«Ця справа політична» – яку нову підозру оголосили Шаповалову та за що він, власне, сидить

Центр політичного консалтингу

Однією з найгучніших кримінальних справ 2023 року є справа Вячеслава Шаповалова, ексзаступника міністра оборони. Обвинувачення йому висунуто за статтею 114-1 Кримінального кодексу України, яка говорить «про перешкоджання діям ЗСУ». Досі обвинувачувачем Шаповалова виступало Державне бюро розслідувань, нині ж він отримав ще одну підозру за цією ж статтею – вже від СБУ. Ця обставина змусила Шаповалова оприлюднити його відрите звернення до президента України. Про те, що у цьому зверненні та як виникла справа Шаповалова – далі у матеріалі Центру політичного консалтингу.

«Не було надійних постачальників у країни, якій давали три доби на існування»

Вячеслав Шаповалов народився у 1969 році у Харкові. Закінчив Київський інститут інженерів цивільної авіації. Від 2000 року обіймав керівні посади в державному секторі. З лютого 2021 року працював заступником міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. У листопаді того ж 2021-го року був призначений заступником міністра оборони України.

А далі була війна.

«Я часто згадую третю ніч від початку повномасштабного вторгнення, коли Ви мене  запросили на нараду щодо забезпечення армії, – пише Шаповалов, звертаючись до Володимира Зеленського. – Тоді на складах не було запасів шоломів і бронежилетів, достатньої кількості форми. Армія збільшувалась в геометричній прогресії і потрібні були швидкі рішення щодо її забезпечення».

Так почалися державні закупівлі, на які – за словами Шаповалова – він отримав карт-бланш від глави держави.

«Ви особисто сказали мені, пане Президенте, що треба зробити все, аби забезпечити ЗСУ необхідним, а «розбиратися будемо потім». У нас не було часу думати про якісь наслідки для нас особисто – нам треба було діяти негайно, аби відбити агресію. І ми діяли (…) Ми купували і везли все, що було можливо на той час, іноді не зовсім у надійних постачальників (але тоді все було ненадійно), іноді здійснюючи передоплату. В той період ніхто не хотів інших умов постачань у країну, якій давали три доби на існування».

Серед того, що закупив Шаповалов, були бронежилети та каски, частина з яких виявилася неналежної якості. І це той факт, проти якого Шаповалов не заперечує. Проте неякісний товар був повернений виробнику і замінений на інший (або ж за нього повернули кошти).

Тобто інцидент вичерпано?

З точки зору слідства – ні.

«Оскільки Уряд суттєво спростив процедуру закупівель, Міноборони підписувало прямі договори з постачальниками. Тепер слідство закидає мені те, що у цих договорах не було якогось окремого пункту про контроль якості і що нібито я робив повну оплату за постачання. Але ж це звичайні міжнародні контракти, і відповідальність про належну якість в них, звісно ж, прописана. ДБР не підозрює мене у тому, що закупівлі були здійснені за завищеними цінами. Мене також не підозрюють у тому, що я отримав особисту вигоду. Але при цьому слідство вважає, що в мене був якийсь корисливий умисел, а от який саме і чому він у мене раптом виник, пояснень досі немає», – зазначає Шаповалов у відкритому листі.

Чому він згадує про завищені ціни? Та тому, що його взяли під варту буквально одразу після того, як у пресі вибухнув так званий «яєчний скандал». Шаповалов після цього подав у відставку, оскільки саме він відповідав у Міністерстві оборони за тилове забезпечення, і не хотів кидати тінь на відомство.

Однак парадокс ситуації в тому, що його підозрюють не у корупції. У чому ж тоді? Як було сказано вище – у перешкоджанні діям ЗСУ. Але що це конкретно означає?

Перешкоджання діям ЗСУ: трохи юридичної казуїстики

Статтею 114-1 Кримінального кодексу України регламентовано частину злочинів, які передбачають кримінальну відповідальність за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

Об’єктивна сторона злочину полягає в діянні (дії або бездіяльності), яким вчиняється перешкода Збройним Силам України чи іншим військовим формуванням у здійсненні ними законної діяльності, роз’яснює кандидат юридичних наук Дмитро Птащенко.

Він надає фахове тлумаченні цій статті, з якого випливає, що перешкоджання може бути здійснене: 1) шляхом насильства; 2) погрози; 3) обману; 4) підкупом чи іншим способом.

Із першим пунктом все гранично ясно. Насильство – це спричинення шкоди життю або здоров’ю особи.

Погроза ж полягає у психологічному впливі (залякуванні) на волю чи свідомість особи, веде далі Птащенко.

Тоді як обман – це «повідомлення завідомо неправдивих відомостей, які вводять в оману представників Збройних Сил України».

Птащенко наводить приклади обману: повідомлення неправдивих даних про час і місце розміщення представників країни агресора, його кількісного чи особового складу, озброєння, місць розташування вибухових пристроїв тощо. Але обман – це також і замовчування важливої для ЗСУ інформації.

Залишається підкуп. Цей злочин у трактовці юриста полягає у схилянні представників ЗСУ до протиправних дій в обмін на грошову винагороду або нематеріальну вигоду.

Птащенко зазначає, що до перешкоджання діям ЗСУ може бути зараховане і фізичне знищення військових засобів або об’єктів цивільної інфраструктури, які використовує військо. 

Що із цього – об’єктивно кажучи – може бути інкриміновано Шаповалову?

Нічого. Він не вчиняв насильство і не погрожував, не поширював неправдиві відомості, нікого не відкупав, не підривав танки і не виводив з ладу мости або дороги.

«Склався наступний парадокс: ані державні фінанси, ані наші військові та й взагалі ніхто не постраждав, ніякої вигоди я від того не отримав, а звинувачення проти мене все одно були висунуті і досі не зняті», – резюмує Шаповалов.

Звертаючись до Зеленського, він також пише про новий виток своєї справи – настільки ж несподіваний, наскільки і абсурдний:

«Я наведу ще один приклад того, у чому саме і як саме мене звинувачують. СБУ вважає, що буквально з дня свого призначення – 17 листопада 2021 року – я нібито був «достеменне обізнаний» про те, що вторгнення почнеться саме 24 лютого 2022 року. Володимире Олександровичу, я не жартую, саме так написано у підозрі, підписаній слідчим СБУ. Я шукав у тексті підозри хоча б натяк на докази такого твердження, але, звісно, його там нема. Та й не могло бути».

А як же «шашлики»?

Не хотілось би нагадувати вищому керівництву України про одну прикру річ, проте очільники держави не вірили у напад Росії аж до четвертої ранку 24 лютого 2022 року. Навіть попри неодноразові попередження західних союзників, даних розвідки та евакуацію іноземних посольств напередодні фатальної дати. Виявляється, що лише одна людини в країні достеменно знала про плани Путіна – і такою людиною був чомусь тодішній заступник міністра оборони.

Проте якщо Шаповалова і справді підозрюють у тому, що він знав про підступні наміри Кремля (і що ж він зробив потім? приховав їх від широкої громадськості? чи навіть сприяв російському вторгненню?), то тоді обвинувачення йому мають висувати за іншою статтею ККУ.

Бо диспозиція статті 114-1 не має нічого спільного із тим, що людина знала про збройну агресію, але не запобігла їй.

Відверто кажучи, подібна ідея взагалі не вкладається у жодну статтю Кримінального кодексу.

Зауважимо і те, що гіпотетичне розслідування державної зради (якщо мова саме про неї) взагалі не входить у компетенцію ДБР. Так само, як і можливе розслідування корупції – це вже функціонал НАБУ. Вочевидь, серед обвинувачувачів Шаповалова недарма з’явилося СБУ – ймовірно, його справу хочуть перекваліфікувати за іншою статтею та, відповідно, змінити її підслідність.

Але хіба це не є ще одним абсурдом? Саме на прохання ДБР суд продовжив терміни розслідування справи Шаповалова. А тепер його справа перейде до іншого відомства?

«Я бачу у процесі проти мене повну відсутність основного елементу правосуддя – справедливості. Не хочу заглиблюватись у деталі, але порушення моїх прав під час процесу настільки кричущі і демонстративні, що немає жодних сумнівів – у разі звернення до ЄСПЛ результат буде не на користь нашої правоохоронної системи», – пише Шаповалов у листі до президента.

Він називає свою справу політичною, так само як раніше – в інтерв’ю виданню «Главком» – вказував на те, наскільки невдячною виявилася його роль в уряді.

«Увійшовши до кабінету (в уряді – Авт.), ти вже потенційно підсудний. Рано чи пізно, незалежно від того, як ти працюєш і наскільки добрі твої наміри, до тебе прийдуть ті, кому знадобиться твоє місце, кому ти мав сміливість відмовити, хто захоче тебе спровокувати, хто захоче попіаритися за твій рахунок, хто захоче використати тебе в політичних цілях, або ті, кому ти заважаєш. А з тією корупційною параноєю, яка добре продається суспільству, це зробити зовсім нескладно», – зазначав Шаповалов, спілкуючись з журналістами.

Прикметно, що у посланні президенту Шаповалов згадує ще одну подію, яка сталася у перші дні війни – на нараді у глави держави.

«На одному із засідань глава уряду Денис Шмигаль, з огляду на складну ситуацію, що склалась на той момент, і на важливість оперативного вирішення нагальних питань, звернувся до присутніх зі словами про те, що, беручи на себе відповідальність та ухвалюючи рішення, він готовий сидіти в тюрмі, але за умов, що це буде тюрма українська», – пише він.

Непросто ухвалювати управлінські рішення, коли вони межують з тюрмою. Прем’єра Шмигаля чаша ця оминула (принаймні, зараз). Шаповалова – ні.

Завершуючи лист президенту, Шаповалов просить його лише про одну річ: відповісти на питання, чи виконав заступник міністра наказ верховного головнокомандуючого щодо забезпечення української армії.

«Попри мою «достеменну обізнаність» про вторгнення, що мені закидають у провину, та моє «перешкоджання ЗСУ», мені та людям, з якими я мав честь працювати, вдалося створити стратегічний запас бронежилетів, шоломів та іншого спорядження. Так, я настільки старанно «перешкоджав» ЗСУ, що створив стратегічний запас для наших оборонців. І я цим пишаюся. І, якби можна було повернути час, я вчинив би так само», – зазначає В’ячеслав Шаповалов.