Буде як з Україною: чому Росія погрожує Киргизстану?

Наталія Лебідь

Нещодавно «Центр політичного консалтингу» писав про настрої всередині ОДКБ – Організації договору про колективну безпеку. Це російське дітище, створене колись в піку НАТО, об’єднує декілька пострадянських країн. Але кількість членів ОДКБ поступово тане. Нині держав-засновниць – шість, хоча Вірменія та Казахстан демонструють дедалі меншу зацікавленість у своєму членстві. Теоретично ці країни можуть залишити Організацію, подалі від неї задкує і Киргизстан. Що ж стосується Москви, то по відношенню до Бішкеку вона застосовує політику батога та пряника – то погрожує, то робить реверанси. Детальніше про це – далі.

Зустріч в Бішкеку

Якби не наші революції, не затятий спротив ЗСУ і народу України у російсько-українській війні, наша держава була би зараз у ряді об’єднань, які наплодила Москва для обплутування ними колишні радянські республіки, переважно – середньоазійські. До деяких таких об’єднань Україну посилено тягнули ще в часи «пізнього» Кучми. Згадати хоча б Митний союз або Єдиний економічний простір. Крім цих структур та окрім ОДБК, в арсеналі Росії є ще Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС), яке включає п’ять країн – Росію, Білорусь, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан.

9 грудня у Бішкеку Путіна навіть і не чекали, пишуть російські медіа. Але він приїхав – завойовувати прихильність Жапарова. Тепер відносини Росії та партнерів є саме такими, а не навпаки

Минулого тижня Киргизстан приймав у себе гостей з інших держав-учасниць ЄврАзЕС, а Путін, як повідомляли російські Телеграм-канали, дуже не хотів туди їхати. Причиною тому є справді погане здоров’я кремлівського диктатора, але обставини складаються так, що летіти до Бішкеку йому довелося б навіть у стані коми. Киргизстан сердиться на Росію і натякає, що може залишити ОДКБ. Щоб утримати союзника в одній спільній структурі, Путін мусив відвідати саміт іншої.

Проблема Киргизстану полягає в тому, що він обвинувачує Таджикистан у постійному провокуванні збройних сутичок на кордоні. Але стосунки із сусідом ця країна не обговорює напряму, а запрошує в якості рефері Росію. Киргизстан натякає на можливий вихід з ОДКБ, оскільки ця спілка не виконує заявлену місію – не захищає від атак інших держав, які до того ж, теж є членами Організації. Раніше аналогічні претензії висувала Вірменія, котра просила у ОДКБ (читай: у Москви) захисту від Азербайджану.

Але Росія вже не має можливості навести лад всередині ОДКБ. Їй би розібратися із розв’язаною нею війною в Україні. А також – зі зростаючим невдоволенням власного населення. Неспроможність Росії починають відчувати навіть її незмінні сателіти – середньоазійські країни. Вони поступово відучуються бачити у Москві сильного покровителя та захисника. Остаточне розчарування цих країн означатиме для Путіна втрату традиційних сфер спливу. Тим паче, що через економічні санкції, накладені на РФ, країна-агресор перестає бути цікавим партнером ще й у царині ринків та фінансів.

Схоже, що в Киргизстані не раді не тільки Путіну, але й тим союзам, у які країна втягнути завдяки Росії

Декомунізація по-киргизьки

Але і тут, замість того, щоб спробувати згладити гострі кути, Москва робить – так очікувано для неї! – чергову політичну помилку. Можливо, навіть фатальну для стосунків із Киргизстаном.

Річ у тім, що останніх числах листопада спікер парламенту республіки Нурлан Шакієв виступив з пропозицією декомунізувати та дерусифікувати назви районів Бішкека. Згодом Шакієва підтримали й інші політики. Певна річ, така подія не могла пройти повз Росії. І на «московських болотах», як люблять називати цей шматок суші українці, піднявся вий та гавкіт.

Так, зокрема, голова міжнародного комітету нижньої палати російського парламенту Світлана Журова заявила, що вбачає у виступі Шакієва «перший крок до повної відмови від російської мови» в Киргизстані. Вона також додала, що «події в Україні теж починалися з цього». Завуальована погроза, яка міститься у цих словах, є цілком очевидною. Як очевидним є і шизофренічне небажання Кремля розуміти, що за його кордонами знаходяться суверенні держави з власними законами і правилами, в тому числі – мовними.

Спікер киргизького парламенту виступив за декомунізацію та дерусифікацію Бішкеку. Росії це надзвичайно не сподобалось

«Це, безперечно, вплине на права росіян у ​​Киргизії, багато з яких там проживають. А потім наступний етап –школи, а потім ще якийсь, і буде, як у Грузії, коли молодь, на жаль, практично не розмовляє російською мовою», – побідкалася Журова, згадавши ще одну країну, котра також була піддана російській інтервенції.

За її словами, «питання Киргизстану» обговорюватиметься на найвищому державному рівні в РФ. Журова запевнила Шакієва, що донесе на нього Путіну, а вже той, вочевидь, покаже Бішкеку «кузькіну мать». Ну або ядерну боєголовку. 

Можливо, слова про дерусифікацію не вдарили би так болісно по Журовій та її колегам, якби перед тим Киргизстан не влаштував ще один демарш: у жовтні країна ухвалила рішення скасувати навчання ОДКБ на своїй території. Курс на вихід зі сфери впливу Кремля був, таким чином, заявлений та підкріплений конкретними кроками.

З цим усім Путіну довелося щось робити. Цим «щось» і став його приїзд до Бішкеку – на форум ЄврАзЕС.

Місія провалена

Журова мала б бути розчарована: її дорогоцінний президент ніяк не «покарав» Киргизстан. Хоча малоймовірним є те, що слова Журової були імпровізацією – швидше за все, перед публікою розіграли класичний дует «хорошого» та «поганого поліцейського». Розіграли так, щоб Бішкек не розслаблявся, а завжди мав перед очима «повчальний» приклад України та Грузії.

Оскільки Киргизстан був господарем зустрічі, його глава – президент Садир Жапаров – вже не міг запізнитися на двосторонню зустріч з Путіним, як це він демонстративно зробив у вересні на саміті ШОС – Шанхайської організації співробітництва. А відтак все було за протоколом, без несподіванок: були й паркетні фото, і спільні заяви Путіна та Жапарова про те, наприклад, якою важливою в наш час є роль інформаційно-комунікаційних технологій. Особливо – як підкреслили учасники зустрічі – під час коронавірусної епідемії.

Світлана Журова (колишня спортсменка, а нині депутатка Держдуми) журиться, що в Киргизстані забудуть російську мову і не прочитають казку про Чебурашку. Через це вона погрожує країні кривавою розправою – як в Грузії та Україні

Хоча зрозуміло, що візит Путіна був викликаний аж ніяк не турботою про безпечну комунікацію в часи ковіду. Місія полягала у тому, щоб «заспокоїти» Жапарова, але вона навряд чи може вважатися успішною.

Так, поки що Киргизстан не робить різких рухів і не залишає жоден з тих альянсів, учасником яких він є. На сьогодні статус кво збережено, але це лише на сьогодні. Тож далі – буде. Тріск по швах ОДКБ, нові дерусифіковані назви вулиць Бішкеку, тиша на спільних навчаннях Росії та її вчорашніх прибічників – все це ще довго буде відлунювати у вухах Путіна.

Він, нагадаймо, прагнув у 2022 році відтворити імперію, яку почали створювати в 1922-му. Але в підсумку знищив те, що так чи інакше існувало до 24 лютого. І тепер у країн, орієнтованих на РФ, й справді є приклад України. Приклад того, що жити можна й без Москви. Хай навіть це дається кров’ю та стражданнями.

Ба навіть більше: невдовзі всі на пострадянському просторі дійдуть висновку, що жити не просто можна, а навіть ТРЕБА без Москви. І це вже буде остаточним підсумком діянь Володимира Путіна.