18 місяців і 25 тисяч підписів: чи відреагує президент на петицію про демобілізацію?

Петиція на сайті президента України з вимогою дозволити демобілізацію в Україні через 18 місяців служби зібрала більш як 25 тисяч підписів. Тепер вона має бути розглянута главою держави Володимиром Зеленським. Автор петиції, як і автор законопроєкту про демобілізацію – нардеп від «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко.

До його законопроєкту ми повернемося пізніше, а поки нагадаємо, що 2 травня Верховна Рада ухвалила продовження в Україні терміну дії воєнного стану та загальної мобілізації з 20 травня на 90 діб. Кінцева дата дії воєнного стану тепер перенесена на 18 серпня 2023-го. Але це станом на зараз. У подальшому, звісно, парламент може ще раз «посунути» цю дату – залежно від подій на фронті.

Багатьох, між тим, цікавить питання, чи можуть бути демобілізовані ті бійці, які служать в ЗСУ від першого дня повномасштабного вторгнення?

В Україні строки військової служби встановлені статтею 23 Закону «Про військовий обов’язок та військову службу», проте є певні особливості несення служби у мирний час, а також у період дії особливого та воєнного стану. Далі ми проаналізуємо те, що про це каже буква закону.

Загалом строки служби є такими:

до 12 місяців – для осіб, які на час призову на строкову військову службу мають ступінь вищої освіти магістра;

до 18 місяців – для солдатів і матросів, сержантів і старшин, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

при цьому контрактники ЗСУ служать до трьох років рядовими, від трьох до п’яти ― сержантами і старшинами;

від 24 до 60 місяців – для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу тощо.

При цьому строк проходження військової служби для строковиків та мобілізованих може бути продовжено за новими контрактами на шість місяців або на такі строки:

для військовослужбовців, які проходять військову службу у рядовому складі – на 3 роки;

для військовослужбовців, які проходять військову службу на посадах сержантського і старшинського складу, – на строк від 3 до 5 років;

для осіб офіцерського складу, які мають право на пенсію за вислугу років, за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 2 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

Також під час дії особливого періоду для військовослужбовців за їх бажанням строк проходження військової служби за новим контрактом може бути продовжено на строк від 1 до 10 років, але не більше ніж до досягнення граничного віку перебування на військовій службі.

Власне, особливий період багато що змінює у термінах проходження служби. Знову відкриємо закон.

Частиною 7 статті 23 передбачені такі строки служби за призовом і мобілізацією:

для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за призовом, – до 18 місяців;

для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, – до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію;

для військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, – на строки, визначені рішенням Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Простіше кажучи, служба під час дії воєнного стану триває до завершення дії воєнного стану. Або до особливих рішень Верховного Головнокомандуючого, чи то пак президента країни.

Погана новина для мобілізованих полягає, таким чином, у тому, що їхня служба триватиме до кінця війни. Добра новина – у тому, що Верховна Рада намагається змінити або пом’якшити обставини, що склалися.

Законопроєкт Гончаренка: обмежити необмежене

І тут ми повертаємося до законопроєкту Олексія Гончаренка №9142, який пропонує встановити обмежені строки військової служби для мобілізованих військових максимум 18 місяців, після чого військові мають право на звільнення або продовження строку служби.

«Прийняття проекту Закону України дозволить зробити, на противагу соціально-психологічним проблемам, несправедливості та довгостроковому нищенню ефективності армії через надексплуатацію незначної частини військовозобов'язаних – рівномірний розподіл військового обов’язку між усіма військовозобов'язаними дозволить поширити відчуття держави як справді спільної справи, а також запобігти виникненню окремого прошарку або дискримінованих «закріпачених» на невизначений час «рекрутів» – або ж, у довгостроковій перспективі, навпаки, «аристократії» військових», – йдеться у його пояснювальній записці.

Можливо, ухвалення такого законопроєкту – із встановленням граничного строку служби (навіть під час дії воєнного стану) – дещо знизить гіперчутливість українського соціуму до подібних моментів. Адже нарікання родичів бійців ЗСУ на уклоністів та мажорів, які комфортно почуваються у тилових містах України (зокрема й у Києві),  на відміну від тих, хто перебуває на фронті, – є прогнозованими та зрозумілими.

Або, як зауважено з цього приводу у петиції Гончаренка, «невизначеність термінів служби призводить до погіршення морально-психологічного стану військових. Слід особливо врахувати, що після початку повномасштабного вторгнення першими прийшли в армію добровольці й ті, хто не збирався ухилятися від повісток. Виходить, що держава та суспільство могли покластися на цих людей для свого захисту – натомість, ці люди, без чітко прописаних прав і термінів служби, наразі не можуть покластися на державу та суспільство».

І це видається справедливим.

А що по відпустках?

Наприкінці минулого року Верховна Рада України спробувала закрити ще одне чутливе питання – парламент прийняв за основу законопроєкт №8081 щодо надання військовослужбовцям відпусток під час дії воєнного стану.

Тоді цей документ підтримали 330 народних обранців.

Законопроєкт, який став законом, передбачає можливість надання військовослужбовцям під час дії воєнного стану відпустки із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Раніше питання соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей регулював інший документ – закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», але нинішні реалії внесли свої корективи.

Адже діючий закон не враховував особливості повномасштабного вторгнення Росії і того, що під «ротаціями», які відбувалися на фронті, часто малася на увазі зміна місця перебування у зв’язку із перекиданням бійців на ще більш важливий напрямок, але аж ніяк не на відпочинок.

Щоправда, між ухваленими в Україні законами та їхньою практичною реалізацією була і залишається суттєва відмінність, адже букви закону дотримуються далеко не усі й не в повному обсязі. Нещодавній пост у мережі Фейсбук українського військовослужбовця, котрий поскаржився на самодурство керівництва його частини, яке не надає бійцям відпустку, є тому доказом.

Справді, рішення про відпустку ухвалює командир військової частини (про що говорить і роз’яснення у соцмережі від Уповноваженого з прав людини Дмитра Лубинця), але тепер принаймні є закон, який дозволяє військовослужбовцям обґрунтовувати свої законні вимоги. Від цього не стане легше тим, хто стикається з дискримінацією своїх прав, але ухвалений документ все ж унормовує правові відносини між людиною та державою.

А з останніх позитивних новин слід відзначити також те, що Верховна рада Встановила додаткові підстави для звільнення з військової служби під час воєнного стану – йдеться про тих, чиї близькі родичі загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки й оборони.

На початку травня за відповідний законопроєкт №8009 в цілому проголосував 291 парламентар.

І це був ще один крок назустріч інтересам наших військових з боку влади. Бо попри суто прагматичні пояснення відносно того, що з війська «шкода» відпускати вже навчених бійців, ми маємо думати передусім про збереження їх життя та здоров’я.  

Залишається, звісно, ще один варіант повернення солдат і офіцерів з фронту – це завершення війни ще до того, як добіжать кінця зазначені у законопроєкті №9142 18 місяців служби. Але тут ми залежимо від успіху нашої армії, зокрема, у запланованому контрнаступі. Тож коло замикається: аби армія була успішною, слід подбати про всіх і кожного, хто несе у ній службу. Інакше успіху не досягти.