Без коріння: Росія вкрала і вивезла до себе тисячі українських дітей

Наталія ЛЕБІДЬ

Цифри щодо вивезених в Росію українських дітей суттєво варіюють. Доводилося бачити інформацію і про 200, і про 300 тисяч неповнолітніх. Проте якщо говорити про верифіковані випадки, то кількість викрадених дітей перевищує сім тисяч. Хоча насправді немає сумнівів у тому, що таких випадків – в рази більше.

Навіщо Росії наші діти – питання майже риторичне. Однак, крім суто садистичного задоволення від руйнування сімей та людського горя, є ще дві більш практичні мети. В короткостроковій перспективі – це піар на дітях, в довгостроковій – зменшення українського генофонду та перевиховання дітей у ворогів України.

Щоправда, українська сторона не втрачає надії на повернення наших юних громадян. Хоча якраз їхня юність може стати цьому на заваді. Чим менше дитина, тим меншою інформацією про себе та батьків вона може володіти (або взагалі не володіти жодною). Тим паче, що російське законодавство допомагає викрадачам замітати сліди. Як саме допомагає і що в цьому випадку слід робити – про це далі в нашому матеріалі.

Як росіяни крадуть дітей

Окупанти привласнювали собі як сиріт, так і дітей, котрих просто розлучили з батьками. Втім, перетворити дитину на сироту для російських вояк – взагалі не проблема.

Один з достовірних випадків описує, як з окупованого Донбасу вивезли та розділили дев’ятьох рідних братів і сестер, які виховувалися у місцевому дитячому будинку. Частина потрапила до Курська, частина – до Ростова. Чи зустрінуться вони коли-небудь? Хотілось би відповісти: так, бо Україна зробить для цього все можливе, але насправді змоделювати подальшу долю цих дітей надто складно.

Відомі й інші випадки, зокрема, у Маріуполі. Бабусю розділили з онуком у фільтраційному таборі. Бойовики заявили, що немолода жінка проходила в минулому службу в Збройних силах України. Її саму відразу забрати в полон, а дитину вивезли в невідомому напрямку.

Аналогічна драма мала місце також у Маріуполі, коли у батька трьох дітей забрали його нащадків, а його самого ув’язнили. Всі вони опинилися в Росії, але старша дитина знайшла можливість зателефонувати в Україну та повідомити про їхнє місцезнаходження. Чотирирічний же хлопчик, якого було згадано вище, зробити цього не зможе.

Бували й випадки, коли дітей везли не відразу в Росію, а, наприклад, вглиб окупованих територій. У Донецьку десятилітнього онука змогла розшукати рідна бабуся: хлопчик разом із мамою намагався втекти від обстрілів, але мама загинула. Бабуся добиралася до онука за маршрутом «Україна – Польща – Туреччина – Росія», але дитину таки розшукала.

Ще одного неповнолітнього хлопця вдалося повернути з Білорусі. Його разом зі старшим братом (доля якого і по цей час невідома) викрали на Київщині. Обох братів сильно побили, примусили роздягтися та шукали на їхніх тілах татуювання. Відтак молодшого направили до дитячого будинку у Мозирі, звідки його змогли забрати рідні через декілька місяців.

Навіщо РФ наші діти?

Губернатор Московської області Андрій Воробйов (до речі, один з «вірних штиків» Путіна, який обіймає цю посаду з 2012 року, замінивши на ній нинішнього міністра оборони РФ Сергія Шойгу) регулярно піариться на українських дітях. Їх, заявляє він, усиновлюють росіяни, що Воробйов вважає вчинком гідним та таким, який заслуговує на повагу. Мабуть, зайве додавати до слів Воробйова одну ремарку: перед тим, як усиновити українську дитину, його співвітчизники вбили її батьків (можливо, на очах самої дитини) або силою розлучили її з рідними.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець нагадує, що Росія безпардонно порушує норми Женевської конвенції про захист цивільного населення. Серед іншого, документом передбачено заборону примусового переселення з окупації на територію країни-агресора.

«Росія спочатку власноруч робить дітей сиротами, вбиваючи їхніх батьків і членів сім'ї снарядами, роз'єднує їхні сім'ї в депортації, позбавляє їх права вчитися і рости на Батьківщині, руйнуючи школи і цивільну інфраструктуру міст і селищ, а потім великодушно «влаштовує» до сторонніх людей на чужині!» – зазначає Лубінець.

Російська пропаганда постійно спекулює темою дітей у себе в сюжетах і новинах. Акцент, безумовно, робиться на тому, що українці нібито вбивають дітей на Донбасі, залишають їх напризволяще і всіляко над ними знущаються. Росія ж, в даному випадку, рятує малих, вириваючи їх з лап «укронацистів».

Між тим «любов» окупантів до дітей чудово ілюструють як випадки зґвалтування останніх, так і, приміром, розбомблений маріупольський Драмтеатр, в якому знайшли прихисток цивільні родини і біля якого якого величезними літерами російською мовою було двічі написано слово «Діти».

Чи можливо повернути маленьких українців додому

На сьогодні повернути в Україну вдалося трохи більше 50 викрадених дітей. Але це – з 7343. Як розповіла виданню РБК-Україна представник Уповноваженого з дотримання прав дитини та сім'ї Оксана Філіпішина, на гарячу лінію омбудсмена надійшло вже майже дві тисячі повідомлень про розшук дітей з різних регіонів, причому 73% зниклих дітей – це Донецька область.

За її словами, пошук ускладнюється тим, що російська сторона в цілому та її омбудсвумен Тетяна Москалькова зокрема ігнорують запити України. Російські чиновники категорично не йдуть на співпрацю. Власне, в їхньому світі те, що відбувається з дітьми, не є ані крадіжкою, ані примусом. На думку росіян, вони займалися порятунком неповнолітніх, «евакуюючи» їх подалі від місць бойових дій.

При цьому, однак, Філіпішина слушно наголошує на тому, що дітей взагалі ніхто не питає про те, чи хочуть вони «евакуюватися», чи воліють залишитися з рідними. Крім того, згідно із Женевською конвенцією, цивільне населення не може бути переміщено на територію країни-окупанта. Це стосується і дорослих, котрих так само примусово депортували у віддалені регіони Росії.

Дії росіян, таким чином, однозначно мають усі ознаки злочину. Як і указ, спеціально підписаний Путіним – цей документ спрощує процедуру надання громадянства українським дітям. Після того, як діти отримають таке громадянство, їх можна буде всиновити.

При цьому нова родина має право повністю змінити інформацію про дитину – дати їй нове ім'я, прізвище та по батькові, поміняти дату і навіть місце народження. Якщо дитина на момент викрадення була зовсім малою, відновити правдиву інформацію про себе вона вже не зможе.

Хіба що Росія з усіма її керманичами та людьми, які сприяли викраденню дітей, постане перед міжнародним трибуналом. Або, як мінімум, відчує на собі потужний тиск з боку демократичного світу. Останній поки що не говорить про те, що Москва не просто скоювала в Україні воєнні злочини, але й чинила геноцид, позаяк свідоме відрізання від коренів «молодої парості» є бажанням цілеспрямовано знищити націю, тобто одним із проявів геноциду.

Втім, Захід ухвалює рішення повільно, але ухвалює їх правильно. Це у ряді випадків стосується як введення санкцій проти Росії, обмеження її громадян у візах, так і надання нам потужної зброї абощо. Лишається думати, що українські діти – це не менш важливий пункт порядку денному, аніж «Хаймерси» або «Байрактари», і що спільними зусиллями ми повернемо їх додому.