Дмитро Разумков: Про тих, хто нажився на війні і став «младоолігархом», дізнаємося після війни

Наталія Лебідь

Перед повномасштабним вторгненням Дмитро Разумков, колишній спікер Верховної Ради, котрий у 2021 році поступився місцем Руслану Стефанчуку, казав, що готовий поборотися за президентське крісло – його рейтинг навіть почали заміряти, але війна внесла свої корективи. Нині Разумков навряд чи витягнув би суперництво з діючим президентом або, скажімо, із чинним головкомом ЗСУ, якби той після перемоги виявив бажання балотуватися. Адже популярність і Володимира Зеленського, і Валерія Залужного сягнула значних висот. Але таким є стан справ на сьогодні. Про те ж, якою мінливою може бути політична фортуна, Разумков знає не з чужих слів.

Колись він починав у команді Зеленського, але нині грає окремо. Віддаючи, втім, належне дипломатичним зусиллям президента на міжнародній арені. Водночас за багато речей, які віддзеркалюють розчаруванням всередині країни, Разумков владу критикує. До таких моментів належить і неподолана корупція, і провалена боротьба з олігархатом. Ба навіть більше: Разумков каже, що за час, який минув від 24 лютого 2022 року, встигла прорости когорта «младоолігархів» – людей, які безсовісно нажилися на війні. Їхні імена, як і розмір їхніх статків, ми дізнаємося пізніше, обіцяє Разумков. Не меншою мірою його хвилює і звуження українського інформаційного поля, і відвертий наступ на гласність.

Про це і про багато інших речей Разумков розповідає у великому та відвертому інтерв’ю «Центру політичного консалтингу».

- Пане Дмитре, зафіксуємо момент, у який ми розмовляємо. Нині кінець березня 2023 року, і Україна, як кажуть наші військові, перебуває напередодні великого контрнаступу. Ваші відчуття – як політика та людини – у якій точці ми зараз і як далеко вона від перемоги?

- На такі питання повинні відповідати фахові люди. Але якщо виходити з моїх відчуттів та тієї інформації, котра є відомою… Ситуація на фронті є непростою, бо нам не вистачає техніки…

- Все ще?

- Так, бо це перманентний процес. І ніхто не скаже, що нам вже досить того, що є. Техніка може бути знищена, відправлена на ремонт, втратити свої якості тощо. Для великого контрнаступу нам треба мати більше техніки і більше боєкомплекту. Тут я не відкрию таємницю, якщо скажу, що, за словами військових, снарядів нам все ще бракує, причому інколи бракує навіть БК для стрілецької зброї.

Але є ще один аспект, котрий аж ніяк не допомагає нам у війні. Це те, що серйозно демотивує армію. Перше – це корупційні скандали, в тому числі щодо закупівель в Міноборони. Не буду зараз зупинятися на тому, хто тут правий, а хто ні – хай цим займаються антикорупційні органи – але як громадянин вважаю, що платити заявлені кошти на таке харчування, яке отримують наші військові, є неправильним.

Другий момент, котрий так само є демотивуючим, це відмова від премій у 30 тисяч гривень. Таку премію скасували 1 лютого, і для багатьох хлопців питання – навіть не в грошах. Хоча і в грошах теж, бо тільки офіційна інфляція становить 28%, тоді як реальна – більша 30%. І це при тому, що багато хто за власні кошти купував собі амуніцію, броніки, каски тощо. І за власні ж кошти ремонтував машини, заправляв їх, і з цим воював…

Важить і моральна складова. Коли військові бачать, що очільники підприємств (причому державних підприємств!), а також члени наглядових рад отримують від 600-700 тисяч гривень до 2-3 млн на місяць, а у солдат в цей час забирають 30 тисяч, то як це має бути сприйнято? Адже саме завдяки армії ці самі чиновники продовжують існувати і отримувати свої зарплати.

- Чи не є ще одним демотивуючим фактором бравурний оптимізм офіційних спікерів від влади, такого собі колективного Арестовича? І ще сюди ж: чи правильно побудована комунікація Банкової з соціумом саме в контексті повідомлень з фронту?

- Ні, неправильно. Підтримувати позитивний настрій в суспільстві, звісно, необхідно. Це на 100% правильний підхід. Ми повинні вірити в свою перемогу, і ми в неї віримо, незалежно від того, що говорить (або не говорить) влада. Зрештою, рік тому країну втримали не політики. Її втримав народ та армія. І втримали вони її не завдяки, а інколи всупереч тому, що робили окремі політики.

Але очікування людей базуються на тій інформації, яку вони отримують від влади. І коли було сказано про «два-три тижні», люди повірили, що саме такий термін часу їм треба просто перетерпіти. І хоча більшість усвідомлювала, що так скоро війна не закінчиться, вони чули з високих кабінетів про кілька тижнів і вірили Офісу президента та його офіційним спікерам.

А особливим знущанням виглядало те, що про «два-три тижні» говорив той, хто ще 23 лютого 2022-го переконував, що війни не буде. І що час розпаковувати тривожні валізи. І хтось в Ірпені послухав, повірив і розпакував. І в Бучі розпакував. І в Куп’янську розпакував. І в Херсоні розпакував, а потім, можливо, загинув… Відповідальність за ці смерті лежить на тих, хто казав, що війни не буде, а потім говорив про її швидке завершення.

Ми маємо вірити в перемогу, але без того, щоб бути введеними в оману. Свій ресурс ми маємо розтягнути на той проміжок часу, на який це необхідно. І розраховувати зусилля, виходячи з найгіршого варіанту. А брехати людям не треба – це взагалі погана історія.

- На телемарафоні, схоже, іншої думки. До речі, про телемарафон – його формат не переглядатимуть до кінця війни?

- Ні, не переглядатимуть. І це дуже погано для держави, але зручно для влади. Я, наприклад, не був на єдиному телемарафоні місяців десь із одинадцять…

- Вас не запрошують?

- Мене не те, що не запрошують. Мої прізвище – у стоп-листі.

- Хто формує такий стоп-лист?

- Гадаю, його погоджують з Офісом президента. А формує його, наскільки мені відомо, міністр Ткаченко (Олександр Ткаченко – міністр культури та інформаційної політики – Авт.). І це при тому, що в українському політикумі доволі високий рівень самоцензури, тобто там немає людей, які зумисно робили би те, що шкодить країні. Інша річ, коли очікується, що ти мовчатимеш про корупцію, а про це не треба мовчати навіть під час війни. Історія, що це «не на часі», не працює. Тим паче, коли йде війна. Бо тоді це вже не корупція, а мародерство, за яке треба нести іншу відповідальність.

Так що зі свободою слова у нас – погано. І про це говорять навіть на рівні Сполучених Штатів: буквально декілька днів тому була заява Держдепу, де вони відверто переживають за те, що частина телеканалів у нас вимкнута і що згортається медійний простір, який фактично узурпований владою і працює на її інтерес. І це при тому, що наша армія воює зараз не за територію, вона воює за державу, а держава – це люди, принципи та цінності. І саме цінності – такі, як верховенство права та свобода слова – визначили наш рух в бік євроінтеграції. Якщо ми від цього відходимо і прикриваємося війною, то слід визнати, що в історії таке вже було.

Було і в Німеччині, було і в Росії, де черговий недопрезидент спробував змінити світ під себе, але зламав зуби об Україну…

- Ви вважаєте, що Україна починає рухатися в бік авторитаризму за прикладом Росії?

- Ні, я вважаю, що ми не можемо собі дозволити рухатися будь-яким іншим напрямком, крім того, який сповідують європейські держави, орієнтовані на демократичні цінності. Це не приживеться в українському суспільстві, бо «Україна – не Росія», і тут книга була права (у 2003 році Леонід Кучма випустив книгу із такою назвою – Авт.). Та й, зрештою, цього не допустить ані український народ, ані українська армія.

- Коли ви йшли у відставку, оглядачі говорили про те, що в оточенні президента Зеленського не залишилось людей, здатних донести до нього критичну думку. Цей статус не змінився?

- Думаю, що ні.

- Тобто президент у теплій ванні?

- Не знаю, наскільки вона тепла. Я давно не бачив президента. Але знаю, що напередодні повномасштабного вторгнення на нараді у президента сиділи представники чотирьох відгалужень розвідки, і лише одна людина – пан Буданов (Кирило Буданов, начальник Головного управління розвідки міністерства оборони України – Авт.) – спромігся сказати президенту, що війна буде, а всі інші це заперечували. Це не є секретом, це відома інформація.

- А головком Залужний що казав?

- Це мені невідомо, але я не чув, щоб Залужний стверджував, що війни не буде. А от представники Офісу президента саме це і робили… Не люблю, якщо людей тримають за дурнів. Бо коли виступає секретар Ради нацбезпеки та оборони і каже, що він з жовтня ходив у чорній формі, і ми повинні були здогадатися, що це означає, то що це взагалі таке? (Олексій Данілов справді казав про те, що його чорна форма означала підготовку до війни – Авт.). А якби він білу форму вдягнув, це що б мало значити? Підготовку до зими? Рівень відмазок просто вражає…

- За рік повномасштабного вторгнення у вас тільки одна була розмова з президентом?

- Так. Зранку 24 лютого 2022 року, біля восьмої чи дев’ятої ранку.

- І в якому форматі вона проходила?

- Була зустріч на Банковій з депутатами.

- І з тих пір – ні?

- Ні.

- Я думаю, що ніхто не стане заперечувати колосальні заслуги Володимира Зеленського на зовнішньому треку…

- Безперечно.

- …але наскільки експортний варіант президента України відрізняється від того, що ми споживаємо всередині країни?

- А от не повинно бути експортних варіантів та варіантів для внутрішнього споживання. Політик має залишатися тією людиною, якою він є. Тоді йому будуть вірити і за кордоном, і всередині держави. Зараз президент робить багато корисних речей. І багато підтримки та зброї ми отримали саме завдяки його тиску. Але оточення президента…

- З чим, на вашу думку, пов’язані справи ексголови «Нафтогазу» Андрія Коболєва, ексміністра інфраструктури Андрія Пивоварського, ексзаступника міністра оборони В’ячеслава Шаповалова? З тим, що оновилося керівництво антикорупційних органів? Або з тим, що виникла гостра потреба відповісти на суспільний запит – кажу з іронією – покарати бодай когось і бодай за щось?

- Покарати когось і за щось – це абсолютно неправильно.

- Погоджуюсь. Але так виглядає.

- Відповідати повинні злочинці – незалежно від того, чи вони при владі чи вже поза владою. А брати будь-кого за будь-що – це не справедливість. І люди цю фальш відчувають і просто так не проковтнуть. Інша річ, якщо дійсно є за що відповідати – тут питань нема, хай слідство йде. Хоча деякі справи викликають подив. Я свого часу не підтримував те, що Коболєв отримав премію у 10 млн доларів. Це була захмарна винагорода – адже він ще й отримував зарплату як керівник «Нафтогазу». Але виділення такої премії було публічним та прозорим, і тут єдине, що йому не треба було її брати! Коболєв мав би повернути її до бюджету, але він зробив так, як він зробив. Однак його справа – це не боротьба з корупцією.

- Від боротьби з корупцією до боротьби з олігархатом. Ви свого часу пішли у відставку, бо відправили «антиолігархічний закон» на експертний висновок Венеціанської комісії…

- Вибачте, я вас переб’ю. Не я пішов, а мене «пішли». І не тому, що я відправив цей закон до ВК, а тому, що у моїх опонентів з’явилася можливість продати цю історію як нібито мій супротив антиолігархічній реформі. А насправді, якби ми пішли тим шляхом, який був запропонований мною – тобто внесли зміни до антикорупційного законодавства, ухвалили антимонопольне законодавство та законодавство про лобізм – у нас боротьба з олігархатом тривала би вже півтора роки. І міністр юстиції Малюська не розповідав би зараз, що ми не можемо розпочати цю саму боротьбу, бо чекаємо висновку Комісії.

Сьогодні цей закон для нас є однією з семи базових умов подальшого руху до Євросоюзу. І він повинен бути імплементований з урахуванням пропозицій Венеціанської комісії. Мені приємно, що я ще у 2021 році наблизив Україну до ЄС. Трохи шкода, правда, що цим скористалися мої вороги, але є так, як воно є.

- Однак Венеціанська комісія тільки зараз сформулювала висновок щодо антиолігархічного закону, і, якщо вірити ЗМІ, які стверджують, що володіють інсайдом і бачили цей висновок, в ньому йдеться про потребу змінити норми цього документу…

- У драфті цього висновку якраз і говориться про те, про що я говорив ще у 2021 році. А Венеціанську комісію, я гадаю, складно запідозрити у намаганні підіграти олігархам. Тим не менш, вони дійшла тих саме висновків, що і я: про те, що РНБО не може одноосібно ухвалювати рішення щодо визнання особи олігархом, тому що це буде фактично особисте рішення президента (адже це він формує склад РНБО) плюс це є перевищенням конституційних повноважень глави держави.

(Згідно із законом про деолігархізацію, подання про те, щоб визнати певну особу олігархом, може робити уряд, члени РНБО, НБУ, СБУ або ж Антимонопольного комітету. Остаточне рішення — за Радою національної безпеки та оборони, її рішення вводиться в дію указом президента – Авт.).

У висновках ВК прямо сказано, що президент може використовувати цей закон задля посилення тиску на опонентів. Там же вказано і на те, що слід було йти шляхом посилення антимонопольного законодавства тощо. Чи треба нам боротися з олігархами? Треба, і це 100%. А чи треба вважати, що вага олігархату за час війни зменшилася, як про це пишуть ЗМІ? В такому разі давайте уточнимо, про який олігархат йдеться – про той, котрий був до 24 лютого 2022 року? Чи про «младоолігархат», який почав формуватися вже під час війни?

- А кого ви відносите до «младоолігархату»?

- А ми про це після війни дізнаємося. Коли побачимо декларації про статки та результати антикорупційних розслідувань. От тоді ми й побачимо нових олігархів, а старі будуть тільки дивуватися і казати, «а що, так можна було?..».

- Тобто ви хочете сказати, що вже зараз є люди, які нажилися на війні?

- Впевнений у цьому. І це дуже погано. Це люди без сорому, совісті та цінностей.

- В кожному разі, після такого висновку Венеціанської комісії дехто зі «старих» олігархів, а саме – щоб довго не ходити околяса – Петро Олексійович зітхне з полегшенням…

- Я не знаю, чи зітхне він з полегшенням, але оскільки він не є власником медіа, то він і під чинну редакцію закону не потрапляє. У нас же так завжди: буде працювати закон чи не буде, не важливо, головне – щось у ньому прописати. «Антиолігархічний» закон приймали не для того, щоб він працював, а для того, щоб мати гарну картинку і щоб можна було самим себе похвалити. Реальною же боротьбою з олігархами ніхто не займався, хоча її треба було починати ще у 2019 році. Причому починати з того, про що ми вже говорили: антимонопольне законодавство, антикорупційне тощо.

- Я згадала Порошенка, бо тут цікавим є те, чи завершилося його протистояння з чинним главою держави. Ми ж пам’ятаємо, скільки допитів експрезидента було перед повномасштабним вторгненням. Власне, тільки війна і поклала їм край… Але навіть і це не головне. Головне те, чи дотримає пан Зеленський свою обіцянку щодо одного президентського терміну, чи все-таки балотуватиметься вдруге? Бо скидалось на те, що переслідування Порошенка мало на меті нейтралізувати його як суперника у боротьбі за другу каденцію. Хоча із нинішнім рейтингом Зеленський вже може не боятися такого суперництва.

- Я вважаю, що свої обіцянки слід виконувати. Причому, всім – і президентам, і депутатам, і громадянам.

Хоча маю сказати, що війна дійсно прибрала всю політику з порядку денного. Після 24 лютого всі без виключення фракції зайняли позицію єднання у стінах Верховної Ради. Протягом кількох місяців парламент ухвалював все консенсусом і дуже швидко. Це ті рішення, які стосувалися виділення коштів на армію, на підтримку переселенців, забезпечення держави, проведення міжнародної політики. Все це через сесійну залу проходило за секунди. Так, спочатку тривала велика підготовча робота, але потім – якщо закони не мали, вибачте за сленг, «шкурняка» та корупційної складової, вони проходили затвердження без проблем.

- А потім почався «шкурняк»?

- А потім, коли ворога від Києва відкинули, почалася політика, причому в поганому сенсі слова. Той таки єдиний марафон та інші негативні речі, які почали відбуватися. Але сьогодні треба думати не про політику, а про перемогу. Бо політика – складова демократичних держав, а саме за демократію і збереження держави ми зараз боремося.

- Те, що депутати з колишньої ОПЗЖ, які зараз утворили дві групи, голосують в унісон зі «Слугами народу», теж приклад «поганої» політики, яка почала домінувати в парламенті?  

- Я думаю, що це обриси нової коаліції в стінах парламенту. Хоча знову таки – залежно про який закон йдеться. От нещодавно ми виділяли на армію 518 млрд гривень. Скільки депутатів за це проголосувало? Понад триста. Тобто тут ми маємо справжнє єднання всіх фракцій. Аналогічні приклади: голосували за збереження біологічного матеріалу наших захисників та захисниць, за присвоєння військових звань – тут ми також набирали більшість голосів. Але коли колишня ОПЗЖ підтримує голосами те, проти чого вона виступала раніше, це, погодьмося, трохи дивно.

- Одним словом, забирати мандати у ОПЗЖ ніхто не стане?

- А це взагалі не може бути винесене до сесійної зали. Я розумію, що хтось збирав підписи, але така ініціатива не відповідає Конституції. Дивіться: у фракції «Слуга народу» є зрадник Ковальов, який залишився на окупованій території та співпрацював з ворогом. Зараз його вбито на Херсонщині, зараз його нема… Але, виходячи з такої логіки, треба прибрати з парламенту усю фракцію «Слуга народу»?

- Ну, ця фракція ж не сповідувала проросійську політику…

- Підхід має бути іншим, ось у чому річ. В ОПЗЖ по багатьох особах є порушені кримінальні справи. Але що відбувається? Ось відпустили Медведчука, обмінявши його на військовополонених, але ж справу не довели до кінця! Що заважало відправили його справу до суду та винести йому вирок? Якщо є вирок по кримінальному злочину, парламентар автоматично втрачає мандат. Але цього не сталося, і Медведчук залишався депутатом, аж поки в нього не забрали громадянство. Навіщо? Ще раз спитаю: навіщо забирати громадянство замість того, щоб відправити справу до суду та отримати вирок? А після вироку, будь ласка, віддавайте Медведчука Росії…

Так само має бути і з іншими представниками ОПЗЖ. Передали справу до суду – заслухали вирок – десять днів на апеляцію – нова ухвала – засуджений втратив мандат. І все. Бо який суд стане захищати зрадника Батьківщини? Але ж ні, ми тягнемо цілий рік. Почалося розхитування ситуації, почалося позбавлення мандату через позбавлення громадянства. Але ж для багатьох це індульгенція! Якщо забрали громадянство, значить, людину більше не можна переслідувати. От того ж таки Медведчука, приміром, вже не можна переслідувати за зраду України, бо він більше не громадянин України.

- Це вже, очевидно, запитання до СБУ чи до ДБР, чому справа Медведчука не дійшла до вироку. Так само можна запитати, чому свого часу розвалилася справа Савченко-Рубана, це ще одна дуже дивна історія.

- Вочевидь, комусь було вигідно, аби вона розвалилася.

- Кому?

- Комусь. Можливо, дізнаємося згодом.

- Гаразд, повернемося до парламенту. З Верховної Ради виставили пресу, причому почалося все ще в часи пандемії…

- Я повернув пресу в кулуари перед тим, як залишив крісло голови Верховної Ради. Але і до того її не зовсім не було – преса була присутня на третьому поверсі…

- Так, було таке. Але зараз журналістів взагалі ніде нема – ані на третьому, ані на другому поверсі, тобто, власне, у кулуарах. Як це впливає на роботу парламенту?

- Погано. Тому що будь-яка непрозорість процесів завжди погано впливає на роботу парламенту. На вулиці до мене підходять люди і питають, коли парламент буде працювати. А я кажу: та ми за рік прийняли більше тисячі нормативних актів. Але люди цього не бачать, хоча парламент засідає і комітети працюють… Верховна Рада продовжує свою роботу з 24 лютого 2022 року. І жодного засідання поза стінами будівлі на вулиці Грушевського не було – і тоді, коли росіяни стояли під Києвом, і тоді, коли їх відігнали.

Зараз, на мою думку, просто намагаються нівелювати роль парламенту. А прикривають це розмовами про те, що, мовляв, дуже небезпечно, і якщо росіяни дізнаються про засідання, то вдарять по будівлі ракетами. Але це цирк якийсь. Про кожне наступне засідання знають всі депутати, всі помічники, всі журналісти, вся державна оборона, половина поліції, про це знають на блокпостах… А ми боїмося, що про засідання дізнаються росіяни. Ну це ж маячня повна…

- Ходили байки, що над парламентом розгорнули мініатюрний «Залізний купол», який спеціально завезли чи то з Ізраїлю, чи то зі США. Зізнайтеся, де ховаєте «Купол»?

- Не знаю такого (сміється). Коли звучить повітряна тривога, всі дружно йдуть в бомбосховище, включно з головою ВРУ. І це абсолютно правильно. Ні, якщо серйозно, то «Купола» немає, а прилетіти може до будь-якої будівлі.

- Ну так, було ж вже влучання в нинішній Будинок вчителя, де колись Центральна Рада УНР засідала. Тоді ще казали, що росіяни не розбираються, де яка рада…

- Думаю, що розбираються. Питання в тому, що від Будинку вчителя на бульварі Шевченка до Верховної Ради на Грушевського – не більше трьох кілометрів, а для ракети це – в межах похибки. Та в кожному разі, перетворювати парламент на закритий і обмежений у своїй діяльності інструмент є непривальним. Хоча б тому, що коли депутати знають, що ті погані речі, які вони роблять, стануть відомими, вони тричі подумають, чи тиснути на зелену кнопку «за», якщо йдеться про корупційний інтерес абощо.

- Після звільнення з посади спікера ВРУ ви створили депутатську групу «Розумна політика». Як вона зараз поживає, чим займається?

- Так само працює з 24 лютого. Ніхто не втік, всі зібралися у той день зранку у парламенті. Відтак всі працюють у Раді та на округах – і по Харківській області зокрема. Ті, хто був обраний від заходу України, дуже швидко створив там хаби та розгорнув допомогу. Наприклад, у Чернівцях був такий хаб, хоча місцева адміністрація чомусь чинила йому активний спротив, і це було і дивно, і дико, але це факт.

Багато колег організували роботу в Києві. Я, наприклад, весь час був у Києві, і тільки нещодавно виїжджав на велику конференцію по місцевому самоврядуванню до Польщі.

Також ми об’їхали майже всю лінію фронту – понад 30 тисяч км і побували на усіх звільнених територіях, причому неодноразово. Допомагали армії – як і усі, зрештою, тут ми не надто відрізняємося від українців, які збирали та передавали до армії форму, броніки, каски, медицину, харчування тощо. Допомагали і медичним закладам. Передавали обладнання та медикаменти лікарням тощо.

Ну і плюс, звичайно, робота в парламенті. У нас багато законодавчих ініціатив. Одна з них, на жаль, не пройшла, але у нас є ще один законопроєкт, який повертає ті 30 тисяч доплати військовим, про які ми говорили раніше.

Так само з фронту ми привезли ініціативу вирішити ще одну проблему: донедавна діяло правило, що якщо в тебе немає вищої освіти, ти не можеш отримати офіцерське звання. Зараз ухвалено законопроєкт 8339, який прибирає це обмеження. Тобто вже зараз молодше офіцерське звання може отримати людина, яка не має вищої освіти, але має бойовий досвід та повагу від своїх командирів і побратимів.

Є законодавчі ініціативи і щодо строковиків: сьогодні вони не можуть бути мобілізовані, хоча й знаходяться у Збройних Силах. При цьому їхнє місячне утримання до смішного мале: менше тисячі гривень. Багато хто з них готовий служити і йти на фронт. Ми намагаємося повернути оплату в 30 тисяч, а строковикам дати можливість йти воювати, але без укладання контракту. Бо в чому різниця між мобілізацією та контрактною службою? Остання передбачає службу в межах контракту, а мобілізація означає участь у бойових діях до кінця війни. Наша законодавча ініціатива має на меті допомогти строковикам стати повноцінною частиною тих бригад, які зараз воюють на фронті.

Працюємо і над презумпцією невинуватості для бізнесу. Бо зараз до бізнесу приходить податкова і каже: нам здається, що ви щось робите не так. І людина має бігати, збирати папери і доводити, що податківці помиляються. Ми ж пропонуємо, аби фіскали самі доводили правопорушення. І щоб не блокували податкові накладні, як це зараз відбувається скрізь. Ми – за те, аби податківці отримали 30 днів на збір доказів того чи іншого порушення закону. Якщо докази не зібрані – накладна має бути автоматично розблокована. Зараз вільного ресурсу для бізнесу і так замало. А це – робочі місця та податки, з яких в тому числі фінансується українська армія.

Ця наша ініціатива щодо бізнесу ще не потрапила до сесійної зали, але ми, на щастя, змогли домогтися іншого – списання кредитів за знищене майно. Бо це був абсурд, коли людина мала сплачувати кредит за розчавлене танком авто абощо. Такий закон вже проголосований та підписаний. Так само ми зняли податки на ввезення генераторів та запчастин для них. Це дозволило створити швидкий ремонтних фонд для генераторів, і це лише невелика частина того, що зроблено нашою депутатською групою за останній рік.

- Власне, створення групи «Розумна політика» мало бути першим кроком до започаткування власної партії. Ви казали про це перед повномасштабним вторгненням, але зрозуміло, що 24 лютого поставило ваші плани на паузу. Як далеко сягають зараз ваші політичні амбіції?

- Мої амбіції сягають того, щоб завершити все те, з чим я та наша команда йшли на вибори іще в 2019 році. І те, що, на жаль, не було зроблено за цей проміжок часу. Після нашої великої перемоги, в якій я не сумніваюся, у «Розумної політики» теж буде багато власних перемог.