Більше не секрет: хто, що і навіщо виклав у відкритий доступ дані про війну в Україні?

Наталія Лебідь

Чотири мережі – Twitter, Telegram, Discord та менш відома у нас 4chan – потрапили 6 квітня в епіцентр скандалу. На платформах з’явилися десятки документів з датами, подробицями, військовими абревіатурами (деякі з них під грифом «цілком таємно»), котрі описували докладну картину російсько-української війни. Вони розповідали про втрати обох сторін, про їхні слабкі сторони і, що важливо, про співвідношення сил у можливому весняному наступі України, про який так багато й давно говорять.

Коли?

Початок витоку дала платформа Discord, створена для миттєвого обміну цифровою інформацією. На Discord-сервері, який дуже часто змінював назву, але найдовше називався Thug Shaker Central, секретні дані почали з’являтися в січні. А, можливо, навіть і раніше. Згадана вище дата – 6 квітня – стосується моменту, коли на виток вперше звернуло увагу та написало про це статтю видання The New York Times. 9 квітня журналісти-розслідувачі Bellingcat підтвердили, що першоджерелом «злитих» документів Пентагону був сервер на Discord.

А далі почалася серія розслідувань. Нині всі активно шукають «зливера» та роблять припущення щодо його особи (або їхніх осіб). Журналісти Associated Press взагалі стверджують, що людиною, яка опублікувала секретні документи Пентагону в Discord, може бути дитина. Видання поспілкувалося з одним з учасників чату Discord, в який і потрапили секретні документи. Користувач розповів, що спілкувався з людиною, яка злила документи і яка використовує псевдонім «Лукка». «Лукка – це просто дитина. Він постійно публікував це, щоб спілкуватися з людьми», – розповів анонімний співрозмовник АР.

Тим часом, додають розслідувачі з Bellingcat, жоден викладений документ не був відсканований – усі їх просто сфотографували. Причому робили це, швидше за все, в одному й тому самому місці. Невже й дійсно дитина котрогось з американських урядовців розважалася тим, що знімкувала папери з умовного таткового портфеля, а відтак викладала їх у мережу? Чесно кажучи, така версія видається малоймовірною.

Хто?

Питання, хто злив документу Пентагону, є першорядним. Оцінивши джерело, можна будувати припущення щодо достовірності даних та розмірів завданих збитків. Однак хто це зробив, достеменно невідомо. І тут ми знову потрапляємо до царини гіпотез.

З впевненістю можна стверджувати тільки те, що Україна зараз ревно оберігає свою оперативну та інформаційну безпеку, яка може постраждати під розкриття певних даних. І, водночас, не можна відкидати того, що за зливом стоїть саме українська сторона. Якщо це так, що оприлюднені документи слід вважати спеціально проведеною дезінформацією противника, адже в такому випадку викладені папери мають містити неправдиві дані.

На користь цього може свідчити і те, що в документах немає нічого про напрямок майбутнього українського контрнаступу. Бо хоча Кремль і може мати певне уявлення про масштаби підготовки, Києву все одно необхідно тримати супротивника у здогадах про те, як розгортатиметься кампанія, щоб максимізувати шанси на успіх. В цьому випадку до зливу документів може бути причетний і Захід, якщо той також ставить за мету обдурити російське командування.

Протилежна ж версія говорить про те, що все відбувалось навпаки: це Росія, а не Україна та її партнери, запустила «качку». Так, зокрема, радник голови Офісу президента Михайло Подоляк стверджує, що витік даних є частиною російської інформаційної кампанії. А кампанія ця могла мати три цілі: відвернути увагу від справжньої підготовки до наступного етапу війни; посіяти сумніви та розпалити недовіру між союзниками України; внести розкол у внутрішні процеси в Україні під час підготовки до наступу.

Так це чи не так – ми не знаємо. Але переходимо до наступного питання:

Що?

Обсяг злитих документів сягає приблизно сотні сторінок. В них йдеться, зокрема, про нарощування потужності української армії перед контрнаступом, про втрати обидвох сторін, міститься графік постачання озброєння. Варто зауважити, що документи були вибірково змінені.

Так, в одному з них йдеться, що Росія втратила від 16 до 17,5 тисячі солдатів, а Україна нібито 71,5 тисячі. Однак Пентагон та інші аналітики рахували, що Росія понесла значно більші втрати – близько 200 тисяч убитими та пораненими, тоді як Україна – понад 100 тисяч. Змінені документи активно поширюють російські провладні канали, що і наштовхує аналітиків на думку про дезінформаційну кампанію Кремля.

Тим не менше, частина документів виглядає автентично і може надати РФ цінну інформацію про графіки поставок зброї, нарощування українських сил та інші військові подробиці. Публікуючи про це статтю, The New York Times зауважує, що витік документів є «великою перемогою Москви», адже до того Росія відставала від США у зборі розвідувальної інформації в Україні.

Пізніше стали з’являтися все нові дані. В оприлюднених документах згадувалося: стеження Пентагону за РФ; прослуховування союзників Пентагоном; стан протиповітряної оборони в Україні; прослуховування президента Володимира Зеленського; суперництво США з Китаєм; той факт, що найманці ПВК «Вагнер» хотіли закупити зброю в Туреччині для війни проти України та в Малі.

Цікаво, що OSINT-група Molfar провела розслідування щодо витоку інформації з Пентагону. І знайшла докази того, що документи можуть бути підробкою. На це вказує, зокрема, відсутність деяких сторінок у секретних документах, редагування окремих фотографій після оприлюднення, граматичні помилки у тексті та невірні формати написання дати в документах, розповсюдження інформації на проросійських джерелах.

Водночас за даними аналітиків Інституту вивчення війни (ISW), в Росії з занепокоєнням відреагували на витік секретних документів. Бо навіть попри те, що деякі російські воєнкори поставили під сумнів достовірність документів, «їхня реакція показує страх перед можливими українськими контрнаступами, а також змушує переглянути свою здатність прогнозувати операції ЗСУ», – зазначають в ISW.

Які наслідки?

У Сполучених Штатах вже почали розслідування інциденту. Заступник прес-секретаря Міноборони США Сабріна Сінгх заявила, що Пентагон підтримав «міжвідомчі зусилля» для оцінки впливу витоку. А народний депутат України, секретар парламентського комітету з питань національної безпеки, полковник СБУ Роман Костенко в одному з ефірів зазначив, що зараз важливо зрозуміти, наскільки цей інформаційний витік був глибоким та контрольованим і чи це справді була одноразова «акція».

«Ті, у кого цей витік відбувся, кажуть, що будуть розбиратися, наскільки це серйозно. Я думаю, що це удар по авторитету США і НАТО, тому будуть розбиратися на державному рівні й на рівні спецслужб. Стосовно впливу цього витоку на Україну, то якщо зараз дійсно вирахують, що та інформація мала правильні дані, то доведеться корегувати наші плани щодо проведення якихось дій, чи то будуть наступальні, чи оборонні, також міняти схеми поповнення нас боєприпасами», – сказав Костенко.

Теоретично, витік дійсно міг завдати збитків військовим зусиллям України. Оглядачі CNN вже заявили, що Київ нібито скоригував свої плани контрнаступу. Проте цитований вище Михайло Подоляк наголосив, що стратегічні плани України залишилися незмінними, а більш конкретні тактичні плани завжди корегувалися. А полковник ЗСУ в запасі Роман Світан у коментарях ЗМІ взагалі вказав на те, що значна частина інформації була раніше у вільному доступі й насправді не є таємною.

Водночас The New York Times зазначає, що інформація про витік ускладнила для США відносини із союзними країнами та викликала сумніви у здатності Пентагону зберігати свої таємниці. В коментарі журналістам «високопоставлений співробітник розвідки» назвав витік «кошмаром для Five Eyes», маючи на увазі альянс країн, які активно обмінюються розвідданими [США, Британія, Австралія, Нова Зеландія та Канада].

А експерт з питань інформаційних воєн та конкурентної розвідки Дмитро Золотухін звертає увагу, що хоча злиті документи і не мають відношення до потенційного контрнаступу, чутлива інформація, яка міститься в цих них, може відбиватися на деяких процесах. Зокрема, це не збільшує довіру між українським командуванням та західними колегами у високих воєнних кабінетах, а також може сповільнити процес прийняття рішень та циркуляції інформації всередині НАТО.

Золотухін висловлює ще одну варту уваги думку. «Боятися потрібно не тих зливів, які стали публічними, а тих, про які ми не знаємо. А вони точно є», – говорить він.