Борис Бабін: Україна вже визначила свої кордони в Азовському морі в односторонньому порядку
Наталія Лебідь
24 лютого, у роковини повномасштабного вторгнення Росії Верховна Рада України зробила один давно очікуваний крок. Парламент денонсував угоди з Росією про співпрацю в Азовському морі. Про потребу такої денонсації Центр політичного консалтингу писав раніше.
Нагадаємо, що мова йде передусім про договір між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки. Він був підписаний 24 грудня 2003 року у Керчі. Вихід з угоди (законопроєкт №0182) підтримали 303 парламентарі.
Цей договір обмежував прохід торговельних та військових суден в Азовському морі під прапорами третіх держав. Росія неодноразово порушувала всі норми договору, а після повномасштабного вторгнення фактично захопила води Азовського моря.
Також Рада підтримала вихід України з Угоди про створення Чорноморської Групи Військово-Морського Співробітництва (законопроєкт №0183). Рішення підтримали 305 народних депутатів.
Угода ця була підписана у Стамбулі у квітні 2001 року. Згідно з договором, Україна та Росія були членами одного військово-морського з’єднання – BLACKSEAFOR.
Нині із подібною співпрацею покінчено. Україна більше не пов’язана жодними угодами з країною-агресором. Але що означає вихід з угод на практиці? Про це ЦПК говорить із Борисом Бабіним, доктором юридичних наук та експертом Асоціації Реінтеграції Криму.
Отже, Верховна Рада денонсувала договір між Україною і РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки. Якими є практичні наслідки цього?
Дивіться, ми маємо морські простори України в Азовському, Чорному морях та у Керченській протоці. Їхній статус визначається, зокрема, Конвенцією ООН з морського права від 1982 року. Відповідно у Азовському морі Україна має територіальне море, прилеглу зону, виключно економічну морську зону і внутрішні води. Все це визначається вихідними лініями, які Україна в 1992 році визначила і належним шляхом повідомила про них Організацію Об’єднаних Націй.
Те, що договір від 2003 року денонсовано, а інші двосторонні угоди відсутні, означає пряму дію Конвенції ООН від 1982 року. Тобто, ще раз повторюся, в Азовському морі Україна має своє територіальне море і відповідні повноваження на його використання. Так само Україна має відповідні повноваження щодо міжнародної Керченської протоки, а міжнародною вона є тому, що на неї виходять дві країни – Україна та Росія. Звісно, за умови окупації Криму та прилеглих до Азовського моря територій Україна позбавлена фактичного контролю над акваторією Азовського моря.
Верховна Рада нарешті денонсувала угоду між Україною та Росією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки
Водночас ми маємо визначати свої права на цю акваторію, адже завершення війни та деокупація українських територій зумовить подальше впорядкування нашого правового режиму на Азові. Очевидно, що надалі ми будемо межувати чи то з Російською Федерацією, чи то з іншими державними утвореннями, які постануть замість неї. За таких умов ми маємо в односторонньому порядку і у відповідності до Конвенції 1982 року чітко визначати наші морські простори. Бо надалі мова йтиме лише про розмежування виключно економічної зони та про інші питання, які при потребі можна вирішити у судовому порядку – якщо Російська Федерація не йтиме на діалог щодо цього.
РФ так само в односторонньому порядку визначатиме свої кордони? Боюсь, що її бачення та бачення України традиційно не співпадатиме.
РФ саботувала цей процес з 1992 року. І постійно відкидала цивілізовані рамки діалогу з Україною, бо, звісно, Росія та міжнародне право – речі взаємовиключні. Але якщо вона не хоче домовлятися, ми можемо визначати наші кордони в односторонньому порядку.
Навіть якщо припустити, що після Путіна до влади прийде хтось більш адекватний і «договороздатний»? Нам вже не потрібен діалог з РФ щодо встановлення кордонів?
На сьогодні ми визначили межі наших кордонів згідно із міжнародним правом і визначили вихідні лінії. Ми вже все встановили в односторонньому порядку. Звісно, на Азовському морі ще буде якась лінія розмежування між Україною на РФ. І якби Росія була адекватною державою, можна було б вступити в переговори щодо такої лінії. Але ці переговори йшли з 1992 року, і ми всі бачимо, чим вони завершилися.
Український буксир «Яни Капу», який Росія захопила у 2018 році. Туреччина тоді не закрила Чорноморські протоки для російських кораблів, хоча могла це зробити
За таких умов єдиний найбільш практичний варіант (тобто якщо і після деокупації Криму, Донбасу, Запорізької та Херсонської області Росія буде ухилятися від розмежування Азовського моря) - встановити лінію в односторонньому порядку. Адже ми маємо на це усі права. Більше того: оскільки міжнародний статус Азовського моря є беззаперечним (бо він визначається наявністю двох прибережних країн, які на нього виходять), Україна може запрошувати і треті країни для допомоги у забезпеченні свободи судноплавства в Азовському морі та інших норм міжнародного права.
Чорне море не знаходиться під юрисдикцією однієї держави чи групи держав, воно є відкритим для міжнародного судноплавства відповідно до положень Конвенції ООН з морського права 1982 року, яку ви вже згадували. Але при цьому Чорноморські протоки контролює Туреччина відповідно до Конвенції Монтре, прийнятої ще у 1936-му. Чи не застаріла ця конвенція?
На сьогодні ця конвенція є тим правовим механізмом, застосовуючи який, Туреччина припинила прохід Чорноморськими протоками військових суден третіх країн. Зокрема, і російськими військовими кораблями. За таких умов Україна не може казати, що наразі застосування конвенції нам невигідно. Але з іншого боку, країни НАТО (крім Румунії та Болгарії) наразі також не можуть ввести свої судна у Чорне море, бо Туреччина заблокувала відповідний прохід. Тому на сьогодні застосування Конвенції Монтре є актуальним, але тут – оскільки йдеться про колективний документ – будь-які питання змін мають ухвалюватися на рівні причорноморських країн, а також тих країн, які свого часу підписали та ратифікували Конвенцію Монтре. Наприклад, у свій час це зробила Японія.
Острів Зміїний. Відомий не лише героїчним супротивом російським окупантам у 2022-му, але й тим, як цивілізовано була вирішений спір щодо нього між Україною та Румунією
Але коли у листопаді 2018 року Російська Федерація здійснила збройне захоплення українських бронекатерів «Нікополь», «Бердянськ» і буксира «Яни Капу», деякі експерти допускали, що Туреччина як головний бенефіціар Конвенції Монтре може закрити Чорноморські протоки для російських кораблів і суден. Тоді цього не сталося. Чому? На вашу думку, Туреччина достатньою мірою спряє боротьбі України з російською агресією?
Туреччина сприяє передусім Туреччині. І було б навіть дивно, якби держава забула про власний інтерес. А Конвенція Монтре прописана таким чином, що надає Туреччині ряд повноважень та можливостей. Вона не застосовувала їх ані в 2018-му, ані в 2014 році, коли російська агресія тільки почалася і коли мало місце злочинне захоплення Росією Криму. Туреччина всього цього не робила аж до початку повномасштабної агресії. Всі ці аспекти якраз і могли б стати предметом післявоєнного обговорення Конвенції Монтре у колі держав-учасниць. Але на сьогодні це єдиний документ, за яким Туреччина має повноваження діяти.
Ще про Чорне море. Інцидент з Румунією довкола Зміїного вичерпаний повністю?
Не було ніякого інциденту. Був спір між двома країнами щодо лінії розмежування, він не стосувався державного кордону, не стосувався прав України на острів Зміїний – їх ніхто не заперечував. Суперечка була лише щодо цього, як пройде межа виключної економічної зони та континентального шельфу і де буде ця лінія на карті. Бо державний кордон Україна та Румунію встановили шляхом підписання двосторонньої угоди. А щодо суперечки відносно лінії розмежування, то сторони дійшли згоди у тому, що її вирішить міжнародний суд, і він це зробив у 2009 році. Таке рішення є остаточним та обов’язковим до виконання і предмету обговорення тут бути не може, хіба що у історичному вимірі.
Для довідки: Конвенція Монтре передбачає різний режим проходу військових кораблів чорноморських і нечорноморських держав. За умови попереднього повідомлення влади Туреччини чорноморські держави можуть проводити через протоки в мирний час свої військові кораблі будь-якого класу. Під час війни, в якій вона не бере участь, протоки повинні бути закриті для проходу військових суден будь-якої воюючої держави.