Де ховати героїв? Чому проблема Биківні ширша за облаштування військового цвинтаря
Наталія Лебідь
ЗМІ вже віддали належне скандалу, який спровокував намір влади облаштувати у Биківні Національне військове меморіальне кладовище. «Центр політичного консалтингу» також торкнеться цієї події, проте наголосити варто на такому: проблема визріла давно і пов’язана вона не тільки з похованням полеглих українських бійців. Місце для останнього спочинку кияни потребували і до повномасштабного вторгнення Росії, і місце це було у дефіциті. Міська влада знала про брак цвинтарів, але нічого не робила для того, аби розв’язати це питання.
Вічний спокій без спокою
Демографічна диспропорція проявляється не лише у тому, що пенсіонерів в Україні буде скоро більше, аніж працюючих. Те, що до «повномасштабки» на 64 новонароджених припадало 100 померлих, обіцяло обернутися на велику нестачу місць для поховань. Проблема настільки гостра, що у 2018 році нею перейнявся тодішній прем’єр Володимир Гройсман, який запропонував Верховній Раді свого роду «цвинтарну реформу».
Гройсман хотів, аби цвинтарі були облаштовані так, як це здебільшого робиться у сучасному світі: без могил, без пам’ятних споруд, без хрестів та надгробків. Мінімалістичного дизайну пам’ятні таблички про те, що в цьому місці після кремації покоїться прах такого-то, пропонувалось розміщувати у спеціально облаштованих парках та скверах.
«Цвинтарна реформа» не пройшла, і це дається взнаки. Якщо говорити про Київ, то майже всі наявні 29 цвинтарів вже закриті. Ті ж, які працюють у напівзачиненому режимі, або дозволяють підпоховання в існуючі могили – до родичів, або ж тримають резерв для видатних діячів, «пільговиків» та військових. Єдиний діючий цвинтар знаходиться в 45 кілометрах від Києва, що створює проблеми з трафіком.
Останні роки Департамент житлово-комунальної інфраструктури Київради запевняє, що веде роботу з розширення кордонів Лісового та Південного кладовищ, а також «здійснює пошук земельних ділянок за межами Києва для будівництва нових цвинтарів». Пошук цей не є успішним, так само, як і будівництво нового крематорію, котрий мав бути зведений у період 2020-2024 рр.
Додамо, що нестача місць для поховання зумовлена також відсутністю плану розвитку Києва. Ще у 2013 році було передбачено виділити під кладовища 211,5 га. При цьому Північне кладовище мало збільшитися на 68 га, а Південне – на 27,5 га. Також влада планувала побудувати крематорій на Північному цвинтарі та колумбарні стінки в інших некрополях Києва. Однак нічого з вище зазначеного реалізовано так і не було.
Це – те підґрунтя, на якому визрів казус Биківні. Без розуміння того, що проблеми у сфері поховань накопичувалися роками, неможливо осягнути всю дражливість цієї теми.
Замість Лисої гори
Заповідник «Биківнянські могили»
«Київрада сьогодні відвела землю і, фактично, розпочала процедуру створення Національного військового меморіального кладовища у Биківні. За його створення відповідає держава і місце визначив уряд», – зазначив 20 квітня мер Києва Віталій Кличко у своєму дописі на ФБ-сторінці.
«Столиця готова всіма можливими способами сприяти створенню меморіалу наших героїв. Раніше ми підтримали пропозицію уряду щодо створення військового кладовища на Лисій горі. Але у громадськості вона підтримки не знайшла. Тому тепер ідеться про Биківню. Вісім гектарів землі в цій місцевості – у власності міста. І сьогодні ми відвели їх, розпочавши процедуру організації меморіалу. Поруч – близько 90 гектарів – земля державна. Відтак, загальна площа Національного військового меморіального кладовища сягне майже 100 гектарів», – додав він.
Спершу й справді планувалося, що меморіальне кладовище розмістять на Лисій горі. Проте у тій місцевості розташований Лисогірський форт Київської фортеці, який внесено до Держреєстру нерухомих пам’яток України. Крім того, в урочищі Лиса гора є пам’ятка археології місцевого значення «Поселення трипільської культури». Кияни підписали петицію проти такого розташування, а екологічна організація КЕКЦ подала позов до суду на Київраду через наміри побудувати військовий меморіал на Лисій горі.
Зрештою, Лису гору вдалося відстояти. Биківню – ні.
Биківню принесли в жертву потребі реалізувати урядову ініціативу. А вона була підтримана Верховною Радою ще у травні 2022 року. Відповідний закон підписав президент Володимир Зеленський – відтак на ухвалений документ доводиться зважати. І дарма, що громада міста (принаймні, та її частина, котра стикнеться з наслідками розбудови цвинтаря безпосередньо) виступає категорично проти цього.
Жителі Биківні проти ще одного цвинтаря
Чому Биківня – це погана ідея?
Заступник голови Українського інституту національної памʼяті Володимир Тиліщак намагається натиснути на вдячність киян полеглим захисникам України.
«Таке розташування Національного військового меморіального кладовища дасть змогу створити вздовж Броварського шосе під Києвом виразний меморіальний простір. Він нагадуватиме майбутнім поколінням про ціну свободи. На кладовищі будуть поховані та пошановані українські воїни, які в XXI столітті захищають нас від повернення тоталітаризму. А поруч буде меморіал жертвам тоталітарних репресій у XX столітті, який нагадуватиме нам про ціну втрати свободи», – каже Тиліщак.
Багато хто вважає таке мотивування нечесною грою. Адже попри те, що ніхто не бере під сумнів вдячність українців загиблим, є декілька контраргументів, котрі змушують подивитись на цю проблему під іншим кутом зору.
1. Биківня – місце, де упокоїлися жертви сталінських репресій. Топонім «Биківня» викликає найпершу асоціацію з таємним похованням жертв політичних репресій, розстріляних у київських в'язницях НКВС. Поблизу селища із такою назвою розташований Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили», де на сьогодні науковцями встановлено імена понад 18 500 осіб, похованих там.
Проте є ймовірність того, що кількість жертв насправді сягає від 50 до 100 тисяч осіб, а це означає, що багато поховань просто не встановлено. Новий цвинтар у Биківні може, по суті, лягти зверху на старі могили, що є неприпустимим та неетичним.
Ще контраргументи
2. На Биківню припадає забагато кладовищ. Окрім історико-меморіального заповідника, селище межує ще з двома цвинтарями – Биківнянським та Лісовим. При цьому сама Биківня розростається і потребує не тільки «цвинтарної» інфраструктури. Місцеві мешканці нарікають на те, що коли вони піднімали питання побудови додаткового дитячого садка, питання лишилось невирішеним. Потребу у дитячому освітньому закладі не задовольнили, зате швидко почали планувати військовий цвинтар.
При цьому – що важливо – обійшлися без жодних громадських слухань.
3. Ліс буде знищено. Нині йдеться про те, що кладовище розташують на місці лісу, котрий, певна річ, доведеться вирубувати. Між тим відведення території на землях лісового фонду – це порушення ст.57 Лісового кодексу. Адже зміна цільового призначення для потреб, не пов’язаних з лісорозведенням, проводиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями.
4. Вода, якою користуються жителі Биківні, де-факто буде отруєна. Як зазначається, частина жителів Биківні користуються колодязями та ручними колонками глибиною 9-15 метрів, а безпосередня близькість меморіалу до житлового сектору підвищує ризики потрапляння у воду отруйних продуктів розкладу.
Дискусії вирують, але їх могло би не бути, якби до питання заздалегідь підійшли раціонально та цивілізовано
5. Екологічна ситуація в цілому погіршиться. Даний пункт стосується як водозабору, так і роботи крематорію, який планують відрити у Биківні. За словами місцевих, коли на птахофабриці за три кілометри від Биківні спалюються рештки тварин, селище заповнює важкий сморід. Якими будуть наслідки роботи крематорію, розташованого у 300 метрах від житлових будинків, залишається лише здогадуватися.
В цілому мешканці побоюються того, що цвинтар «просто під вікнами» створить не тільки екологічні, а й свого роду ментальні проблеми. Бо й дорослі, і – що важливіше – діти стануть, по суті, постійними свідками поховань, адже цвинтарі буквально візьмуть селище в облогу.
Що каже влада?
Влада, певна річ, каже, що все буде гаразд. Конкретніше – її представники стверджують, що новий цвинтар буде розташовано на достатній відстані від селища. Тобто не впритул і не під вікнами, а далеко від людських помешкань, шкіл та колодязів. А також – від місць загибелі репресованих.
«У нас є Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили». Він знаходиться на виїзді з Києва на Броварському шосе. Це місце пам’яті й поховання жертв сталінських репресій. Ми думаємо, що доречно поруч облаштувати кладовище. Підкреслюю, не у самому заповіднику, а поруч. Там є дві ділянки в лісі, де можна створити місце вшанування наших загиблих військових. Це найбільш швидкий шлях, щоб там вже можна було починати облаштовувати кладовище», – стверджує міністр культури Олександр Ткаченко.
Він додає, що буферна зона між кладовищем та іншими об’єктами сягатиме 500 м.
Візуалізація проєкту
А перший заступник міністра у справах ветеранів Олександр Порхун своєю чергою запевняє, що з лісом також нічого не станеться і зелені насадження не постраждають. «Приклади розташування військових меморіальних кладовищ у лісовій місцевості з її збереженням є в інших країнах світу», – говорить він.
«Дев’ять років війни. Багато загиблих. На жаль, зараз гинуть наші захисники і захисниці. Україна має гідно вшановувати пам’ять загиблих воїнів з належним церемоніалом, як це відбувається у країнах світу. Ми маємо створити так званий «український Арлінгтон», – додає до сказаного міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна.
Чиновники апелюють і до почуттів близьких та рідних військовослужбовців ЗСУ, які загинули на війні. І ці почуття, безперечно, є гідними та священними.
«Сьогодні рівно рік з дня загибелі мого сина. Я не маю змоги принести йому квіти. Я не маю змоги прийти до сина в річницю його загибелі. У мене питання до всіх представників влади. Я мовчу про дев’ять років війни. Я скажу про рік повномасштабного вторгнення, коли наших військових гине значно більше, ніж за всі ці роки. З літа є питання щодо створення Національного військового кладовища. Чому досі ми не бачимо реакції?», – запитала на пресконференції, проведеній у березні, Віра Литвиненко, мама загиблого бійця полку «Азов» Владислава Литвиненка, який боронив Україну в Маріуполі.
І, погодьмося, Віра Литвиненко, як і усі інші, в чиїх родинах є загиблі герої, але немає місць їх упокоєння, має повне право піднімати подібні питання.
Але й жителі Биківні теж можуть порушувати проблеми, котрі хвилюють їх.
Представники влади тим часом обіцяють, що переглянуть вже ухвалені рішення, якщо буде встановлено, що зведення кладовища може завдати шкоди довкіллю або створюватиме незручності громадянам своєю близькістю до їхніх будинків, шкіл або дитячих садків. Але така гнучкість, якщо чесно, виглядає малоймовірною.
Якби проблемою створення нових кладовищ відповідальні особи почали опікуватися раніше, нині у соціумі не визрівав привід для іще одного непорозуміння. З якого, між іншим, буде дуже непросто знайти коректний вихід. Особливо з огляду на всю делікатність ситуації, де безсумнівна потреба віддати честь та шану полеглим входить у клінч з правом звичайних мешканців на задоволення мінімальних життєвих потреб.