Чому ІДІЛ воює з «Талібаном» та чого ми іще не знаємо про терористичні організації світу

Відтоді, як ІДІЛ (Ісламська держава Іраку та Леванту – ісламістський мілітаристський рух) взяла на себе відповідальність за теракт у підмосковному «Крокусі», увага світу знову прикута до неї. Зауважимо, що Росія вважається заклятим ворогом ІДІЛ ще з часів війни у Чечні, а також через дії в РФ Сирії.

Перше наближення до помсти Росії було у вересні 2022 року, коли бойовики ІДІЛ взяли на себе відповідальність за теракт у російському посольстві в Кабулі. Як говорить американський експерт Колін Кларк, «останні два роки ІДІЛ була зосереджена на Росії, часто негативно згадуючи Путіна у своїй пропаганді».

Його колега Майкл Кугельман додає, що ІДІЛ «вважає Росію співучасником діяльності, яка регулярно пригнічує мусульман». За його даними, нині до складу угруповання входить також низка центральноазіатських бойовиків, які мають власні претензії до Москви.

«Талібан»

Однак ІДІЛ воює не лише з Росією. У 2021 році це угруповання було відповідальним за масштабну атаку на міжнародний аеропорт Кабула, внаслідок якої загинули 13 американських військових і десятки мирних жителів. Це сталося під час евакуації людей з Афганістану, де до влади прийшов Талібан.

Слід зауважити, що з Афганістаном та «Талібаном» у ІДІЛ особлива нелюбов. Відслідкуємо її історію.

Про перші паростки ІДІЛ відомо з 1999-го, а про проголошення нею себе «всесвітнім халіфатом» – з 2014-го. Мета ІДІЛ – проникнення у більшість країн Близького Сходу та Центральної Азії та розповсюдження там свого впливу та світогляду. Афганістан не став виключенням, але став каменем спотикання: бійцям руху «Талібан» надзвичайно не сподобалось, що ІДІЛ намагається діяти на їхній території.

Нагадаймо, що «Талібан» став одноосібним господарем Афганістану після того, як у лютому 2020 року США і таліби підписали мирну угоду, яка передбачала виведення всіх регулярних американських військ і військ НАТО з цієї країни.

Але за кілька років до того – у 2015 році – «Талібан» офіційно оголосив війну бойовикам ІДІЛ через те, що ті анонсували створення своєї офіційної мережі на території Афганістану, таким чином поставивши під сумнів легітимність «Талібану».

Річ у тім, що своєю заявою ІДІЛ порушило негласне правило поваги до «Талібану», а також до культу засновника руху Мухаммада Омара (більш відомого як мула Омар) – правило, яке поважали більшість ісламістських терористичних угрупувань. Навіть «Аль-Каїда», маючи у свій час деякі ідеологічні розбіжності з «Талібаном», завжди шанувала останній за його «здобутки» у встановленні ісламського порядку в регіоні.

ІДІЛ же наплювала на всі правила і вирішила «пастися» там, де вже «пасся» «Талібан».

Але в чому полягають відмінності між ними?

«Талібан» – нова влада Афганістана

Першим ключовим моментом, який докорінно відрізняє дані угрупування, виступає саме факт національної приналежності членів організацій. ІДІЛ має мультинаціональний склад, його лави поповнюють вояки з усього світу – за рахунок створення вербувальних центрів, котрі функціонують в тому числі і у країнах Європи. А от  «Талібан» виступає, так би мовити, за «расову чистоту»: він складається переважно з представників народу пуштунів, який проживає саме на території Афганістану, а ще частково Пакистану.

Іншими словами, «Талібан» більш закрита та відособлена від решти ісламістського світу структура.

Велику роль відіграє також релігійний фактор. Пуштуни, окрім загальноприйнятих норм ісламу, велику увагу приділяють не писаному кодексу поведінки, який отримав назву «пуштунвалай», деякі положення якого йдуть у розріз з традиційними стандартами ісламу та шаріату.

Натомість представники ІДІЛ є класичними представниками сунітських течій ваххабізму/салафізму в ісламі, що означає вороже ставлення до представників мусульманських релігійних груп іншого толку, а саме шиїтів та алавітів, які, на думку ІДІЛ, є відступниками віри.

Велику роль в протиріччях двох організацій відіграє і факт кінцевої мети. ІДІЛ прагне тотального встановлення влади Ісламської держави, створення єдиного ісламського халіфату та повну відмову від будь-яких альтернативних регуляторів відносин. При цьому ІДІЛ активно ненавидить прозахідний формат життя та сподівається його винищити. А разом із ним – саме поняття світської влади, яку має замінити теократичний державний устрій.

Тоді як цілі «Талібану» є більш поміркованими. Так, «Талібан» хоче повернути собі панівний статус в країні (як це вже було з 1996-го по 2001 рік, тобто до введення в Афганістан американських військ), але при цьому, можливо, добитися певного визнання світовою спільнотою організації як своєрідної політичної сили, хоча і з бойовим/радикальним крилом.

Таким чином, інтерес «Талібану» закільцьований на Афганістані, а «діяльність» ІДІЛ можна спостерігати по всій земній кулі. Саме ця організація несе відповідальність за серію терактів у Парижі та його передмісті у 2015 році, чи, приміром, за серію терактів у Німеччині у 2019-2020 роках.

Станом на зараз можна констатувати, що «Талібан» відбив найбільш агресивні спроби проникнення бойовиків ІДІЛ всередину країни, що, звісно, не означає відсутність сутичок між двома терористичними угрупуваннями у подальшому.

«Аль-Каїда»

Терористична організація, що вчинила напад на Нью-Йорк 11 вересня 2001 року, має точки дотику як з ІДІЛ, так і з «Талібаном». Вона була створена 1988 року Осамою бен Ладеном в Афганістані для боротьби з радянським вторгненням, тобто локація споріднює її з «Талібаном».

Але радянські війська залишили Афганістан у лютому 1989-го, і «Аль-Каїда» переключилася на мрії про світове панування, про створення все того ж всесвітнього халіфату – і в цьому полягає її подібність до ІДІЛ.

Кілька років тому у ЗМІ з’явилися повідомлення про те, що ІДІЛ та «Аль-Каїда» ведуть переговори про можливе об'єднання. Але чому вони не зробили цього досі?

Варто зазначити, що сама ІДІЛ, яка є молодшою за «Аль-Каїду», свого часу виокремилася з її численних філій, тобто пішла від «материнського древа», а тепер буцімто прагне злитися з ним та повернутися до коріння. 

Про готовність «Ісламської держави» об'єднатися хоча і зі спорідненим, але все ж конкуруючим угрупованням, заявляв свого часу віце-президент Іраку Айяд Аллауї. Те саме казав і вбитий у 2022 році лідер «Аль-Каїди» Айман аз-Завагірі.

Їхній союз не відбувся, бо згодом Завагірі почав заявляти, що не визнає ІДІЛ справжнім халіфатом, тобто державою, керованою у суворій відповідності із законами шаріату. Що ж стосується ІДІЛ, то наприкінці 2010-х років вона вела доволі успішну завойовницьку війну в Іраку та Сирії і могла собі дозволити вибирати, з ким вступати до партнерських відносин, а з ким – ні.

Крім того, нікуди не поділися ідеологічні розбіжності між двома групами терористів. Завагірі, приміром, критикував іракських джихадистів за зайву жорстокість. І, можливо, ця критика підігріла процеси роз’єднання, внаслідок яких у 2014-му «Аль-Каїда» остаточно дистанціювалася від «Ісламської держави».  

Усаму Бен Ладена ліквідували, але справа його живе

До речі, саме тоді ІДІЛ скоротив свою абревіатуру до простого ІД, позначивши свої наміри поширити владу халіфату не тільки на Ірак і Левант, а вже на весь світ. І одним із перших кроків у напрямку світового панування стала інтервенція на сирійські території, що утримуються місцевою філією «Аль-Каїди» – «Джебхат ан-Нусрою».

Зараз Сирія продовжує зазнавати регулярні атаки бойовиків ІДІЛ, яким протистоять сирійські урядові сили та російська підтримка.

А щодо Іраку, то там перебуває військовий контингент США, зосереджений на місії з розгрому «Ісламської держави». Ці війська там – на запрошення уряду країни. Нещодавно, щоправда, офіс прем’єр-міністра Іраку Мухаммеда Шіа ас-Судані заговорив про припинення присутності сил міжнародної коаліції в Іраку. І хоча американці поки не збираються йти з Іраку, їхні успіхи у боротьбі з ІДІЛ є очевидними.

Однак перемога над «Ісламською державою» у Сирії та Іраку в будь-якому разі не стане остаточним розгромом угруповання. Джихадисти, які присягнули халіфату, контролюють зараз частину територій Лівії, Єгипту, Афганістану і навіть Філіппін. На тлі цього питання про те, об’єднаються «Аль-Каїда» з ІДІЛ чи ні, виглядає другорядним. Це ніяк не вплине на потребу протистояти світовому тероризму, тим паче, що він не обмежений «Аль-Каїдою», ІДІЛ і «Талібаном».  

ХАМАС, «Хезболла» та інші

Ще одна численна терористична організація, яка тривалий час на слуху, – це ХАМАС. Своїм «домом» близько 20 тисяч терористів ХАМАСу вважають територію Палестини (Сектор Газа і Західний берег Йордану), а головним ворогом – Ізраїль. Задекларована мета – визволення Палестини від сіоністів.

Як політична партія ХАМАС керує сектором Гази з липня 2007 року. Але її військове крило – бригади Ізз ад-Дін аль-Кассам – існує з 1991 року. За цей час бойовики провели тисячі атак, в результаті яких загинули сотні цивільних та військових в Ізраїлі.

Найстрашнішою атакою ХАМАС на Ізраїль став напад 7 жовтня 2023 року, який забрав життя щонайменше 12 тисяч людей. «Ми завжди знали, що таке ХАМАС. Тепер знає світ. ХАМАС — це ІДІЛ», – сказав тоді прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу.

Так само проти Ізраїлю бореться і «Хезболла». Своєю батьківщиною її члени (яких нараховується від 10 до 20 тисяч) вважають Ліван та Сирію. Їхня мета, щоправда, відрізняється від тієї, яку проголосив ХАМАС. «Хезболлі» потрібне подолання військової присутності Ізраїлю в Південному Лівані.

За створення незалежної держави Палестина виступає і «Палестинський ісламський джихад» – ісламістська й антисіоністська організація, що нараховує 5-8 тисяч учасників і дислокується в Секторі Газа.

Згадаймо і «Боко Харам» – ще одну радикальну ісламську фундаменталістську організацію, яка вдається до терактів та діє в Нігерії. 4-6 тисяч людей, які до неї входять, запевняють, що таким чином борються за запровадження на території Нігерії шаріату.

Африканський варіант «Аль-Каїди» – бойовики «Боко Харам»

Нарешті, близько 1 тисячі учасників нараховує «Абу Сайяф» – ісламістське терористичне угруповання на Філіппінах. Організація виступає проти офіційної влади та бореться за створення ісламської держави на півдні країни.

А на території України з 2014 року діють організації, які мають ознаки терористичних, і це – Донецька та Луганська «народні республіки». Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 року перемістило фокус уваги з них на всю країну, що не скасовує того факту, що упродовж 8 років вони діяли як псевдодержавні утворення.

В історії зі світовим тероризмом певну сатисфакцію приносить думка про те, що тепер Росія, котра сама є терористом номер один, стикнулася напряму із дрібнішими своїми послідовниками. Стикнулася і стикатиметься у подальшому. Адже тепер ІДІЛ не залишить її в спокої. За іронією долі, якщо для України Росія – це анти-Захід, то для ІДІЛ – Захід у чистому вигляді.

У боротьбі терористів з терористами побажаємо обом сторонам влучних пострілів та продуктивного і скорого самопожирання. Якщо їхнє протистояння прискорить нашу Перемогу, ми залюбки поспостерігаємо за взаємним знищенням покидьків.