я, а відтак зібрала коаліцію, так би мовити, на захист віри.
Плюс московський князь був достатньо заможним, щоб платити татарам, які вже збідніли, але не розгубили військових навичок. Ключову роль у перемогах Москви над Новгородом в 1456 і 1471 роках зіграла татарська кіннота. Тож відповідаючи на твоє питання, чи були шанси у Новгорода вистояти проти Москви – були, але у Москви їх виявилося більше.
Якраз хотіла спитати про те, наскільки сильною була військова потуга Москви? Адже ця держава ще буквально «вчора» сама кланялась Золотій Орді. Аж тут виявляється, що татарська кіннота вже перейшла на «потрібний» бік…
Атака татарської кінноти (сучасна реконструкція)
Про структуру московської армії тих часів, чесно кажучи, не готовий говорити, але татарська кіннота відіграла значну роль – це правда. Але ось у чому одвічне московське лукавство: нехрещені татари відстоювали «святу православну віру», на яку буцімто зазіхали «відступники» з Новгороду.
Московський цар Іван Грозний влаштував у Новгороді масову різанину – в дусі «кращих» традицій цієї держави. Знищив республіку та приєднав цю землю до своєї імперії. Як ти думаєш, скільки поколінь новгородців пам’ятали цю наругу над своєю свободою?
Власне, Новгородську республіку знищив ще дід Івана Грозного, Іван ІІІ. Після того, як новгородці підкорилися йому, він організував ще один похід на Новгород і висунув новгородцям ультиматум, що вони мають прийняти його владу безпосередньо.
І що, вони попросили?
Були вимушені. На це Іван ІІІ відповів – що ж, якщо ви самі просите, то «вечевому колоколу в Новгороде не быти, посаднику не быти, а государство все нам держати». Зняли вічевий дзвін, організували масові депортації новгородців…
Масові депортації? То ось звідки вони…
Це було традиційним методом московітів. Вони весь час міксували, переміщували населення. На місце новгородців селили когось іншого, а самих новгородців відправили кудись ближче до південно-східного кордону. Нетиповим був якраз ексцес із Новгородом, який вчинив Іван Грозний. І тут навіть немає вичерпного пояснення того терору, який вчинив цар. Тим паче, що стався він вже через 100 років після того, як дід Грозного остаточно підкорив Новгород.
Очевидно, навіть втративши власну державність, Новгород зберігав певну суб'єктність. Іван Грозний ніколи не довіряв новгородцям, навіть коли вони демонстрували лояльність. Показовий момент: серед опричників Івана Грозного не було жодного новгородця. Там були люди з різних земель, хрещені татари, навіть заїжджі найманці з Європи, а от жодного новгородця в складі опричнини ніколи не було.
І от Іван Грозний на початку 1570 року взяв та й розгромив власне місто, яке не виказувало йому непокори. Якраз тривало перемир’я з Великим князівством Литовським (щойно постала і Річ Посполита), тобто був мир ззовні і не було бунтів всередині. Тим не менш, Грозний вдався до свідомого акту геноциду, як сказали б ми зараз. Декілька днів тривала різанина – когось буквально різали, когось топили, когось іншим способом вбивали…
А ще сплюндрували навколишні села. Що не могли забрати, те знищували… І люди, які вцілілі у тій різанині, були приречені, бо стояла зима і взяти харч було нізвідки, бо їхні припаси опричники Івана Грозного вивезли або понищили. Після того Новгород втратив свою суб’єктність. Хоча певну окремішність Новгорода, його неподібність до Москви згадували навіть на початку XVII століття, коли московіти мали конфлікт зі шведами…
Як все це до болі знайомо. І депортації, і геноцид, і голод, і метод знищити все, що не зуміли розікрасти… Цікаво, цьому московіти у Золотої Орди навчилися чи вже власне ноу-хау вигадали?
Не знаю, наскільки це успадковане від Золотої Орди. Але загалом імперіям було притаманно когось звідкись виселяти, переселяти, міксувати – щоб отримати більш лояльне населення. І не дарма Сталін так багато займався депортаціями. Так само Іван Грозний вчинив і після підкорення Казані – влаштував переселення. Хоча Казань була ворожою підкореною столицею, а Новгород – ніби ж «своїм»… Але якщо дід Грозного займався депортаціями, то сам Іван IV – систематичним кількаденним вбивством новгородців, не дивлячись на стать і вік.
Не жаліти ані чужих, ані своїх також дуже притаманно московітам-росіянам, але ти перестрибнув з Івана Грозного до Сталіна, оминувши ще такого виродка, як Петро І. Варто було б згадати ту різанину, яку він вчинив у Батурині…
Все-таки Новгород і Батурин – це різні випадки. Батурин в умовах війни виказав царю непокору, а новгородці нічого такого не робили. Вони зустрічали Грозного хлібом-сіллю, у дзвони дзвонили, бо цар же приїхав… Тому знищення Новгороду – це виняткова, невмотивована жорстокість…
Щось із серії «бий своїх, щоб чужі боялись». Це ж, до речі, суто російський вислів, без аналогів у інших мовах та культурах. Походить від традиції кулачних боїв, які так люблять у цій країні, що аж визнали окремим видом спорту…
Так, це якась превентивна жорстокість, як у Сталіна в роки Великого терору… Бо, знову ж таки, якщо дід Івана Грозного, приєднуючи Новгород, обмежився стратою ватажків «литовської партії» і депортацією їхніх прихильників, то опричники Грозного вирізали більшість населення міста. Іван ІІІ наказав стратити синів Марфи Борецької, але принаймні не її саму.
(Марфа Борецька, або Марфа-посадниця – представниця новгородської «опозиції». Виступала проти Івана III і за незалежність Новгорода від Москви та зближення його з Великим князівством Литовським. Втратила землі та майно після поразки Новгорода, була вивезена до Москви, де прийняла постриг та померла у монастирі – Авт.).
Після Новгородської пала і Псковська республіка, якою до ХІІ століття теж керували з Києва. Скільки загалом самостійних суб’єктів поглинула Московія до і у період царювання Івана IV?
Дивись, Іван Грозний передусім винищив удільних князів. Останнім удільним, тобто окремим правителем був його двоюрідній брат Володимир Старицький. Цар його знищив разом з усім кланом Старицьких, бо кожен правитель – це певне коло людей довкола нього. Цих людей Грозний знищив або ж депортував, поселив у нових місцях.
Улюблений персонаж Сталіна Іван Грозний у фільмі Сергія Ейзенштейна. У ролі царя – Микола Черкасов
Щодо Пскова, то там московські князі знищили самоврядування без зайвих ексцесів. Сказали містянам, що тепер у вас буде воєвода з Москви сидіти, та й по всьому…
Взагалі за що любили Грозного у Російській імперії, у Радянському Союзі (а надто за сталінських часів), так це за централізацію – за те, що він покінчив з оцією самостійністю князівською. За те, що не лишилося князів, які могли сказати: мовляв, я удільний правитель, свій уділ не на царській службі отримав, а від своїх предків.
Все це при Івані Грозному було остаточно знищено і централізовано.
А чи не могли усі ці удільні (чи то пак вже не удільні) князі взяти та й збунтуватися? Утворити єдиний кулак та вдарити по Москві? Чи роззирнутися довкола у пошуках потенційних союзників, які допомогли б Пскову, Твері, Рязані та іншим відстояти свою самостійність?
Для такого об’єднання хтось би мав відіграти роль об’єднувача. Мав би бути якийсь центр кристалізації. Мені здається, що Іван Грозний якраз і боявся, що таким центром може стати Новгород. Хай там навіть уже віча й посадника немає, а все одно новгородці – це якась «Антиросія», «Антимосковія».
Насамкінець: яку мораль можна вивести з падіння Новгорода, які історичні уроки? Можливо, урок той, що якщо на твою землю повзе щось з боку Москви, то із хлібом-сіллю виходити в жодному разі не рекомендується, краще відразу діставати лук зі стрілами, чистити кулемет чи розчохляти «Хаймерси» – залежно від епохи…
Звісно, завжди краще захищатися, аніж сподіватися на милість переможця чи того, хто претендує на перемогу. До слова: після того, як Іван Грозний сплюндрував Новгород, місто перетворилося на глибоку периферію, політичну незначущу, втратило суб’єктність.
Хоча етнограф-славіст Павло Шафарик ще у 1842 році виділяв новгородців як окремий східнослов'янський народ. А ось цитата вже з Миколи Костомарова: «У XV столітті розрізнялися на материку нинішньої Росії чотири відділи східнослов'янського світу: Новгород, Московія, Литва та Русь. А У XVI-XVII ст., коли Новгород був стертий – Московія, Литва та Русь».
Для розуміння: під «Литвою» тут мається на увазі нинішня Білорусь, тобто «литвини», а не «жмудь» – населення Литви (Жмудь – регіон на північному заході Литви, історична батьківщина жмудинів, носіїв жмудської мови, діалекту литовської – Авт.).
Одним словом, можна записати у злочини Москви ще й те, що у XVI столітті нею був винищений цілий етнос – причому не «чужий», а, власне, «свій», і це лише тому, що Івану Грозному з його параноєю здалося, що цей етнос трактує себе як «Антимосковію»…
Саме так, якщо йти за Шафариком і вважати, що Новгород населяв колись потенційно окремий народ…